Педагогіка неотомізму

Характерна риса сучасної педагогіки – посилення релігійного впливу. Найважливіші загальні принципи сучасних релігійних теорій виховання і навчання на Заході найбільш повно виражені у педагогічній доктрині неотомізму (або " неофомізму"), що став з кінця XIX ст. офіційною філософією католицької церкви. Найбільш яскравими представниками неотомізму є Каннінгам, Макгакен (США), Марітен (Франція) та ін.

У загальній доктрині неотомізму педагогічні ідеї займають важливе місце. Цей напрям претендує на теоретичне осмислення проблем виховання і освіти від імені всього християнства. Неотомісти вважають, що педагогічна теорія і практика можуть стати плодотворними, якщо вони будуть засновані на принципах християнського гуманізму.

Криза суспільства, на їх думку, пов'язана з тим, що сучасна людина думає лише про " земне" існування і не думає про порятунок душі. Вони вважають, що релігія повинна пронизувати всю освіту.

Привити учням глибоку релігійну віру, одночасно забезпечивши знаннями основ наук – таке завдання ставлять неотомісти перед школою. На їх думку, необхідно проявляти турботу про обидві сторони людини: про тіло і про душу, але основне – душа. Тобто виховання повинно будуватись на пріоритеті " духовного начала", на релігійній основі.

Неогуманізм В. Гумбольдта, його план класичної гімназії

В середині XVIII ст. в Німеччині сформувалась буржуазна педагогічна течія – неогуманізм, яка сприяла відродженню інтересу до культури античного типу. Неогуманізм був свого роду «другим Відродженням». Захоплення грецькою культурою і римським правом, ідеал всебічного розвитку, культ людини – ось деякі з характерних рис неогуманізму.

Вільгельм Гумбольдт (1767-1835), друг Гете і Шіллера, німецький філолог і громадський діяч, був представником пізнього неогуманізму. Найосвіченіша людина свого часу, він очолював у 1809-1810 рр. відомство народної освіти в Прусії. Тут було проведено солідну реформу шкільної гімназії, що внесла живий струмінь у затхлу атмосферу середньої школи. У 1810 році для отримання звання вчителя гімназії було встановлено особливий екзамен. Цим було покладено початок оновлення складу вчителів гімназій і підірвано залежність гімназичного викладання від духовенства.

Гумбольдт прагнув того, щоб юнацтво засвоїло досконало не лише стародавні мови, але й думку античних народів. Неогуманісти розширили зміст традиційної німецької школи (класичної гімназії) і ввели викладання математики, природознавства та історії, обмеживши вивчення релігії, виключивши її навіть з екзаменів на атестат зрілості.

Провідною думкою при формуванні нового навчального плану у неогуманістів була ідея різносторонньої загальної освіти, що складає фундамент у вигляді класичних і німецької мов для дальших університетських занять з філології, з одного боку, і для занять математикою і природознавством – з іншого боку.

Гімназія неогуманістичного зразка давала добрі знання класичних мов і математики. На відміну від гуманістів Відродження неогуманісти в освітньому плані грецьку мову ставили вище від латині. Це пояснювалось тим, що у грецькій літературі періоду розквіту Афінської держави, сильне відображення отримали ідеї рівності всіх імущих.

Гумбольдт зробив багато для реформи гімназійної освіти. Він розширив навчальний план класичної гімназії, посилив викладання історії, математики, природознавства. Гумбольдт ввів обов’язків екзамен на право викладання у середніх учбових закладах. Він висловив думку про необхідність створення єдиної шкільної системи.

Неогуманісти, безумовно, зіграли позитивну роль у розвитку педагогіки і школи XVIII – XIX ст. їх заслугою є зміна характеру освіти, відродження ідеї всебічного розвитку людини, організація підготовки вчителів в університетах.