Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Становлення Київської Русі: політичний устрій держави та соціальний склад її населення.






На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини сформувався примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії — бояри.

У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («сне-мах»). Цю форму правління історики називають «колективним сюзеренітетом».

Важливі громадські та державні справи вирішувало віче — народні збори дорослого чоловічого населення. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення князівської влади знову відродилися.


За часів Київської Русі сформувалося феодальне суспільство в східних слов'ян. У цілому становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоріальних (вотчинних).

Спочатку в IX ст. формується система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним елементом цієї системи була данина, «полюддя». У X ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоплюють і концентрують у своїх руках общинні землі, внаслідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодіння великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті — бояр та православної церкви.

У X—XII ст. у давньоруському суспільстві активно дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Дарувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помісна форма феодального землеволодіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя. З ослабленням князівської влади, посиленням відцентрових тенденцій у державі дедалі більшого поширення набирає вотчина — спадкове володіння, що могло вільно відчужуватися (продаватися, передаватися в спадок, даруватися).

У X—XIII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації серед феодально залежного населення. Основними його верствами були:

а) смерди — більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними;

б) закупи — люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку);

в) рядовичі — селяни, що уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої продукції;

г) челядь — особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. їх продавали, дарували, передавали у спадщину;

ґ) холопи — населення, що перебувало у повній власності феодала.


5. Значні постаті за часів К. Р.
(Личностей много, самые крутые – Владимир, Ярослав, Олег, их нужно записать первыми, т.к. если до конца кр будет оставаться мало времени, их может быть достаточно для ответа на вопрос)

Князь Олег Віщий (882-912) за кілька років у результаті численних війн і походів підкорив своїй владі племена полян, древлян, сіверян, радимичів. А загалом влада Києва тепер поширювалася ще й на словен, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, фіно-угорські племена, чудь, мерю.

Значних успіхів вона досягла і на міжнародній арені. Одним із важливих заходів Олега були дії, спрямовані на захист держави від нападів сусідів, зокрема й варягів. Цій меті слугувала данина варягам у триста гривень на рік — «заради миру», яка виплачувалася до смерті князя Ярослава I Мудрого. Це був своєрідний договір про «мир і дружбу». У такий самий спосіб (данина 10 тис. марок) Олег порозумівся з уграми, які проходили через землю Русі на Захід. Компенсацією за ці матеріальні витрати стала данина, яку Візантія виплачувала Русі «заради миру» за договорами з часів Аскольда.


Наступник Олега князь Ігор I (912-945) продовжував справу свого попередника, хоч і не так вдало. Перш за все він приборкав древлян, приєднав, землі тиверців та уличів між Дністром і Дунаєм. Двічі ходив на схід: 913 року за угодою з хозарами пройшов до берегів Каспійського моря і дістався Баку, руйнуючи і грабуючи все на своєму шляху. 943 року ходив на багаті мусульманські міста Кавказу, де захопив велику здобич. Невдало двічі ходив на Константинополь. Загинув Ігор 945 року під час спроби вдруге зібрати з древлян данину.

Після смерті Ігоря залишився малий син Святослав, і правління державою перейшло до його матері, княгині Ольги (945-964). Вона стала правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, де вибухали повстання проти центральної влади. Ольга жорстоко розправилася з древлянами, спаливши їхнє головне місто Іскоростень. Частину жителів було вбито, інших — перетворено на рабів. Та жорстока розправа була законною кривавою помстою, традицією тих часів. Після цього всі подальші роки її правління характеризувалися миром і спокоєм. Тому літопис ставиться до неї, як до наймудрішої серед людей. Виявом її високої політичної і культурної зрілості було її охрещення, а також толерантне ставлення до інших вірувань. Ольга приділяє велику увагу внутрішнім справам, конкретно аналізує розвиток кожного регіону держави. Першою серед князів навела порядок в організації збирання податків, визначила їхні фіксовані розміри. Податки за часів Ігоря та Ольги сплачувалися переважно хутром, а грошовою одиницею була «куна» — шкурка куниці. Було встановлено, що данина ділилася на три частини, з яких дві йшли на державні витрати, а третина на потреби княгині, її міста Вишгорода. У цьому визначилась ідея поділу між бюджетом і власністю князів, що засвідчувало високий рівень державного мислення як керівної еліти, так і суспільства в цілому.

