Державне регулювання розвитку агропромислового комплексу

Агропромисловий комплекс (АПК) України - це цілісна народногосподарська система взаємопов'язаних між собою галузей, об'єднаних у єдине ціле з метою виробництва продовольства та сільськогосподарської сировини для переробних галузей промисловості.

Агропромислова інтеграція, об'єднання і злиття порівняно самостійних ланок з виробництва і переробки сільськогосподарської сировини, доставки її до споживача зумовила появу АПК, який є складною виробничою системою. Сферами діяльності АПК є: перша - виробництво засобів виробництва для всіх інших галузей, пов'язаних із сільським господарством (тракторне машинобудування, виробництво сільгоспмашин, устаткування для тваринництва, легкої і харчової промисловості тощо); друга - лісове та водне господарство; сільське господарство: рослинництво і тваринництво; третя - переробка сільськогосподарської сировини (харчова, м'ясомолочна, легка промисловість та ін.); четверта - виробнича інфраструктура (транспорт, зв'язок); п'ята - соціальна інфраструктура.

На сьогодні важливого значення набувають питання про виникнення нових проміжних ланок між великими переробними підприємствами і дрібними сільськогосподарськими (у тому числі фермерськими та підсобними господарствами населення), які виконуватимуть функції заготівлі сільськогосподарської продукції.

З розвитком ринкових відносин у сфері виробничої інфраструктури виникають підрозділи, що обслуговують обіг матеріальних і фінансових ресурсів. Серед них провідне місце належить кредитно-фінансовим інституціям.

Цілі державного регулювання діяльності АПК наступні:

o забезпечення населення продуктами харчування, а переробних галузей промисловості - сировиною;

o збільшення експортних можливостей галузей АПК;

o розв'язання соціальних, культурно-побутових проблем, що мають місце в АПК в умовах становлення ринкових відносин і багатоукладності економіки.

Сутність державного регулювання АПК в умовах становлення ринкових відносин полягає в аграрній політиці держави, яка виявляється у:

o проведенні земельної реформи;

o сприянні розвиткові різних форм власності на землю;

o лібералізації управління у сільському господарстві, сприянні розвиткові конкуренції, поступовій відмові від державних замовлень (контрактів), розробці й реалізації цільових програм розвитку виробничої і соціальної інфраструктури, фінансовій підтримці галузей АПК.

Основою АПК є галузі сільського господарства: рослинництво, тваринництво, лісове та водне господарство. їх розвиток характеризується певними соціально-економічними та природно-матичними особливостями: наявністю декількох форм власності, що зумовлює існування різних типів господарств (підприємств): фермерських, індивідуальних, колективних, міжгосподарських; сезонністю в рослинництві, яка зумовлює неповну зайнятість працюючих у цій галузі; універсальністю основного засобу виробництва - землі, яка не піддягає заміні; необхідністю використання частини виробленої продукції як засобів виробництва; значною тривалістю виробничого циклу; значними відмінностями в родючості земельних угідь.

Усе це зумовлює особливості становлення ринкових відносин в АПК та його державного регулювання.

Суб'єктами державного регулювання на макрорівні є:

o Міністерство економіки України через департамент розвитку АПК, який об'єднує відділи економіки розвитку сільського господарства, економіки виробництва продовольчих товарів, відділ аграрної реформи;

o Міністерство аграрної політики;

o Державний комітет із земельних ресурсів;

o Державний комітет з рибного господарства і рибної промисловості;

o Державний комітет по водному господарству-Державний комітет лісового господарства тощо.

Держава в особі відповідних органів управління виконує такі функції з регулювання розвитку АПК:

— визначає пріоритетні напрями розвитку АПК та пріоритетні напрями спрямування інвестицій на його розвиток;

— регулює земельні відносини;

— здійснює заходи щодо стабілізації продовольчого постачання;

— здійснює підтримку пріоритетних галузей і сфер АПК через пряме бюджетне фінансування, механізм дотацій, цільове субсидіювання;

— сприяє здійсненню процесів роздержавлення, приватизації та розвитку нових форм господарювання;

— встановлює механізм формування державних замовлень та контрактів на постачання державних ресурсів сільськогосподарської продукції та сировини;

— регулює ціни на деякі види продовольства;

— визначає рівень орієнтовних закупівельних цін і механізми їх індексації відповідно до інфляційних процесів;

— здійснює індикативне планування розвитку АПК.

Цінове регулювання в сфері АПК здійснює департамент цінової політики Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, в складі якого функціонує відділ цін на продовольчі товари та продукцію сільського господарства.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

Згідно з прийнятим законодавством в Україні існують такі форми власності на землю: державна, колективна, приватна. Всі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають її у власність, надають у користування або вилучають.

Суб´ єктами права державної власності на землю виступають Верховна Рада України (на землі загальнодержавної власності України); Верховна Рада Автономної Республіки Крим (на землю в межах території республіки); обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів (на землі в межах їхніх територій).

Суб´ єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства.

Громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Важливим засобом регулювання аграрного сектора є його державна підтримка.

Ключова проблема розвитку АПК і, відповідно, відправний пункт стратегії його розвитку - досягнення належного рівня продовольчої безпеки країни і раціональних норм споживання основних продуктів харчування пересічним українцем. Продовольча безпека є фактором стабільності внутрішнього ринку і потребує координації зусиль щодо оптимізації обсягів виробництва продовольства з метою підтримання достатнього рівня самозабезпечення. Продовольча безпека держави характеризується рівнем самозабезпечення продовольством, доступністю продовольства, доступністю харчового раціону.

З метою стабілізації продовольчого сегмента ринку та для підтримання продовольчої безпеки країни функціонує Аграрний фонд України, завданнями якого є: регулювання цін на сільськогосподарську продукцію; кредитування заставних закупівель сільськогосподарської продукції; формування державного продовольчого резерву.

Механізм функціонування Аграрного фонду передбачає: товарні інтервенції (викидання на товарні ринки продукції, якщо обсяги її скорочуються, з метою попередження цінових стрибків); фінансові інтервенції на цінових рівнях (скуповування товару, коли його вартість є сприятливою для бюджету).

Зокрема, для забезпечення безперебійного функціонування ринку зерна в Україні будуть використовуватися такі важелі: державні заставні закупівлі зерна; формування інтервенційного фонду; загальнодержавні програми державних закупівель та інтервенційних операцій; сертифікація послуг зі зберігання зерна та продукції його переробки; цінова політика та страхування ризиків для суб'єктів зернового ринку; моніторинг ринку; реалізація митно-тарифної політики; декларування зерна (на складах, де зберігається зерно).

В сучасних умовах державне регулювання цін - це динамічна, у значній мірі, саморегулююча система, яка адекватно реагує на зміни. З огляду на це тема дослідження є досить актуальною. Для досягнення мети необхідно вирішити такі питання:

- проаналізувати існуючі в науковий літературі погляди щодо сутності державного регулювання цін в умовах ринкової економіки, на підставі досліджень та на основі існуючих джерел;

- дослідити історико-правові та наукові засади існування процесу державного регулювання цін;

- визначити вплив соціально-економічних, національних та інших міжнародних відносин на державне регулювання цін в умовах ринкової економіки;

- встановити напрямки державного регулювання цін;

- охарактеризувати державне регулювання цін в монополіях;

- дати характеристику контролю за додержанням дисципліни форм цін;

- встановити шляхи покращення регулювання цін у державі;

- дати характеристику державного регулювання цін, та визначити форми та методи.