Предмет та функції державного регулювання АПК України

Функції держави з регулювання розвитку АПК:

o визначення пріоритетних напрямів розвитку АПК та напрямів спрямування інвестицій на його розвиток;

o регулювання земельних відносин;

o здійснює заходи щодо стабілізації продовольчого постачання;

o здійснення підтримки пріоритетних галузей і сфер АПК через пряме бюджетне фінансування, кредитування, механізм дотацій, цільове субсидіювання;

o сприяння здійсненню процесів роздержавлення, приватизації та розвитку нових форм господарювання;

o встановлення механізму формування державних замовлень та контрактів на поставку сільськогосподарської продукції та сировини для державних потреб;

o регулювання цін на деякі види продовольства;

o визначення рівня орієнтовних закупівельних цін і механізми їх індексації відповідно до інфляційних процесів;

o забезпечення митного регулювання щодо продукції АПК;

o здійснення індикативного планування розвитку АПК. Ціновим регулюванням у сфері АПК займається департамент цінової політики Міністерства економіки України, в складі

якого функціонує відділ цін на продовольчі товари та продукцію сільського господарства.

Міністерство фінансів та Національний банк України розробляють механізм фінансово-податкового і грошово-кредитного регулювання.

Земельний Кодекс України та інші законодавчі акти регулюють земельні відносини в Україні. Завданням земельного законодавства є: регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання; збереження та відтворення родючості грунтів.

Відповідно до прийнятого законодавства, в Україні існують такі форми власності на землю: державна, колективна, приватна. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають її у власність, надають в користування або вилучають.

Державне регулювання земельних відносин здійснюють органи державного управління всіх ієрархічних рівнів. Держава забезпечує законодавче регулювання земельних відносин, використання земель загальнодержавної власності України, встановлює порядок і середні ставки платні за використання землі, граничні розміри орендної плати за неї; проводить організацію і здійснення державного контролю за використанням й охороною земель та їх моніторингу, встановлює основні положення землеустрою і порядку ведення державного земельного кадастру, розробляє державні програми щодо раціонального використання земель, підвищення родючості фунтів, охорони земельних ресурсів тощо.

В галузі регулювання земельних відносин органами місцевого самоврядування здійснюється: передача земельних ділянок у власність на умовах чинного законодавства, реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі, вилучення (викуп) земель відповідно до законодавства, справляння платні за землю, ведення земельно-кадастрової документації, погодження проектів землеустрою, погодження будівництва житлових, виробничих, культурно-побугових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні, вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції.

Державне регулювання земельних відносин в Україні реалізується шляхом застосування економічних методів: введення платні за придбання землі відповідно до законодавства; сплати щорічного земельного податку або орендної платні, які визначаються залежно від якості та місця розташування земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки; запровадження пільг щодо платні за землю; розробки і функціонування механізму визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам за погіршення якості земель або приведення їх у непридатність для використання за цільовим призначенням.

У державному плані економічного й соціального розвитку України визначаються основні напрями економічного розвитку АПК, виробництво основних видів продукції харчової та легкої промисловості, обсяги централізованих капітальних вкладень та державні замовлення на введення в дію основних виробничих фондів та виробничих потужностей у галузях АПК

Виробництво основних видів сільськогосподарської продукції обліковується у натуральному вираженні і представлене такими її видами: зернові культури, цукрові буряки, олійні культури, масло, молоко, яйця, вовна.

Виробництво найважливішої продукції харчової промисловості в натуральних вимірниках представлене такими її видами: цукор-пісок з буряків, олія із сировини державних ресурсів, маргаринова продукція, кондитерські вироби, макаронні вироби, борошно із зерна державних ресурсів, крупа із зерна державних ресурсів, молоко тваринне із сировини державних ресурсів, сіль кухонна, спирт етиловий з харчової сировини, дріжджі пекарські.

В індикативному плані затверджуються і контролюються показники державного замовлення (державного контракту) на поставку до державних ресурсів сільськогосподарської продукції. Державні замовлення за обсягом повинні забезпечити мінімальні потреби держави у продовольстві та сировині, виконання зобов'язань згідно з міжурядовими угодами, створення необхідних державних резервів. Обсяг державного замовлення по кожному із найважливіших видів продукції визначають з урахуванням загальнодержавних та обласних потреб.

До загальнодержавних потреб відносять потреби у сільськогосподарській продукції на забезпечення утримання армії та інших спецспоживачів, виконання міжурядових угод та створення державних резервів.

