Система цін в економіці україни

Система цін – це сукупність всіх конкретних цін, об’єднаних у певні групи (види) за певними ознаками і пов’язаних у середині та за межами системи багатоканальними зв’язками. Для глибшого розуміння суті сучасної системи цін її склад потрібно розглядати під кутом певних ознак, провівши видову класифікацію цін. Для цього склад системи цін національної економіки розглядаємо за найголовнішими ознаками: сфера (ланка) товарного обміну; обсяг партій продаж; статус; місце застосування; час чинності; рівень застосування.

У залежності від сфери товарного обміну (до уваги беруться не галузі економіки, а сфери обміну, оскільки в одній галузі може бути декілька сфер обміну, наприклад, у торгівлі є дві сфери обміну – гуртова і роздрібна торгівля, у машинобудівній промисловості – до десятка і більше сфер товарного обміну на окремі комплектуючі, вузли і напівфабрикати готового виробу) система цін складається з таких видів цін:

Ø закупівельних на продукцію сільського господарства у сільському господарстві;

Ø гуртових (оптових) на продукцію промисловості у промисловості, а також на значну частину промислової продукції виробничого споживання (вугілля, руди, газ, нафта, електроенергія тощо), що реалізується через посередницькі структури – трейдерів, гуртовий ринок, постачальницько-збутові організації;

Ø гуртово-відпускних на продукцію сільського господарства в заготівлях; роздрібних на споживчі товари у роздрібній торгівельній мережі, включаючи продуктові і речові ринки, на підприємствах громадського (масового) харчування;

Ø скупних на брухт дорогоцінних, кольорових та чорних металів, макулатуру у їх скупній мережі;

Ø кошторисних на продукцію будівельної індустрії;

Ø заставні ціни на скляний посуд у скупній мережі скляного посуду, на коштовності, здані у заставу в ломбарди, на зернові культури, продані сільськогосподарськими товаровиробниками за заставними операціями операторам ДАК „Хліб України”;

Ø цін експорту та імпорту на продукцію, яка, відповідно, експортується та імпортується;

Ø тарифів на різноманітні послуги, як продукцію, що не має матеріальної (речової) оболонки;

Ø цін споживання на споживчі товари довготермінового користування.

Справедливі ціни, що вперше зафіксовані у чинному стандарті бухгалтерського обліку, є цінами за якими реалізуються товари, з вмістом у них розміру операційних витрат і операційного прибутку, запозиченого від цін на аналогічні товари у інших підприємств. У практичному ціноутворенні справедливі ціни не використовуються, хоч у більшості випадків ними бувають. Мета встановлення справедливих цін – оцінка реальних ринкових цін цінних паперів, залишків виробничих запасів, готової продукції і товарів та інших активів підприємств у випадках виставлення їх на реалізацію. Справедливі ціни дозволяють виявити нереальність деяких цін на однойменні активи. У цьому сенсі вони частково співпадають із звичайними та порівняльними цінами і частково виконують їх функції.

У сільському господарстві в основу орієнтовних цін покладено середню в Україні собівартість, скориговану на індекс зростання витрат. Тобто у сільськогосподарському виробництві орієнтовні ціни разом з дотаціями і компенсаціями виконують функцію (на момент їх розрахунку) міри суспільно необхідних витрат. Але внаслідок зростання цін на засоби виробництва, що надходять з промисловості, а також систематичного підвищення роздрібних цін на товари, які споживаються працівниками сільського господарства, орієнтовні ціни швидко втрачають еквівалентність.

На іншій методологічній базі формуються ціни у промисловості та в галузях, що надають послуги сільському господарству. Тут при розрахунках оптово-відпускних цін беруть за основу не середні галузеві витрати, а індивідуальну повну собівартість продукції конкретного підприємства та вільний рівень рентабельності. Це суперечить економічній суті формування ціни не лише в ринковій економіці. До проведення демонополізації економіки у широких масштабах слід встановлювати обмежувальні оптово-відпускні та роздрібні ціни на продукцію промислових підприємств, розраховані на єдиній методологічній основі з урахуванням не індивідуальних, а середньогалузевих витрат.

Особливу актуальність набуває проблема, пов'язана з удосконаленням ціноутворення в агропромисловому комплексі, підтримкою цінової збалансованості його галузей, що передбачає в свою чергу дотримання пропорційності, а також принципу еквівалентності обміну. Еквівалентність можна розглядати як проблему збалансованого міжгалузевого цінового обміну, як цінову рівновагу між промисловістю і сільським господарством. Порушення цього принципу завжди спричинятиме дотування та інші види бюджетної допомоги сільському господарству.