Ольга виявила глибоке розуміння міжнародного становища свого часу в Європі, 940 року здійснила важливий державний візит до Візантії, встановила з нею досить дружні відносини, відновила військовий союз. Вона також зуміла встановити дипломатичні зв'язки зі Священною Римською імперією.

Значно розширилася Русь, зросла її могутність та міжнародна вага за часів сина Ігоря й Ольги Святослава (964-972). Це був мужній, войовничий князь, що провів усе своє правління у війнах, охопивши своїми походами грандіозну територію в Європі й Азії.

Святослав розпочав князювання походами на Оку та Волгу у 964-965 рр. Пройшовши землю в'ятичів, він завдає удар по союзниках Хазарії, об'єднаннях волзьких булгар та буртасів (мордви), а потім розбиває Хозарський каганат. Далі руси пішли на Північний Кавказ, де перемогли ясів (осетинів) і касогів (черкесів), а потім рушили на Каспій і зруйнували Семендер. Святослав також зміцнив своє панування на Тамані, де згодом виникає князівство Тмутараканське. Після переможного походу на Схід він підкорив в'ятичів і, загалом, завершив об'єднання всіх племен східних слов'ян у єдиній державі.

Внаслідок походу 964-965 рр. Русь розгромила великий Хазарський каганат, що дало можливість закріпитися у межиріччі Волги іДону. Русичі захопили Саркел 965 року і перейменували його у Білу Вежу. Однак поразка цієї країни, що три століття стримувала навалу зі Сходу, призвела до небажаних наслідків: було відкрито шлях кочовикам на захід. Від цього часу господарями південноруських степів до річок Сули і Рось стали печеніги, що блокували торгові шляхи до країн арабського Сходу.

Святослав був визначним політичним діячем X ст., діяльність якого сприяла широкому виходу Русі на міжнародну політичну арену, служила фактором розширення, зміцнення і подальшого розвитку давньоруської держави. Однак, дбаючи про міжнародний авторитет Русі, її територіальне розширення, зміцнення економічних позицій на чорноморських ринках, руський князь не приділив достатньої уваги внутрішнім справам. Під час повернення до Києва біля дніпрових порогів на розпорошені, ослаблені сили русичів напали печеніги, яких намовила Візантія, вбили Святослава та багатьох його дружинників.


Князювання Володимира Великого (980—1015) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл, новий правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він ніби уособлював якісно новий рівень управління державою. Продовжуючи політику руських князів щодо збирання навколо Києва слов’янських земель, Володимир військовими походами 981—993 pp. на ятвягів, в’ятичів та хорватів завершив тривалий процес формування території Київської держави. Наявність величезної підвладної території диктувала суттєву зміну зовнішньої політики(означало, що Володимиру слід захищати власну територію, а не захоплювати нові землі). Наприкінці X ст. Володимир розпочинає тривалу та запеклу боротьбу з печенізькими ханами, які загрожували Русі з півдня.(Саме тому 7 переможних війн Володимира з печенігами, про які повідомляють «Повість минулих літ» та інші джерела, принесли Київському князеві військову славу)