Для обґрунтування обсягів державного замовлення (контракту) розробляють баланси державних ресурсів сільськогосподарської продукції. Структура балансу залежить від виду сільськогосподарської продукції і ступеня централізації функцій державного регулювання щодо її виробництва і розподілу. На макроекономічному рівні держава зберегла за собою монополію регулювання цін на зерно і деякі технічні культури. Державне регулювання на використання таких видів продукції, як м'ясо, молоко, овочі, фрукти, яйця, централізується лише у частини спецспоживачів. Основні функції регулювання цих видів сільськогосподарської продукції виконують регіональні органи управління.

Одночасно зі встановленням розмірів державних контрактів на сільськогосподарську продукцію визначають можливості сільського господарства з її виробництва, розробляють узагальнені натурально-вартісні баланси за основними її видами та баланси валових ресурсів. Натурально-вартісний баланс складається для кожного виду продукції окремо у відповідних облікових одиницях.

Він розробляється за такими видами сільськогосподарської продукції, як зерно, цукрові буряки, соняшник, олійні культури, картопля, овочі, баштанні культури, плоди та ягоди, виноград, молоко, м'ясо, яйця.

По основних видах сільськогосподарської продукції розробляють баланси валових ресурсів. Форми балансів валових ресурсів можуть різнитися - залежно від особливостей розподілу продукту.

Обсяги державного контракту зіставляються з даними прогнозу виробництва сільськогосподарської продукції з урахуванням перспектив урожайності, посівних площ, поголів'я та продуктивності.

Держава здійснює і регулювання земельних відносин, які з переходом до ринкових відносин ускладнюються через відсутність права продажу землі сільськогосподарського призначення.

Земельні відносини - це відносини, які виникають щодо володіння, користування, розпорядження та управління земельними ресурсами на всіх рівнях господарювання.

Державне регулювання аграрного сектора передбачає підтримку відповідного рівня цін та забезпечення цінової рівноваги на продукцію АПК. Державне регулювання цін в Україні здійснюється в умовах високого попиту на сільськогосподарську продукцію і значного спаду обсягів виробництва. Існуюча система цін не відшкодовує високих витрат на виробництво продукції, призводить до диспаритету цін.

Предметом державно-правового регулювання сільського господарства є високопрофесіональна обізнаність із економічним станом цієї галузі народного господарства, станом продуктивних сил сільськогосподарського виробництва, його матеріально-технічним забезпеченням, кількість і якість земель сільськогосподарського призначення, рівень наявних у кожному підприємстві спеціалістів та робочої сили, а також стан соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстні. і

Метою держанно-правового регулювання є створення високопродуктивного сільськогосподарського виробництва для задоволення потреб породу її продуктах харчування та вирішенні соціальних умов життя народу. Для досягнення цієї мети необхідно купити аграрну програму держави, здійс-

нити земельну реформу, прагнути оптимального стану підпригмиицчіа і нрибуткопості сільськогосподарських товаровиробників, забезпечити матеріальну зацікавленість працівників сільського господарства, впровадити активні і прогресивні ринкові економічні відносини в АПК.

Модель ціноутворення в аграрному секторі України, за пропозицією спеціалістів, повинна передбачати три рівні цін: перший рівень - гарантовані, або інтервенційні ціни, які визначаються для основних видів сільськогосподарської продукції і виступають гарантією відшкодування виробничих витрат. Вони включають середній рівень витрат та мінімальний рівень прибутку. Це, як правило, нижня цінова межа, яка служить стартовою ціною на біржових торгах; другий рівень - еквівалентна ціна, яка забезпечує середню норму прибутку на авансовий капітал і включає рентний доход; третій рівень - це ціни стимулювання виробництва, які перевищують світові ціни і використовуються для розрахунків з виробниками деяких видів продукції.

Для ефективного функціонування сільськогосподарської галузі необхідно здійснювати кредитну політику в АПК, основними напрямками якої є: розширення мережі селянських кооперативних банків, створення системи іпотечного кредитування, розвиток фінансового аграрного консалтингу, впровадження лізингового кредитування, реформування товарного кредиту, розширення функцій кредитних спілок, страхування врожаю, кредитів і позик.

Регулювання аграрного сектора державою передбачає також створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності в галузі, залучення інвестицій, розробку програм розвитку АПК, підтримку фермерства та ін.

Висновки.

Кожне підприємство галузі зіштовхується з визначеними особливостями ціноутворення, які з певною інтенсивністю впливають на прогнозовану ціну.