Аграрні формування, незалежно від форм власності, організаційно-економічно пов'язані з переробними підприємствами (інтегрованими і неінтегрованими). Вони постачають функціонуючим монопольно державним підприємствам переробної промисловості сировину, дотримуючись певних договірних умов щодо її продажу-купівлі. Але кожна з названих сфер самостійно формує результативні показники. Вони вищі у тих галузях, які виробляють кінцевий продукт. Незважаючи на те, що вартість продуктів переробки в основному створюється саме при виробництві сировини, сільськогосподарські підприємства не є суб'єктами, що претендують на частину прибутку від реалізації готової (кінцевої) продукції. Внаслідок цього сільське господарство є найбільш економічно вразливою ланкою.

Еквівалентність обміну реалізується через вартість продукції і ціни на неї. Еквівалентним вважається такий обмін, коли при однаковій вартості обмінюваних товарів і послуг забезпечується задоволення потреб всіх його учасників. Це означає досягнення не тільки цінових паритетів обмінюваних товарів, й відповідності їх якісних параметрів.

За пропозиціями вчених Інституту аграрної економіки для реального вирішення проблеми паритетності цін і об'єктивних розподільних відносин в АПК необхідно включати як складову капіталу сільського господарства вартість земельних угідь.

Земля, як головний фактор виробництва, взагалі не має ціни, але на підтримання природної і посилення економічної родючості її господарства постійно здійснюють матеріально-фінансові витрати, які ціноутворенням майже не враховуються. Норма прибутку (10-13%), що існує протягом тривалого часу, є заниженою і не дозволяє за рахунок власних фінансів вести розширене відтворення у галузі.

У виробничій практиці широко вживається показник рентабельності, що характеризує відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. В ринкових умовах цей показник не може бути регулятором виробництва, тому що враховує лише ефективність поточних виробничих витрат, а не всю вартість функціонуючих у процесі виробництва фондів (капіталу). Нормативні показники рівня рентабельності до витрат ставлять у сприятливіші умови галузі з високою обіговістю коштів та у гірші - галузі, в яких з технологічних причин обіговість низька. До останніх належить сільське господарство. Тому в нормативних документах необхідно передбачати насамперед показник норми прибутку, тобто відношення прибутку до середньорічної вартості основних фондів і матеріальних оборотних коштів. На основі цього показника можна розрахувати оптимальну для галузі масу прибутку.

Система цін побудована за такими принципами: ланковості; нарахування витрат кожної сфери товарного обміну. Принцип ланковості єдиний для кожної економічної системи і полягає в тому, що вся система цін пов’язана міцними економічним ланцюгом між підприємствами різних ланок чи сфер товарного обміну (виробництва і обігу), кожне кільце яких являє собою конкретне підприємство ланки (сфери товарного обміну), яке мусить мати свої конкретні ціни, без яких не може відбутися товарний обмін на основі розширеного відтворення.

Визначення цін за ринковою методологією передбачає врахування двох головних безпосередніх чинників, під дією яких формуються вільні (ринкові) ціни, а саме: кон’юнктури ринку з одного боку (з боку вільної грошової маси в покупців, яка формує споживчий попит), та з іншого боку – витрат підприємств сфер виробництва і обігу. Перші в основному осереднені в межах часового виміру, але індивідуалізовані у межах асортименту продукції (товарів) та локалізовані у просторовому вимірі у межах окремих секторів і сегментів ринку. Щодо чинника витрат, то вони суто індивідуальні на кожному підприємстві, що зумовлено конкретними індивідуальними техніко-економічними та організаційними умовами роботи суб’єктів сфери виробництва і обігу. Саме ці індивідуалізовані чинники становлять основу появи дискримінованих цін, тобто цін різних за своїм рівнем у часовому і просторовому вимірах, що особливо характерно для роздрібних цін. У межах одного населеного пункту роздрібні ціни на ідентичні товари в один і той же час можуть значно різнитися.

Якщо розсунути горизонт застосування цін, що чинні в одній сфері товарного обміну, на різні підприємства цієї сфери, то неодмінно помітимо там єдині за своїм рівнем ціни на однойменну продукцію, які отримали назву уніфікованих цін. Класичним прикладом чинності уніфікованих цін були державні ціни у планово-директивній економіці – єдині по всій території країни, і територіально обмежені по цінових зонах, поясах і районах.

Уніфіковані ціни – явище широко поширене у ринковій економіці, хоч за часом чинності на конкретну продукцію у даному місці нетривале, поки не поміняються суттєво техніко-економічні умови виробництва та кон’юнктура ринку. В Україні застосування уніфікованих цін стосується усіх їх видів, але періоди незмінності державних і регульованих цін більш тривалі у порівнянні з вільними цінами, хоч законодавчо зазвичай їх термін чинності не обмежується. Національному законодавству суперечать тільки ті вільні уніфіковані ціни, у чинності яких Антимонопольний комітет України вбачає змову суб’єктів ціноутворення з метою монополізації ринку товарів і послуг.

