![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Зосереджена на завданні модель соціальної роботи
Формування зосередженої на завданні моделі соціальної роботи пов’язане з діяльністю американських дослідників Вільяма Рейда, Енн Шайн, Лори Епштейн. Вони вивчали короткострокове сплановане втручання, спрямоване на розв’язання конкретного завдання, а також розробили сфокусовану на завданні системну модель практики, метою якої є надання допомоги людям із життєвими негараздами. У реальній практиці американських соціальних служб ця модель утвердилася в 70-ті роки XX ст., а через два десятиліття вона прижилася у практиці британських фахівців соціальної роботи. Попри те що прихильники зосередженої на завданні моделі стверджують про відсутність специфічної психологічної або соціологічної бази для своїх методів роботи, у них усе-таки простежується зв’язок з біхевіористськими теоріями. Зосереджена на завданні соціальна робота фокусується на конкретних проблемах, які клієнт визнає і які можуть бути розв’язаними завдяки діям, реалізованим поза контактами соціального працівника і клієнта. Як правило, ці проблеми можуть бути точно встановлені самим клієнтом, який відчуває й усвідомлює незадоволеність своїх потреб, прагне конкретних змін у своєму житті. Зосереджена на завданні модель соціальної роботи — модель, що передбачає комплексний підхід у соціальній роботі, основою якого є чітка послідовність процедур діагностування проблеми, роботи над її подоланням. Реалізації цієї моделі передує підготовчий період, протягом якого соціальний працівник з’ясовує необхідність, обґрунтовує мету і зміст своєї діяльності. Підставою для такої роботи може бути передбачене законом втручання або безпосереднє прохання особи, яка потребує допомоги. Етапами діяльності відповідно до зосередженої на завданні моделі соціальної роботи є вивчення проблеми, узгодження мети і часових меж роботи, виконання завдань. Вивчення проблеми. Соціальний працівник на цьому етапі намагається зрозуміти характер і масштаб проблеми клієнта, допомогти йому розібратися в тому, що його турбує. Ця робота складається із сканування проблеми, дослідження подробиць і визначення пріоритетів. Сканування проблеми. Воно допомагає зрозуміти труднощі клієнта без уточнення деталей і пропозицій щодо їх розв’язання. До уваги беруть усю інформацію, навіть якщо вона, на перший погляд, не стосується соціальної роботи. Спеціалісти, які займаються скануванням проблем, повинні вміти добувати інформацію, допомагати клієнту вільно висловлювати свої думки. Найпоширенішими труднощами на цьому етапі є розгубленість, глибокий смуток клієнта, нездатність зрозуміло формулювати свої проблеми. У зв’язку з цим може виникнути необхідність у повторних контактах, під час яких клієнт докладно розповідне. тільки про одну проблему, а відтак соціальний працівник ненав’язливо пропонує перейти до іншої. Відчуваючи, що клієнт замовчує якусь із своїх проблем, спеціаліст відверто висловлює свою точку зору щодо неї, не наполягаючи, щоб вона була беззаперечно прийнята. Якщо клієнт пов’язує свої труднощі з особливостями спілкування зі спеціалістом або з перебуванням у соціальній установі, необхідно це визнати і обговорити з ним. Дослідження подробиць. Здійснюється за допомогою відкритих запитань і відповідей на них. Під час цієї роботи окремі проблеми можуть втратити свою значущість або |розпастися на кілька інших. Крім того, клієнт може означити своїми словами нові проблеми, з якими необхідно буде додатково розбиратися. У процесі розмови соціального працівника і клієнта може циркулювати багато інформації, яку необхідно занотовувати. Головне на цьому етапі — неухильно дотримуватися обраного відповідно до мети напряму дослідження. Визначення пріоритетів. Після докладного розгляду проблем необхідно їх ранжувати (визначити пріоритетність) і вибрати не більше трьох для конкретної роботи. Вибір пріоритетних проблем передбачає врахування їх невідкладності, наслідків загострення, шансів на пом’якшення, здатності спеціаліста й установи надати допомогу, мотивації клієнта для роботи над проблемою, можливості неформальної підтримки, конкретності його проблеми. За різного бачення спеціалістом і клієнтом пріоритетності проблем варто надати перевагу інтересам клієнта. Можливе також поєднання роботи з пріоритетними для обох сторін проблемами. Узгодження мети і часових меж роботи. Метою цього етапу є з’ясування прагнень клієнта і визначення необхідного для їх задоволення часу. Соціальний працівник передусім повинен брати до уваги бажаність для клієнта мети, яка посилює його мотивацію, її практичність, відсутність загрози або шкоди для інших від її реалізації. Узгодження часових меж передбачає уточнення регулярності контактів. Загальна їх тривалість має залежати від ступеня контролю клієнта над проблемою, зовнішніх факторів, конкретності мети. На основі результатів перших двох стадій роботи клієнт і соціальний працівник укладають письмову угоду із зазначенням обраної для розв’язання проблеми, узгодженої мети і необхідного для її реалізації часу. Іноді на цьому етапі може виникнути необхідність залучення інших людей, що може спричинити додаткові труднощі в роботі. Та й не завжди соціальний працівник вважає мету клієнта досягнутою. За таких обставин він змушений відверто сказати про неможливість передбачення однозначного позитивного результату. За відсутності успіху соціальний працівник допомагає клієнту використати набутий досвід розв’язання проблеми. Виконання завдання. З’ясувавши проблему, узгодивши мету і строки діяльності, соціальний працівник і клієнт об’єднують свої зусилля задля її досягнення. Завдання на цьому етапі полягають в опануванні нових видів діяльності, у зміні стилю мислення та ін. Дбаючи про використання сильних сторін клієнта, враховуючи відповідність завдань діяльності його можливостям, соціальний працівник може скоригувати зміст завдань і способи їх розв’язання. Під час кожної зустрічі вони обговорюють виконання попередніх завдань, визначають нові. Соціальний працівник, маючи певність у досягненні успіху, повинен використовувати позитивне підкріплення. Не менш важливим є ретельний аналіз невдач, причин, що їх зумовили. Схематично цю стадію можна зобразити як послідовність повторюваних дій (рис. 1.5).
