Ступінь і спосіб державного регулювання ціни

Аналізуючи способи державного регулювання на ціни треба враховувати класифікацію цін і їх основні характеристики

o ринкові ціни - ціни, які встановлюються відповідно до ринкової кон'юнктури. Вони бувають вільними та фіксованими. Вільні ціни встановлюються на основі дії ринкових механізмів. Фіксовані - встановлюються в результаті домовленості про рівень цін. Існує два види фіксування цін:

- ринкові ціни з горизонтальним фіксуванням - ціни, які встановлюються на основі домовленості між конкурентами;

- ринкові ціни з вертикальним фіксуванням - ціни, які встановлюються на основі домовленості між виробниками та представниками мережі розподілу. В результаті посередники не можуть продавати товар нижче певної ціни. Ця практика називається " підтримка цін посередника";

o регульовані ціни - ціни, які встановлюються державними органами управління на товари підвищеного соціального призначення;

o фіксовані ціни - ціни, які встановлюються державними органами управління в певному коридорі;

o паритетні ціни - ціни, які встановлюються державними органами управління для регулювання співвідношення цін між деякими групами товарів.

Спосіб встановлення ціни:

o тверді ціни - ціни, які встановлюються в договорі та не передбачають можливість змін на протязі терміну його дії;

o рухливі ціни - ціни, які встановлюються в договорі та передбачають можливість змін на протязі терміну його дії;

o ковзні ціни - ціни, які встановлюються на вироби з тривалим циклом виробництва. Розраховуються на момент закінчення дії договору шляхом перегляду початкової проектної ціни з врахуванням незапланованих витрат в процесі виробництва. Можливо встановлення граничного рівня остаточної ціни у вигляді лімітної ціни;

o поточні ціни - ціни, які встановлюються в межах довготермінових контрактів і можуть змінюватися в залежності від змін кон'юнктури. В протилежність до поточних можна виділити очікувані ціни, тобто, ціни рівень яких прогнозується.

Фактору часу:

o постійні ціни - ціни, термін дії яких заздалегідь визначено;

o сезонні ціни - ціни, термін дії яких має сезонний характер, визначається шляхом використання знижок до початкової ціни та діє в певний період;

o східчасті ціни - ціни, які послідовно змінюються в певний час за певною шкалою.

Спосіб надання інформації про ціну:

o опубліковані ціни - ціни, які доводяться до відома споживачів шляхом публікування в каталогах, проспектах, буклетах, прейскурантах;

o розрахункові ціни - ціни, які розраховуються за формулою ціни, що зафіксована в договорі та коректуються в залежності від його умов;

o довідкова ціни - ціни, які доводяться до відома споживачів шляхом безпосереднього чи опосередкованого спілкування.

Вид ринку:

o аукціонні ціни;

o біржові котирування;

o ціни торгів;

o комісійні ціни.

Внутрішньофірмові ціни:

o трансферні ціни - ціни, які встановлюються при розрахунках між підрозділами одного підприємства чи підприємствами, що входять до однієї асоціації.

Умови постачання й продажу:

o ціни нетто - ціни, які встановлюються на місці продажу;

o ціни брутто чи фактурна ціна - ціни, які встановлюються з урахуванням знижок і транспортних витрат.

Географічний принцип:

o єдині ціни - ціни, які встановлюються на єдиному рівні з включенням до її складу транспортних витрат незалежно від місця знаходження покупця;

o зональні ціни - ціни, які встановлюються на різних рівнях для різних зон в залежності від величини транспортних витрат. Покупці однієї зони платять однакову ціну. Ціна збільшується по мірі віддаленості зони від продавця;

o ціни базисного пункту - ціни, які встановлюються в кількох географічних пунктах і базуються на місцевих витратах виробництва. Ціни продажу розраховуються шляхом включенням до складу ціни базисного пункту транспортних витрат по доставці товару.

Усі діючі в економіці ціни взаємопов'язані й утворюють єдину систему, яка перебуває в постійному русі під впливом ринкових факторів. Система цін являє собою сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених цін в економіці, які дають змогу всім підприємницьким структурам нормально здійснювати свою діяльність і реалізувати кінцеву продукцію та послуги з найбільшою вигодою для себе.

Вона характеризується видами цін, характером взаємозв'язків та взаємо залежностей між ними, рівнем, структурою та динамікою цін.

Державно-правове регулювання сільського господарства що був прийнятий Верховною Радою України 2 березня 1995 р. Цей Закон також визначає права і обовязки підприємств, установ, організацій, власників селянського (фермерського) господарства, інших громадян, крім цього визначає повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб щодо застосування названого Закону.

За допомогою актів аграрного законодавства регулюються виробничі відносини в сфері тваринництва. Характерним у цьому відношенні є Закон " Про племінне тваринництво" від 15 грудня 1993 р. Своїм призначенням цей акт має визначити загальні, правові, економічні та організаційні основи племінного тваринництва. Він регламентує діяльність у галузі племінного тваринництва, визначає правове становище субєктів і структур племінного тиаринництва.

Де ржавне регулювання земельних відносин полягає у створенні законодавчої бази по захисту прав землевласників і землекористувачів, у виборі ефективних пропорцій між прямим і непрямим управлінням земельними ресурсами.

Україна володіє земельними ресурсами загальною площею 60, 4 млн га, з яких близько 69 % становлять сільськогосподарські угіддя. Статистичні дані свідчать про те, що в Україні спостерігається тенденція до зменшення площі сільськогосподарських угідь та їх частки у структурі всього земельного фонду.

Істотні зміни у земельних відносинах пов'язані з роздержавленням земель сільськогосподарського призначення. Формування земель запасу та резервного фонду зумовили особливу функцію держави - контроль за землекористуванням, збереженням агро-фонду земель, відповідним використанням. Система державного контролю орієнтована на дотримання системи раціонального використання сільгоспугідь і недопущення їх вилучення із сільськогосподарського обороту.

В Україні здійснюється земельна реформа, в результаті реалізації якої формується нова аграрна структура, зорієнтована на приватну власність на землю. Сьогодні уже завершено перший і другий її етапи - проведено роздержавлення землі і передача її у колективну власність; здійснено паювання землі з видачею відповідного документа - сертифіката про право приватної власності на землю. Третій завершальний етап земельної реформи передбачає формування на базі приватної власності на землю нових за змістом приватно-орендних господарств. Власники сертифікатів на земельний пай мають право створювати своє фермерське господарство або отримувати щорічно додатковий доход у вигляді орендної платні.

Аграрна реформа в Україні ще не завершена, бо поки що не торкнулася глибинних основ колективної власності, а зміна власника не привела до появи ефективного власника. Механізм функціонування пайових відносин усередині приватизованих підприємств нині функціонує недостатньо. Це пояснюється тим, що не закріплені правові гарантії інституту приватної власності на землю, не розроблений механізм купівлі-продажу землі, її передачі в заставу, не сформований земельний ринок.

Розвиток земельного ринку гальмують низька купівельна спроможність населення, слабка державна підтримка землевласників та ін.