А) за підставами встановлення

Розмаїття строків, що регулюються цивільним правом, зумовлює потребу їхньої класифікації. Строки у цивільному праві групуються за різними крите­ріями. За підставами (джерелами) встановлення можна виділити строки (тер­міни), які визначаються:

а) законом - вони визначаються в актах цивіль­ного законодавства.

Відповідно до ст. 338 ЦК України особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї, якщо після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі, власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

б) адміністративним актом (наприклад, місячним планом перевезення вантажів визначається строк дії зобов'язання залізниці з надання перевізних за­собів, а вантажовідправника — з пред'явлення вантажів до перевезення протя­гом календарного місяця);

в) угодою (договором) - визначаються сторонами в правочинах за їхнім бажанням. Вони можуть бути будь-якої тривалості, якщо інше не перед­бачено в законі.

Наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року, за договором поставки підприємець зобов’язався 23 лютого 2004 року передати товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності.

г) рішенням суду, господарського або третейського суду - встановлюються судом, госпо­дарським або третейським судом. Наприклад, суд може визначити строк для опублікування інформації про спростування відомостей, що принижують честь та гідність фізичної особи, за рішенням суду дається відстрочення виселення наймача з жилої площі на три мі­сяці.

б) за ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин у вста­новленні строків їх поділяють на

імперативні, що не підлягають зміні за угодою сторін. Наприклад, не допускається скорочення позовної давності. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через 70 років, що відліковуються з першого січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів. Строк чинності суміжних майнових прав інтелектуальної власності встановлюється у 50 років, що відліковуються з першого січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, першого опублікування, вироблення фонограми чи відеограми (ст.ст. 446, 456 ЦК). Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання заяви на винахід у встановленому законом порядку. Строк чинності таких прав на корисну модель – десять років, а на промисловий зразок – п’ятнадцять років від дати подання заяви на корисну модель чи промисловий зразок у встановленому законом порядку.

диспози­тивні, що визначаються за угодою сторін. Наприклад, строки в орендних відно­синах, а також строки сплати ренти (рента виплачується після закінчення кожного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти).

У навчальній літературі наводяться також інші підстави для класифікації строків (визначені і невизначені, загальні і спеціальні, початкові, проміжні та кінцеві, максимальні й мінімальні тощо). Так, за розподілом обсягу прав та обов'язківсторін за окремими періодами часу розрізняють загальні й окремі строки (наприклад, річний строк дії догово­ру — це загальний строк поставки продукції, окремі ж строки — місячні, квар­тальні тощо — визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку).

Загальне значення для всіх інститутів цивільного права має поділ строків (термінів) за способами їх встановлення. Строк визначається закінченням пе­ріоду часу, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями і годинами. Тер­мін, встановлений законом, іншими правовими актами, правочином (угодою) або такий, що призначається судом, найчастіше визначається календарною датою. Строк або термін можуть бути визначені також вказівкою на подію, яка обов'яз­ково має настати, або моментом витребування кредитора.