Встановлення та обчислення строків та термінів.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, 27 березня 2003 року — термін досягнення повноліття, а відтак — термін настання цивільної дієздатно­сті фізичної особи). Термін може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче на­стати, тобто має об'єктивний характер. Особливість такого визначення терміну виражається в тому, що учасники цивільного правовідношення не знають заздалегідь точної дати настання терміну. Наприклад, припинення договору до­вічного утримання закон пов'язує із смертю відчужувача, яка неминуче настане, але невідомо коли.

Ст. 252 Цивільного кодексу України закріплює загальні положен­ня щодо обчислення строків та термінів. Згідно частини 1 цієї статті строк може обчислюватися роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Найбільша визначеність у взаємовідносинах сторін досягається при позна­ченні термінів календарними датами. Останні можуть бути конкретизовані вказівкою на години і навіть хвилини, які приурочені до певної дати.

Досить поширеним способом визначення строку у законодавстві і на практи­ці є встановлення періодів часу, які обчислюються роками, місяцями, тижнями, днями й годинами. При цьому початковий і кінцевий моменти періоду можуть приурочуватися до певної календарної дати або події, яка обов'язково має наста­ти. Наприклад, сторони обумовили, що договір підряду діє з 1 січня по 31 грудня такого-то року.

Іноді строк або термін визначається вказівкою на подію, яка обов'язково має настати. За часову категорію може бути взято подію, настання якої є неми­нучим, на відміну від події, що використовується при укладенні умовних угод (можливість настання події тут може бути ймовірною). Так, обов'язок щодо по­повнення неподаних перевізних засобів на внутрішньому водному (річковому) транспорті обмежений рамками навігаційного періоду. І хоч відкриття й закриття навігації у конкретному водному басейні здійснюються за розпорядженнями (на­казами) органів управління відповідним транспортом, настання і закінчення на­вігаційного періоду до певної дати передбачити наперед неможливо, оскільки це залежить від погодних умов у даному році.

Нарешті, термін виконання зобов'язання може бути визначений моментом витребування кредитора. Відповідно до ст. 165 ЦК УРСР, ст. 570 ЦК України боржник має виконати зобов'язання у 7-денний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, догово­ру або із суті зобов'язання. У законі або договорі можуть бути передбачені інші строки і порядок виконання зобов'язання за витребуванням кредитора. Так, у до­говорі можна передбачити поставку продукції на вимогу покупця. У цьому разі поставка здійснюється на основі замовлень, поданих покупцем з виникненням його потреб у товарах, а в договорі зазначаються порядок і строки подання та виконання таких замовлень.

Ст. 253 Цивільного кодексу України закріплює правило визначення початкового моменту перебігу строку. Згідно з нею перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настан­ня події, з якою пов'язаний його початок. На­приклад, якщо спадкодавець помер 20 березня, то встановлений для прийняття спадщини або відмови від неї 6-місячний строк починається з 21 березня і закінчується 21 вересня того ж року. Аналогічним чином повинні вирішуватися питання щодо обчислення строку в тих випадках, коли строк обчислюється годинами. В таких випадках строк починає текти з наступ­ної одиниці часу.

Правила обчислення закінчення строку, що встановлені ст. 254 ЦК, вперше закріплюють­ся в Цивільному кодексі. До цього вони вста­новлювалися Цивільно-процесуальним кодек­сом і застосовувалися в цивільному праві на під­ставі відсильної норми.

Аналіз ст. 254 ЦК дозволяє зробити висно­вок, що правила закінчення перебігу строку за­лежать від одиниці часу, що використовується в тому чи іншому випадку для обчислення стро­ку. Так, ч. 1 цієї статті встановлює, що строк, який визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Напри­клад, трирічний строк позовної давності, що по­чав текти з 1 квітня 2003 року, закінчиться 1 квітня 2006 року. Аналогічно вирішуються питання про останній день строку, що обчислю­ється півроком, кварталом, місяцями. Такі стро­ки закінчуються у відповідне число останнього місяця строку. При цьому для усунення розбі­жностей в статті прямо зазначається, що відлік кварталів ведеться з початку року.

Частина 3 ст. 254 ЦК закріплює можливість визначати строк у півмісяця. Згідно вказаної частини такий строк дорівнює п ятнадцяти дням. Причому, таким чином він обчислюєть­ся незалежно від того, скільки днів в тому чи ін­шому місяці — 3О, 31, 28 чи 29 днів. Якщо за­кінчення строку, що обчислюється місяцями при­падає на день, якого немає в цьому місяці (29 лютого), то строк закінчується в останній день цього місяця. Очевидно, це правило має засто­совуватися не тільки при закінченні строку, що обчислюється місяцями, а й при обчисленні стро­ку днями, тижнями, роками. Тобто, якщо закінчення строку в 1 рік припадає на 29 люто­го, то цей строк по аналогії із строком, який обчислюється місяцями, закінчується 28 люто­го о 24 годині.

Якщо закінчення строку припадає на вихід­ний (субота, неділя) чи святковий день (перелік святкових днів наводиться в трудовому законо­давстві), то строк закінчується в перший за ним робочий день. Так у випадку, коли закінчення строку припадає на суботу, закінчуватися він буде, згідно з зазначеними правилами, в понеді­лок. Аналогічним чином обчислюється кінець строку, якщо він приходиться не тільки на вихідний або святковий день, а й на інший не­робочий день, що визначений відповідно до за­кону у місці вчинення відповідної дії.

Ст. 255 ЦК закріплює загальні правила вчинення дій в останній день строку. Так згід­но з частиною першою така дія може бути вчи­нена до закінчення останнього дня строку.

Оскільки ст. 254 та 255 ЦК нічого не гово­рить про час закінчення строку, тобто о якій годині в останній день строку відбувається його закінчення, доцільним є застосування по анало­гії правил ч. 4 ст. 87 Цивільного процесуального кодексу України, у якій безпосеред­ньо закріплюється, що останній день строку триває до 24 години. Це означає, що зобов'яза­на може вчинити означену дію в будь-який час останнього дня строку до 24 години.

Крім загального правила щодо моменту за­кінчення строків, ч. 1 ст. 255 ЦК закріплює особливості закінчення строку, пов'язану з вчи­ненням юридично значущих дій в установі чи організації. Якщо така дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій уста­нові за встановленими правилами припиняють­ся відповідні операції, наприклад, закінчується робочий день, закривається склад, закінчують­ся банківські операції, тощо.

Частина друга ст. 255 ЦК закріплює виня­тки із загального правила щодо випадків, коли здійснення цивільних прав чи виконання обо­в'язку пов'язується із поданням заяви чи ін­шого повідомлення і боржник не встигає вчи­нити цю дію до закінчення відповідних операцій в установі (наприклад, в зв'язку із закінченням в установі робочого дня) в остан­ній день строку. У такому разі особа може зда­ти відповідну заяву чи повідомлення до уста­нови зв'язку (пошти, телеграфу) до 24 години цього дня, отримати документ, який посвідчує, цю дію, і в такому разі строк не вважається пропущеним. Як правило, такі документи по­даються через Головпоштамт, бо ця установа працює цілодобово.