Земельні, водні й біологічні ресурси: їх роль і значення, сучасний стан і еколого-економічні проблеми використання.

Водні ресурси України представлені поверхневими і підземними водами, придатними для використання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші застосовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту. Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення. Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод.

Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209, 8 км3, з яких місцевий стік на території України становить в середньому 52, 4 км3, прилив – 157, 4 км3. Запаси підземних вод, не пов'язаних з поверхневим стоком, становлять 7 км3. Крім того, у господарстві України використовується до 1, 0 км3 морської води. У розрахунку на одного жителя України поверхневий місцевий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів – у західних і північних областях України.

Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів – Донбасу, Криворіжжя, Автономної Республіки Крим, південних областей України. Основними споживачами води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське господарство, комунальне господарство. Для пом'якшення територіальних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1, 1 тис. водосховищ (повний об'єм 55, 0 км3), найбільші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 великих каналів і 10 водоводів тощо.

Використання водних ресурсів поділяється на: водоспоживання, тобто відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічних процесах (промисловість, сільське господарство зі зрошенням, комунальне господарство тощо); водокористування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурсу (гідроенергетика, водний транспорт, рибне господарство, туризм). В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км3, з яких доступні для використання 56, 2 км3. Основна частина постійно відновлюваних водних ресурсів припадає на річковий стік – 85, 1 км3 (без Дунаю). Шістдесят відсотків річкового стоку формується на території України (місцевий стік),

40 % – за її межами (транзитний стік). Головні ріки України: Дніпро (загальна довжина – 2201 км, у межах України – 981 км; середній річний стік – 53, 5 км3), Дністер (загальна довжина – 1362 км, у межах України – 705 км; стік – 8, 7 км3), Південний Буг (довжина – 806 км; стік – 3, 4 км3), Сіверський Донець (загальна довжина – 1053 км, у межах України – 672 км; стік – 5 км3).

Всього на території України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них мають довжину понад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чимало з них міліють і навіть пересихають. Для затримання талих снігових вод і регулювання стоку на більшості рік створено водосховища (загальна кількість – 1057; здатні вмістити 55 км3 води) [66].

Озер у країні понад 20 тисяч, 43 з них мають площу, яка перевищує 10 км2. Великі озера розташовані в плавнях Дунаю і на узбережжі Чорного моря (Ялпуг, Сасик тощо). Найбільше озеро Полісся – Світязь. Синевир – найбільше озеро Карпат. Загальна площа боліт становить 12 тис. км2. Розташовані вони переважно в Поліссі. Розрахункові запаси прісних підземних вод дорівнюють 27, 4 км3, з яких 8, 9 км3 не пов'язані з поверхневим стоком. У цілому водні ресурси України можна охарактеризувати як недостатні. У маловодні роки дефіцит води відчувається навіть у басейнах великих рік.

Важливою складовою водних ресурсів є їхні гідроенергоресурси – запаси енергії річкових потоків і водойм, що знаходяться вище рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60 % всієї енергії поверхневого стоку.

Розрізняють потенціальні, технічно можливі (за цим рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використання гідроенергоресурси. Потенціальні гідроенергоресурси України становлять 44, 7 млрд. кВт•год.; з них технічно можливі для використання – 21, 5 млрд кВт•год.; економічно доцільні для використання –16 млрд кВт•год. Основні проблеми щодо раціонального формування, використання та збереження водних ресурсів і гідроенергоресурсів України полягають у забрудненні водних об'єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і комунально-побутовими стічними водами; інтенсивному старінні основних фондів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низькій продуктивності очисних споруд; недостатній самовідновлюваній та самоочисній здатності водних систем; незбалансованій за водним фактором системі господарювання, що характеризується високими обсягами залучення водних ресурсів у виробничу сферу та високою водомісткістю продукції. У найближчій перспективі необхідно посилити соціальну спрямованість водокористування, забезпечивши права людини на сприятливе водне середовище з урахуванням екологічної місткості водоресурсних джерел.

Ґрунти України є не менш важливим складником природних ресурсів, що підлягають використанню. Більша частина території України розташована у західній частині Східноєвропейської рівнини, при цьому рівнини займають 95 % території України, а гори – лише 5 % (на заході – Карпатські (4 %), на півдні – Кримські гори (1 %). Завдяки теплому клімату, гарному рельєфу (близько 60 % сільськогосподарських угідь є рівнинними, а ще 35 % мають кут нахилу в діапазоні між 1 ° та 3 °) та наявності великих площ чорнозему (третина світових запасів), в Україні надзвичайно сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарські угіддя займають приблизно 60 % всієї території України. Територія України поділена на три природно-кліматичні зони: полісся, лісостеп, степ [66].

Рослинний і тваринний світ України нараховує понад 27 тисяч видів (гриби і слизовики – 15 тисяч, водорості – 5 тисяч, лишайники – 1, 2 тисячі, мохи – 800 і судинні рослини – 5, 1 тисячі, включаючи найважливіші культурні види, а з урахуванням екзотів, які вирощуються у ґрунті ботанічних садів – понад 7, 5 тисяч видів. З них 826 видів занесені до Червоної Книги України. Природною рослинністю зайнято 19 млн. га (близько третини території). Найбільше ендемічних, рідкісних та зникаючих видів у Кримських горах і Карпатах, де зосереджена майже половина всіх ендемічних і близько 30 % усіх рідкісних та зникаючих видів. Тваринний світ України відрізняється розмаїтим видовим складом і нараховує майже 45 тисяч видів тварин. Перспективи вирішення проблем використання всіх вищезазначених видів основних природних ресурсів України полягають у формуванні ефективних правових, економічних та організаційних передумов і засад раціонального природокористування, запровадження оптимальних форм господарювання; створенні замкнених циклів природокористування з мінімальним забрудненням природних ресурсів; забезпеченні їхньої відновлюваної функції.