Позовна давність як строк захисту цивільних прав.

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимо­гою про захист свого цивільного права або ін­тересу.Позовна давність — це встановлений зако­ном строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійс­нення або захисту свого цивільного права чи інтересу шляхом подачі позовної заяви до суду.

Інститут позовної давності полегшує встано­влення судами об'єктивної істини у справі і тим самим сприяє винесенню правильних рішень. Якби можливість захисту порушеного права не обмежувалася певним строком, це надзвичайно ускладнювало б розв'язання цивільних справ у зв'язку з великою імовірністю втрати доказів, можливістю неадекватного відображення обста­вин справи особами, що беруть у ній участь тощо. Позовна давність сприяє стабілізації цивільного обігу, усуненню невизначеності у відносинах його учасників. Крім того, позовна давність слугує зміцненню договірної дисципліни, стимулює акти­вність учасників цивільного обігу щодо здійснення їх прав, а також посилює взаємний контроль за виконанням зобов'язань.

Загальний строк позовної давності складає три роки. Загальним цей строк називається тому, що застосовується до всіх правовідносин, за винятком тих, для яких законом встанов­лені інші, більш короткі, або більш тривалі стро­ки (ст. 258 ЦК) і звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права.

ЦК 1963 р. (ст. 72) передбачав можливість встановлення тільки скорочених строків позов­ної давності. Натомість ст. 258 ЦК передбачає, що спеціальна позовна давність може бути не тільки меншою, але й більш тривалою порівня­но із загальною позовною давністю. Конкретні скорочені або збільшені строки позовної давності прямо визначені нормі ЦК.

Позовна давність в один рік застосову­ється, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформа­ції, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюєть­ся від дня поміщення цих відомостей у засо­бах масової інформації або від дня, коли осо­ба довідалася чи могла довідатися про ці ві­домості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 364 ЦК України);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 ЦК України);

5) про розірвання договору дарування (стат­тя 728 ЦК України);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 ЦК України);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 ЦК України).

Позовна давність у п'ять років застосо­вується до вимог про визнання недійсним пра-вочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Позовна давність у десять років застосо­вується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Разом з тим, ст. 259 ЦК вперше закріп­лює можливість сторін за взаємною згодою збільшити строк позовної давності. Введення цієї норми свідчить про поширення методу диспозитивності на відносини пов'язані з позовною давністю.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 259 ЦК, можна зробити висновок про можливість збільшення сторонами як загального (в три роки), так і спе­ціальних (як скорочених так і збільшених від­носно загального) строків позовної давності. Про таке збільшення строків позовної давнос­ті сторони повинні укласти договір, для якого передбачається проста письмова форма.

Разом з тим, ч. 2 ст. 259 ЦК встановлює ім­перативне правило, згідно якому сторони (на­віть при наявності взаємної згоди) не можуть зменшувати строк позовної давності.

Позовна давність обчислюється за загаль­ними правилами визначення строків, встановленими статтями 253—255 Цивільного Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла до­відатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчинено­го під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його вико­нання. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею пов­ноліття. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починаєть­ся зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом ви­моги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язан­ня. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цьо­го строку. За регресними зобов'язаннями перебіг по­зовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. Винятки з правил, встановлених части­нами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної дав­ності. (ст. 262 Цивільного кодексу України).

Зазвичай, перебіг позовної давності є проце­сом безперервним. Однак в житті можуть ви­никнути обставини, що перешкоджають подан­ню позову. Ці обставини є підставами для зу­пинення, переривання або поновлення строку давності.