Крім наведених особливостей ціноутворення, існують інші ціноутворюючі чинники, які є характерними не для всіх підприємств АПК, але які слід враховувати при формуванні цін. При цьому слід звернути увагу на залежність цін від витрат на паливо та енергоносії, витрат на упаковку, сезонності виробництва продуктів с.х, світові котирування цін. Слід зазначити, що вплив цих чинників вносить певні корективи на визначення остаточної ціни продукції. Так, вартість енергоносіїв впливатиме на формування цін при виробництві хліба, макаронних виробів, круп, кондитерських виробів, ковбасних виробів, твердого сиру.

Система цін – це сукупність всіх конкретних цін, об’єднаних у певні групи (види) за певними ознаками і пов’язаних у середині та за межами системи багатоканальними зв’язками. Для глибшого розуміння суті сучасної системи цін її склад потрібно розглядати під кутом певних ознак, провівши видову класифікацію цін. Для цього склад системи цін національної економіки розглядаємо за найголовнішими ознаками: сфера (ланка) товарного обміну; обсяг партій продаж; статус; місце застосування; час чинності; рівень застосування.

Нині в АПК країни існує надзвичайно важлива проблема інфраструктури ринку. В Україні повністю зруйнована так кликана адміністративно-командна система реалізації продукції (Яка передбачала визначення рівня закупівельних цін, обсягів реалізації продукції системою договорів контрактації, доставку продукції на заготівельні пункти, авансування тощо) без своєчасної заміни її бажаною ринковою системою.

Цінова політика повинна здійснюватися на основі вільного ціноутворення у поєднанні з державним регулюванням та посиленням антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії і послуги, що надаються товаровиробникам за умов запровадження єдиної методології ціноутворення на основі концепції ціни виробництва.

Основним механізмом системи державного цінового регулювання повинна стати участь товаровиробників у державних цільових і регіональних програмах.

Цінове регулювання в сфері АПК здійснює департамент цінової політики Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, в складі якого функціонує відділ цін на продовольчі товари та продукцію сільського господарства.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

Держава впливає на розвиток агропромислового виробництва в рамках реалізації аграрної політики. Аграрна політика - це система заходів, спрямованих на забезпечення ефективного розвитку АПК, стабілізацію та розширення аграрного ринку, забезпечення продовольчої безпеки країни.

Суб'єктами реалізації аграрної політики в Україні е Міністерство аграрної політики, управління агропромислового розвитку обласних і районних державних адміністрацій, Аграрний фонд України, державні асоціації виробників.

Для аграрної політики держави в умовах трансформаційної економіки характерне: проведення земельної реформи; формування аграрного ринку та ринкової інфраструктури; розвиток нових форм господарювання; забезпечення умов для становлення сучасних фінансово-економічних, правових та організаційно-інституційних відносин в АПК; формування ринкового механізму управління АПК; забезпечення соціального розвитку села.

Список літератури:

1.Закон України «Основні напрями державної цінової політики»

2.Закон України «Способи державного регулювання цін»

3. А.С.Славич // Технології маркетингового позиціонування і ціноутворення вітчизняних виробників ЛЗ //Київ. - 2002.- №2.- С.29-35.

4. А.С.Немченко // Какой быть государственной регистрации цен производителей на ОЛС в Украине // / Провизор.- 2003.- №20.- С.3-6.

5. О.М. Шпичак. Ціноутворення та інфраструктура формування ринкових відносин в АПК. // Економіка АПК №1. – 1999р., з. 44-47.

6. А.В. Фурса. Ціноутворення на цукросировину в умовах формування ринкових відносин. //Економіка АПК №7. – 2000р., з. 87-89.

7. Корінєв В.Л.Цінова політика підприємства. – К., 2001. – 257 с.

8. Ціноутворення в умовах ринку: Підруч. для екон. вузів. – К.: Україна НІІНТ1, 2001.

9.Пінішко В.С. Ціни і ціноутворення: Підруч. для екон. Вузів-Київ- 2002.

10. Мединська Т.В. ціноутворення: Навч. посібник. 2006.

11. Тормоса Ю.С.Ціни та цінова політика: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 122 с.

12.Чубаков Г. Н. Стратегия ціноутворення вмаркетинговій політиці підприємства. – М.: Инфра – М., 2006.

13. Чувілін Е.Д., Дмитриєв В.Г. Державне регулювання і контроль цін. – М.:, 2001.

14. Шкварчук Л.О. Ціни і ціноутворення: Навч. Посібник. – Луцьк, 2002. – 273с.

15. Шуляк Н.П. Ціноутворенняе:. – практик підручник. – М.:. Дом «Дашков і К0», 2008. – 152 с.