Характер обороту обслуговування або сфера торгівлі:

- оптові ціни - ціни, за якими підприємства реалізують товари великими партіями;

- роздрібні ціни - ціни, за якими роздрібні торгівельні підприємства реалізують товари в невеликому обсязі покупцям;

- закупівельні ціни, за якими підприємства сільськогосподарського виробництва реалізують товари державі, іншим юридичним особам. З іншого боку, - це ціни державних закупівель продукції. Державні закупівлі сільськогосподарської продукції за закупівельними цінами використовуються для продовольчого постачання міського населення, армії й створення державних резервів. Однак, термін " закупівельні ціни" може трактуватися ширше, як характеристика цін для всіх видів державних закупівель;

- ціни будівництва - ціни, які встановлюються на будівельну продукцію.

Існують три різновиди такої ціни:

- кошторисна вартість - граничний розмір витрат на будівництво об'єкту;

- прейскурантні ціни - усереднена кошторисна вартість типового будівельного об'єкту (1м2 жилої площі, 1м2 корисної площі, 1м2 скляних робіт та інш.);

- договірні ціни - ціни, які встановлюються під час підписання договору між замовником і підрядником;

- ціни й тарифи на послуги населенню - роздрібні ціни, за якими підприємства житлово-комунального господарства, побутового й комунального обслуговування, тепло- і енергопостачання реалізують послуги населенню;

- ціни в зовнішньоторговельному обігу - світові ціни чи ціни світового ринку, визначені у вільно конвертованих валютах міжнародними торговими організаціями або середні значення цін на однакові товари в різних країнах;

- ціни в обліку й статистиці - ціни, які використовуються в аналітичних цілях. Існують три різновиди такої ціни:

- порівнянні ціни - ціни, використання яких необхідно у зв'язку із зміною цін, інфляцією. Вони розраховуються з використанням індексу цін або показника рівня інфляції. Індекс цін є показником темпу росту, а рівень інфляції - приросту цін.

- діючи ціни - реальні ціни станом на певну дату.

Система цін для окремої підприємницької структури складається з трьох блоків взаємозалежних і взаємодіючих цін:

- ціни, за якими підприємницька структура закуповує економічні ресурси, що необхідні їй для простого та розширеного відтворення своєї діяльності;

- ціни, які використовуються підприємницькою структурою для здійснення внутрігосподарських розрахунків між структурними підрозділами за продукцію, роботи й послуги проміжного характеру;

- ціни, за якими підприємницька структура реалізує кінцеву продукцію, роботи та послуги.

У цілому система цін також представлена окремими блоками взаємозалежних і взаємодіючих цін.

Тісний взаємозв'язок і взаємозалежність цін, які входять у систему, обумовлений двома обставинами:

усі ціни формуються на єдиній методологічній основі. Цією основою є закони вартості, попиту й пропозиції, конкуренції;

господарська діяльність усіх підприємств (фірм), сфер виробництва й галузей економіки тісно взаємопов'язана і в кінцевому підсумку утворює єдиний господарський комплекс. Взаємозв'язок підприємств і галузей може носити виробничий, технологічний, економічний та інший характер.

Крім цього, система цін тісно пов'язана з економічним середовищем, в якому вона функціонує. Таке середовище включає: товарне виробництво, різні форми власності, конкуренцію та ін. Залежність ціноутворення від економічного середовища знаходить свій вияв у різних за характером системах цін. Для командно-адміністративної економіки характерне функціонування централізованої системи цін. Відмінними ознаками цієї системи цін є наступні природа, характер та наслідки впливу цін на розвиток економіки:

централізоване встановлення рівнів цін на продукцію й тарифів на послуги відповідними органами державної влади, зумовлене монополією державної власності на засоби та результати виробництва;

слабке врахування дії об'єктивних економічних законів;

формування цін у сфері виробництва;

диктат виробника продукції та послуг над споживачем і відсутність конкуренції;

диспропорції у рівні оптових, закупівельних і роздрібних цін;

обмежена мережа каналів реалізації продукції та послуг, яка спричинювала обмежену кількість видів і різновидів цін.

У тих країнах, де в економіці провідне місце належить приватній власності, функціонує та розвивається ринкова система цін, яка має зовсім інакші природу, характер і наслідки впливу на розвиток економіки. Для ринкової системи цін характерні такі особливі риси:

децентралізоване вільне встановлення рівнів цін на продукцію й тарифів на послуги зумовлене домінуючим місцем приватної власності на засоби та результати виробництва;

врахування дії об'єктивних економічних законів;

формування цін у сфері товарного обміну;

елементи державного регулювання ринкових цін;

конкурентні основи встановлення ринкових цін і диктат споживача над виробником;

динамічна підтримка пропорційності рівнів цін і тарифів;

розгалужена мережа каналів реалізації продукції та послуг, яка породжує різноманітні види цін.

Різнорідність видів економічної діяльності, способів організації виробництв, форм власності, типів ринків обумовлюють появу та існування різних видів цін, які використовуються економічними суб'єктами. їхня кількість, особливості та алгоритми використання можуть суттєво відрізнятися. Тому постає необхідність перейти до загальної класифікації цін, які сьогодні використовуються в різних операціях купівлі-продажу.