Ст. 263 ЦК дає вичерпний перелік обста­вин за наявності яких позовна давність зупи­няється. До них належать:

1) непереборна сила — надзвичайна і така, що не можна відвернути в даних умовах, подія. Такою подією може бути стихійне лихо (зем­летрус і т.п.) або соціальні явища (страйки тощо);

2) мораторій — відстрочка виконання зобо­в'язання, що встановлена законодавством. Мо­раторій може бути оголошений відносно яко­гось окремого виду зобов'язань або за всіма зобов'язаннями в цілому. Так, наприклад, в листі президії Вищого арбітражного суду «Про Закон України «Про введення мораторію на при­мусову реалізацію майна» з цього приводу зазна­чається, що господарські суди повинні врахову­вати, що за позовами про звернення стягнення на майно підприємств, зазначених у статті 1 Закону, зупинено перебіг строку позовної давно­сті на весь час дії мораторію.

На відміну від непереборної сили, мораторій створює не фактичні, а юридичні перешкоди для подання позову;

3) зупинення дії закону або іншого норма­тивно-правового акта, що регулює відповідні відносини. Ця підстава для зупинення строку позовної давності є новою в цивільному зако­нодавстві. Тут мається на увазі, що строк позов­ної давності зупиняється, якщо законодавчий орган виносить рішення про зупинення дії за­кону або іншого законодавчого акта на якийсь, як правило, визначений час, або до прийняття іншого нормативного акта, що регулює відповідні відносини;

4) перебування позивача або відповідача у складі Збройних сил, переведених на воєнний стан (наприклад, перебування у складі миротвор­чих сил ООН). Вказана обставина буде підста­вою зупинення строку позовної давності тільки у відносинах, в яких хоча б однією із сторін є фізична особа. Слід зазначити, що звичайне про­ходження військової служби в мирний час не зупиняє перебіг строку позовної давності.

Під час дії цих обставин перебіг позовної давності зупиняється. З дня припинен­ня обставин, що стали підставою для зупинен­ня давності, її перебіг продовжується на той період часу, що залишився (тобто строк позов­ної давності мінус строк, що пройшов до виник­нення означених вище обставин).

Зупинення позовної давності полягає в тому, що період часу, протягом якого діють обстави­ни, передбачені у ст. 263 ЦК, не зараховується в термін позовної давності. Тобто, враховуєть­ся тільки час, що минув до і після зупинення позовної давності. При цьому на відміну від ЦК 1963 р., який передбачав, що зупиняючі обста­вини повинні настати чи продовжувати існува­ти в останні шість місяців строку, ЦК 2003 р. такого обмеження не встановлює. Тобто, вказа­ні обставини можуть виникнути і продовжувати існувати в будь-який момент строку позовної давності. При цьому строк позовної давності зупиняється від дня виник­нення означених обставин і до дня припинен­ня існування таких обставин. Від дня припинен­ня вказаних обставин перебіг строку позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Переривання перебігу строку позовної давності полягає в тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов'язує пе­рерву, не зараховується в строк позовної давно­сті, і строк позовної давності, після перерви, починає перебіг спочатку на весь строк, передба­чений в законі для означених вимог. При цьо­му обставини, що переривають перебіг строку, можуть виникнути в будь-який момент до його закінчення.

Перебіг строку позовної давності перерива­ється:

1) здійсненням зобов'язаною особою дій, що підтверджують визнання боргу або іншого обов'язку. Такими діями можуть бути, наприклад, часткова виплата боргу, прохання про від­строчку виконання зобов'язання тощо.

2) пред'явлення позову, хоча б до одного із кількох боржників (а також якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач) у встановленому порядку. Якщо позов поданий з порушенням встановле­них вимог, то він не приймається судом до про­вадження, або залишається судом без розгляду і не перериває позовну давність. Так, наприклад, у випадках непідсудності справи господарсько­му суду або зміни підсудності справи у процесі її розгляду, господарський суд повинен надісла­ти позовні матеріали за встановленою підсуд­ністю (стаття 17 ГПК). За цих обставин пере­біг строку позовної давності переривається по­данням позову до господарського суду, який надсилає позовні матеріали за встановленою під­судністю;

Залишення позову без розгляду не зупи­няє перебігу позовної давності. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання закон­ної сили рішенням суду, яким позов було за­лишено без розгляду, не зараховується до по­зовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжуєть­ся до шести місяців.