Входження до Київської Русі за часів Володимира основних союзів давньоруських земель не означало ліквідації їхнього автономізму. Величезні простори держави, слабкість князівського адміністративного апарату робили владу племінних вождів та князів на місцях майже безмежною. Намагаючись зміцнити великокнязівську владу, Володимир провів адміністративну реформу, суть якої полягала в тому, що землі князівства, де правили залежні від нього місцеві правителі, передавалися дванадцятьом синам князя, великокнязівським посадникам та наближеним боярам. Військова реформа була спрямована як на посилення обороноздатності країни, так і на зміцнення особистої влади великого князя. Її суть полягала в ліквідації «племінних» військових об’єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. Володимир активно роздавав «мужам лучшим» земельні володіння в прикордонних районах Русі, зобов’язуючи їх до військової служби. Ця реформа мала кілька важливих наслідків: вона дала змогу надійно укріпити південні рубежі від нападів кочівників; сформувати боєздатне, віддане князю військо; створити нову, або молодшу, знать-дружину, цілком залежну від великого князя, яка стала своєрідною противагою місцевому боярству. Незважаючи на те, що Володимир був сильним і войовничим правителем, у відносинах з сусідніми державами він спирався не лише на силу зброї, а й на активні дипломатичні контакти з багатьма державами, постійно застосовував традиційну для того часу практику династичних шлюбів.

Роки князювання Ярослава (1019—1054) — час найвищого розвитку і найбільшого піднесення Київської Русі. Всі свої зусилля великий князь спрямував на продовження справи Володимира — посилення єдності, централізації держави, її європеїзацію.З правлінням Ярослава пов’язують розквіт культури, писемності й наукових знань.

У налагодженні зовн.зв’язків з різними країнами Ярослав віддавав перевагу дипломатичним методам.Щоправда, у 1030-1031р Київський князь здійснив низку походів для зміцнення кордонів своєї держави.За Я.Мудрого почалося велике будівництво в Києві.Було збудовано «Золоті ворота», «Софіївський собор», Я.Мудрий заснував в Києві першу бібліотеку.На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності.Вона виконувала роль не тільки війська, а й радників.Центральною фігурою є князь, і на рішення князя впливає лише частина старших дружинників-бояри.У період феодальної роздрібленості відбувається ще одна зміна форми державного устрою-федеративна монархія(тобто долю вирішує не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень).Розвиток державності К.Р. у 2 напрямках: від системи управління, що випливала з військової організації, до цивільних форм правління.

Основні елементи правління були: князь, боярська рада та віче(збори міського населення).Повною мірою на політичне рішення князя впливала боярська рада.Князь-був головним носієм держ влади, гарантом функціонування всіх органів управління, символом держ стабільності.Дружина-постійне військо, що виконувало роль апарату примусу.Боярська рада-після смерті князя, бояри ставали основним органом влади, саме вони обирали наступника.Мали право «вето».Але не був юридично оформлений і не став повноцінним інститутом з чітко визначеними цілями. Боярська р́ ада— в часи Київської держави — вища рада при князеві, що складалася з представників земського боярства княжої дружини (княжих мужів, думців), а згодом також духовенства (митрополита, єпископів). У компетенції Б.Р. був розгляд і обговорення питань законодавства, внутрішньої та зовнішньої політики, державного устрою, релігії. Рішення її мали дорадчий характер.

6. Культура Київської Русі.


Культура Київської Русі є результатом тривалого процесу як внутрішнього розвитку східнослов'янського суспільства, так і зовнішнього впливу світовоїцивілізації.

З глибокої давнини бере початок усна народна творчість - казки, легенди, пісні. Найдавнішими і значними у культурному відношенні є билини Володимирового циклу, які створювалися в Х-XI ст. і оспівували хоробрість богатирів, які захищали рідну землю. Тут фіксувалися пам'ять про історичні події та ставлення до них.

Першими письмовими творами у Київській Русі були літописи - зводи записів про історичні події, викладені у хронологічній послідовності.

Найдавнішим літописом, який дійшов до наших днів, є «Повість временних літ» (малюнок), створена на початку XII ст. Вона збереглась у Лаврентіївському (1377 р.) та Іпатіївському (початок XV ст.) списках. Відомі також «Київський літопис» XII ст., «Галицько-волинський літопис» XIII ст.