Рис. 1.5. Загальна схема консультацій у процесі виконання завдань Нерідко клієнти не мають навичок виконання потрібних дій. Вони можуть опанувати їх у процесі роботи або внаслідок осмислення подібних ситуацій. Допомагає такому навчанню поступове виконання завдань. На це часто орієнтують клієнтів під час консультацій. На цій стадії роботи виникають і певні труднощі. Найчастіше вони зумовлені зміною мотивації клієнта, що вимагає уточнення причин такої зміни (тимчасове відхилення від мети або цілковитий її перегляд). Трапляється, що мети вдається досягнути задовго до визначеного терміну, що може спричинити ототожнення кінцевої мети з окремими завданнями. Робота є завершеною, якщо клієнт досягнув узгодженої мети. Саме тоді приступають до оцінювання спільної роботи, під час якого важливо наголосити на ролі клієнта у досягненні мети, спільно з ним відстежити всі стадії виконаної роботи. Якщо соціальний працівник не впевнений у здатності клієнта самостійно долати життєві труднощі, це може викликати його стурбованість, небажання завершувати роботу. Маючи сумніви в успішному досягненні мети і будучи водночас упевненим у вірогідності її досягнення, соціальний працівник може ініціювати продовження роботи. Однак, як стверджує М. Пейн, зосереджена на завданні модель соціальної роботи не передбачає тривалих відносин соціального працівника і клієнта, а увесь процес втручання не повинен перевищувати 8—12 зустрічей-консультацій. Цю модель застосовують на індивідуальному і на груповому рівні для розв’язання емоційних і матеріальних проблем (міжособистісних конфліктів, незадоволеності соціальними відносинами, взаємодії із формальними організаціями, виконання ролей, реактивних емоційних стресів, неадекватності ресурсів, психологічних і поведінкових труднощів). Відповідно до її принципів повноваженнями володіють клієнти і соціальні працівники, які діють за чіткою схемою, відповідаючи за свою діяльність і підтримуючи між собою систематичний зворотний зв’язок. Як свідчить досвід, зосереджена на завданні соціальна робота ефективна за використання принципу імпаурменту (наснаження) в антидискримінаційній практиці. Елементи зосередженої на завданні моделі часто використовують соціальні служби підтримки сім’ї. Наприклад, під час роботи із сім’ями, в яких є загроза передачі дітей до інтернатних закладів, соціальні працівники узгоджують з ними мету і завдання короткострокового втручання, укладають контракт, в якому фіксують обов’язки обох сторін, терміни виконання й перегляду завдань, умови розірвання угоди тощо. Разом вони щомісяця переглядають угоду (завдання), перевіряючи один одного, доповнюючи або змінюючи взаємні зобов’язання. Перевагами зосередженої на завданні моделі соціальної роботи є сфокусованість її на результатах, прозорість і чітка цілеспрямованість, активне залучення клієнтів і налагодження партнерства соціальних працівників з ними, можливість використання її під час відвідин клієнта вдома. Водночас цю модель критикують за неувагу до структурних чинників соціальних проблем, мимовільне сприяння у приховуванні неспроможності політичної илади адекватно реагувати на глибинні проблеми бідності і соціальної несправедливості. Обмеження у використанні зосередженої на завданні моделі пов’язані із: недостатньою здатністю людини відстежувати свої дії та їх наслідки; постійними кризами і тривалими психологічними проблемами; відмовою від підтримки; запереченням права спеціалістів та установ надавати допомогу; функціональними обмеженнями і нездатністю до деяких видів діяльності осіб, які мають певні захворювання, відхилення або недоліки розвитку, нетиповий стан здоров’я; неадаптованістю зовнішнього середовища до особливих потреб індивіда; негативними стереотипами, упередженнями, стигматизацією, що виокремлюють нетипових людей у соціокультурній системі. Для ефективної реалізації цієї моделі соціальної роботи потрібно, щоб соціальна служба забезпечувала підтримку короткостроковому інтенсивному втручанню, що передбачає регулярні зустрічі соціального працівника і клієнта, наявність достатнього часу для індивідуальної роботи. Ця модель набуває дедалі більшої популярності, оскільки передбачає прагматичну й прозору схему стосунків соціальних працівників і клієнтів, вселяє клієнтам відчуття партнерства і самоповаги.
|