Ст. 266 ЦК встановлює наслідки дії строку позовної давності стосовно додаткових вимог. Після закінчення строку позовної давності на головну вимогу автоматично вважається, що він закінчився і на додаткову вимогу. До головних вимог належить захист права, що існувало до його порушення, а додатковими є вимоги, що виникають з відносин, якими згідно із законом або договором забезпечується головна вимога. До них, зокрема можна віднести: вимогу про сплату неустойки (штрафу, пені), вимоги, що виникають із застави, поруки, гарантії та інших засобів забезпечення виконання зобов'язань, що передбачаються у ЦК.

Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вима­гати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позов­ної давності.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгля­ду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосуван­ня якої заявлено стороною у спорі, є підста­вою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене пра­во підлягає захисту.

Ст. 267 ЦК передбачає наслідки спливу по­зовної давності, встановлюючи у якості загаль­ного правила втрату права на задоволення по­зову.

Разом з тим, із загального правила є винят­ки, котрі регулюють захист прав кредитора. Вони полягають в тому, що, по-перше, боржник, який виконав зобов'язання після спливу позов­ної давності, не має права вимагати повернен­ня виконаного, навіть якщо вона у момент ви­конання не знала про сплив позовної давності (тобто, втрата права на судовий захист не озна­чає втрату самого права); по-друге, заява про захист цивільного права або інтересу все одно має бути прийнята судом до розгляду незале­жно від спливу позовної давності (тобто, саме право на позов не втрачається); по-третє, позов­на давність застосовується судом лише за за­явою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (отже, якщо такої заяви не було, суд може винести рішення про захист права, хоча строк позовної давності пропущений); по-четверте, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене пра­во підлягає захисту (тобто, остаточне вирішен­ня питання про те, чи має пропуск строку по­зовної давності правове значення, залежить від суду).

Позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення осо­бистих немайнових прав, крім випадків, вста­новлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансо­вої установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, за­вданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоро­в'я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого само­врядування, яким порушено його право влас­ності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахова­ної особи) до страховика про здійснення стра­хової виплати (страхового відшкодування).

Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Додатковою гарантією прав осіб, чиє цивіль­не право чи інтерес порушені, є встановлення у ст. 268 ЦК переліку вимог, на які не поширю­ється позовна давність. Причому цей перелік не має вичерпного характеру, тобто інші випадки можуть бути передбачені в спеціальних зако­нах. При встановленні цього переліку ЦК виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту тут, як правило, є право, яке не обмежене в часі. Так, спеціально­му захисту підлягають:

— особисті немайнові права належать кож­ній фізичній особі від народження або за зако­ном і фізична особа володіє ними довічно;

— права вкладників за договором банківсь­кого вкладу (депозиту) (див. коментар до ст. 1058 ЦК), що пояснюється тим, що договір бан­ківського вкладу, в якому вкладником є фізич­на особа, є публічним договором;

— відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пе­редбачені ЦК та іншими законодавчими актами;

— скасування правового акта органу держа­вної влади, органу влади Автономної Республі­ки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна;

- виплата сум за договором страхування, які одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випад­ку) виплатити другій стороні (страхувальнико­ві) або іншій особі, визначеній у договорі.

Позовна давність — інститут матеріального, а не процесуального цивільного права. Обмежене строком давності право на позов означає лише можливість одержати примусовий захист порушеного суб'єктивного права від юрисдикційного органу. Оскільки заінтересована особа може у будь-який час звернутися до суду або іншого органу за захистом порушених чи оспорюваних прав та інтере­сів, які охороняються законом, п. 1 ст. 242 ЦК України передбачає, що вимоги щодо захисту порушеного права приймаються судом незалежно від закінчення позовної давності. Але якщо при розгляді спору буде встановлено, що позовна давність закінчилася до пред'явлення позову і про її застосування заявлено сто­роною у спорі, то це є підставою для відмови в його задоволенні.