Літописи є основним джерелом з історії Київської Русі IX-XIII століть. Але, окрім них, із письмової спадщини можна згадати філософську проповідь митрополита Іларіона «Слово про закон і благодать», «Повчання дітям» Володимира Мономаха та ін.

Особливе місце у давньоруській літературі посідає «Слово про Ігорів похід», написане на основі конкретного історичного факту. Невідомий автор цього твору закликав князів забути міжусобиці й об'єднатися в ім'я захисту рідної землі.

Розвиток літератури Київської Русі був безпосередньо пов'язаний із поширенням освіти, створенням бібліотек. Уже за Володимира Святославича існували державна школа і школа при Софійському соборі. Ярославом Мудрим створюється перша відома на Русі бібліотека.

Значного розвитку набула архітектура. За Володимира Святославича будується храм Богородиці, який потім назвали Десятинною церквою (на його утримання князь брав десяту частину доходів своїх підданців). Вона була прикрашена фресками, мозаїкою. В 1037 р. зведено найбільший храм Київської Русі - Софійський собор. За його зразком у Чернігові будується Спаський собор, у Новгороді та Полоцьку - Софійські собори. Ярослав Мудрий споруджує у Києві Золоту браму.

Центрами культури у Київській Русі були монастирі. Одним з них був Києво-Печерський монастир, заснований за Ярослава Мудрого преподобним Антонієм, на взірець того, який він же започаткував у Чернігові.

В усіх великих містах існували іконописні майстерні. Розвивається книжкова мініатюра «Остромирове євангеліє», написане у середині XI ст., прикрашене чудовими заставками і мініатюрами.

Розквітає ювелірне мистецтво. Київські майстри володіли різними способами обробки коштовних металів - зерню, сканню, перегородчастою емаллю.

Зростання економічних і культурних зв'язків Київської Русі, піднесення суспільного життя зумовили наступний розвій її культури.

7. «Степові» сусіди Київської Русі та їхні взаємини з давньоруською державою (Хозарський каганат, печеніги, половці)


Хозари: Агресія руських дружин до певного часу успішно перенаправлялася хазарами в Закавказзя. Але вирішальну роль у загибелі Хозарії зіграло Київське князівство. У 964 році князь Святослав звільнив останнє залежне слов'янське плем'я в'ятичів і в наступному розбив військо хозарів з каганом на чолі і захопив Саркел. Потім руси, діючи в союзі з огузами, розгромили Ітіль і Семендер. Цей момент вважається кінцем незалежної Хозарської держави.

Печеніги: Русь воювала зі своїми степовими сусідами 16 разів, не рахуючи дрібних сутичок. Воюючи з печенігами, Русь почала поволі набувати навичок опору набігам людей Степу. Втім, взаємини Русі з печенігами не зводилися до самої тільки конфронтації. Ігор Старий використовував печенізький загін під час походу на Візантію, а в самому Києві вже наприкінці Х ст. мешкали вихідці з Печенігії. У 1036 р. печеніги зазнали нищівної поразки від Ярослава Мудрого під стінами Києва, після чого частина з них відкочувала за Дунай і звідти – на Балкани, де згодом змішалася з місцевою людністю, а решта, що лишилася на своїх попередніх кочів'ях, через два десятилітя змушена була звернутися за допомогою до Києва, бо в приазовсько-причорноморський степ вступили нові господарі – половці.

Половці: В цілому ж до початку ХІІІ ст. степовики здійснили 46 більших походів на Русь, під час яких руські землі зазнавали нещадних господарських розорень і людських втрат, оскільки щоразу половці забирали з собою великі полони. З іншого боку, територіальна близкість половецького світу, торгові контакти, а особливо – регулярні перехресні шлюби, якими скріплювалися перемирні угоди між князями і тими чи іншими ханами, призводили до поступового пом'якшення гостроти протистояння.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал