Поняття та види третейських судів

План

Вступ……………………………………………………………………….…………3

1. Поняття та види третейських судів………………………………...…………..5

1.1 Порядок утворення і функціонування третейських судів…………………….9

2. Порядок розгляду господарських спорів третейськими судами…………….12

3. Порядок оскарження та виконання рішень третейських судів………..…….21

Висновок…………………………………………………………….………………28

Список використаної літератури…………………………………………………..31

Вступ

Важливими передумовами становлення в Україні демократичної, соціальної, правової держави є забезпечення ефективного механізму захисту прав людини і громадянина, реалізації права на правосуддя, утвердження об’єктивності, законності та справедливості, як принципів формування громадянського суспільства. Саме тому в умовах реформування основних сфер соціального життя, окремих соціальних інститутів чільне місце відводиться функціонуванню інституту третейського суддівства – недержавному незалежному органу цивільної юрисдикції.

Як відомо, третейський суд є однією з давніх і перевірених форм вирі- шення спорів, причому виникнення такої форми вирішення спорів задовго передувало появі державних судових інституцій. До нього зверталися в разі потреби у швидкому та ефективному врегулюванні конфлікту. Третейське су- дочинство є досить поширеним явищем у світовій юридичній практиці. До компетенції третейських судів належать, як правило, всі справи по спорах, що виникають з цивільних правовідносин.

Поняття «третейський (арбітражний) суд» французького походження. Так, терміни «арбітраж» та «третейський суд» у вітчизняному та іноземному законодавстві, а також у науці та правовій практиці використовуються як синоніми. «Арбітраж» використовується як у міжнародній публічній практиці, так і міжнародній приватній сфері.

Поняття «третейський суд» перейшло у законодавство СРСР, а потім і законодавство незалежної України із законодавства Російської імперії. Характерною особливістю розвитку третейських судів на сучасному етапі є їх широке поширення у всьому світі. Нині зарубіжний досвід свідчить, що третейський розгляд по праву стає інститутом, здатним ефективно конкурувати з державною монополією на здійснення правосуддя у цивільних та госпо- дарських спорах, тому підприємці часто вважають за краще звертатися до не- державних судів. Наприклад, лише в США близько 80% всіх приватних спорів у підприємницькій сфері розглядаються за допомогою недержавних арбітрів або посередників.

На жаль, досвід засвідчив, що третейська форма вирішення спорів не отримала свого заслуженого поширення в Україні. Цьому до певного часу сприяла:

По-перше, відсутність нового, ефективного законодавчого врегулювання третейського судочинства. Так, існуюча застаріла та архаїчна нормативно-правова база, успадкована від колишнього СРСР, не дозволяла адекватно забезпечити захист прав та законних інтересів учасників цивільного обороту засобами третейського розгляду.

По-друге, відсутність об’єктивної інформації стосовно переваг третейського судочинства серед потенційних учасників третейського розгляду.

Навіть юристи-практики, які мають за своїми плечима чималий досвід роботи, як не дивно, погано уявляють, що це таке.

По-третє, небажання та недовіра деяких представників юридичної громадськості сприймати такий альтернативний метод вирішення спорів, оскільки третейський розгляд не передбачає оскарження рішення третейського суду, за винятком процесуальних підстав.

Подекуди зустрічаються думки з приводу того, що третейська угода (застереження) позбавляє права на звернення до державного суду за захистом своїх порушених прав або законних інтересів, що начебто суперечить Конституції України тощо.

Прийняття Верховною Радою України 11 травня 2004 року Закону Украї- ни «Про третейські суди» стало точкою відліку в оновленні вітчизняного за- конодавства у сфері третейського розгляду. Закон врегулював питання: орга- нізації та діяльності третейських судів, компетенції, державної реєстрації, третейської угоди, формування третейського суду, відводу третейських судів, складу витрат, пов’язаних з вирішенням спору, правил третейського розгляду, виконання рішень третейського суду, а також питання третейського самовря- дування. Без перебільшення згаданий законодавчий акт має надзвичайну цін- ність для українського суспільства та вітчизняної правової системи [1].третейський суд

Поняття та види третейських судів

Третейський суд вважається найстарішим судом в історії суспільства, крім того — найбільш демократично сформованим органом правосуддя. Деякі дослідники обґрунтовано стверджують, що третейський суд виник раніше, ніж державний. Інститут третейського суду був першою формою правосуддя, до якої добровільно зверталися люди з метою встановлення справедливості та миру. Завдяки своїй конструкції третейський суд може правильно розвиватися тільки в умовах вільних цивільних відносин виключно на договірних засадах. Гегель у свій час пропонував поставити сторонам в обов'язок звертатися до офіційного суду, до простого (третейського, мирового) суду і спробувати дійти згоди [2].

У правовій науці, в тому числі у науці цивільного процесуального права, щодо характеру і галузевої приналежності норм, що регулюють організацію та діяльність третейських судів, існують протилежні погляди. У теорії виділяють кілька концепцій правової природи третейського суду: договірну, процесуальну, змішану та автономну.

Третейський суд — недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин (ст.2 Закону України «Про третейські суди»)[8].

Завданням третейського суду є захист майнових і немайно-вих прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (ст.3 Закону України «Про третейські суди»)[8].

Сутність третейського розгляду полягає в тому, що обидві сторони довіряють вирішення спору і винесення рішення третій особі. У цьому істотна відмінність третейського розгляду цивільних справ від інших форм захисту суб'єктивних цивільних прав державними органами та громадськими організаціями.

Мета третейського вирішення цивільних справ — урегулювання правових конфліктів, що виникли, і забезпечення добровільного виконання обов'язків. В остаточному підсумку третейський розгляд правових спорів «може сприяти вихованню поваги до закону, підвищенню правової свідомості, розумінню необхідності виконання обов'язків».

Розгляд у третейському суді існує як альтернатива судовій формі захисту. Однак вона не протистоїть, а доповнює діяльність судів по розгляду й вирішенню цивільних справ.

Необхідність третейського розгляду викликана наступними причинами:

1) необхідність розвантаження судів загальної юрисдикції і господарських судів, не здатних впоратися із завданням своєчасного і правильного розгляду та вирішення за умов відсутності альтернативних форм вирішення цивільних справ;

2) необхідність забезпечення заінтересованим особам найбільш кваліфікованого вирішення їх справи по суті;

3) необхідність скорочення строків розгляду справ і витрат, пов'язаних з їх розглядом;

4) необхідність забезпечення заінтересованим особам найбільш сприятливих умов збереження таємниці особистого життя та комерційної таємниці при розгляді цивільної справи.

До найбільш характерних переваг третейського суду перед державним судом можна віднести наступні:

1) оперативність і ефективність вирішення спорів, спрощена процедура розгляду, можливість проведення розгляду поза місцем постійного перебування третейського суду, у тому числі безпосередньо за місцем перебування сторін спору;

2) конфіденційність третейського розгляду і створення умов для збереження комерційної таємниці;

3) наявність можливостей для вибору оптимального варіанта організації третейського суду;

4) створення позитивної судової практики і поява необхідних прецедентів правозастосування;

5) можливість побачити вузлові проблеми економічної і юридичної практики взаємовідносин у сфері цивільного обігу;

6) самооплатність третейського суду, економія коштів сторін, що сперечаються, оскільки розмір третейських зборів регулюється документами про третейський суд і може бути нижче, ніж державне мито (судовий збір) у господарському суді або суді загальної юрисдикції;

7) можливість залучення як арбітрів не тільки юристів, але і фахівців зі знанням економіки та технологій фондового ринку як арбітрів і експертів при вирішенні спорів;

8) примусове виконання рішень третейського суду за відмови відповідача від його добровільного виконання через систему виконавчого провадження.

Види третейських судів. Згідно зі ст.7 Закону в Україні «Про третейські суди» можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору [8].

Постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору утворюються без статусу юридичної особи.

Постійно діючий третейський суд очолює голова третейського суду, порядок обрання якого визначається положенням про постійно діючий третейський суд. Постійно діючі третейські суди можуть утворюватися та діяти при зареєстрованих згідно з чинним законодавством України:

- всеукраїнських громадських організаціях;

- всеукраїнських організаціях роботодавців;

- фондових і товарних біржах, саморегулівних організаціях професійних учасників ринку цінних паперів;

-торгово-промислових палатах; всеукраїнських асоціаціях кредитних спілок, Центральній спілці споживчих товариств України;

- об'єднаннях, асоціаціях суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб, у тому числі банків.

Постійно діючі третейські суди не можуть утворюватися та діяти при органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Утворення постійно діючого третейського суду компетентним органом суб'єктів, визначених у Законі, вимагає:

1) прийняття рішення про утворення постійно діючого третейського суду;

2) затвердження Положення про постійно діючий третейський суд;

3) затвердження регламенту третейського суду;

4) затвердження списку третейських суддів.

Списки третейських суддів постійно діючих третейських судів повинні містити такі відомості про третейських суддів: дата народження, освіта, отримана спеціальність, останнє місце роботи, загальний трудовий стаж, стаж роботи за спеціальністю.

Місцезнаходженням постійно діючого третейського суду є місцезнаходження його засновника, що не обмежує засновника третейського суду в праві визначати розташування третейських судів за адміністративно-територіальним принципом.

Порядок утворення третейського суду для вирішення конкретного спору визначається третейською угодою, умови якої не можуть суперечити положенням Закону (ст.8 Закону України «Про третейські суди»)[8].

Законодавство і правозастосовча практика мають одну думку, що третейський суд для вирішення спорів між громадянами може скликатися тільки на час вирішення спору, а потім повинен припинити своє існування. Однак у юридичній літературі склалася точка зору, що постійно діючі суди мають перевагу, тому що суддею може стати практично будь-яка повнолітня, дієздатна фізична особа, яка не має судимості (ст.18 Закону України «Про третейські суди»). До складу ж інституційного третейського суду включаються, як правило, авторитетні юристи, висококваліфіковані спеціалісти, іноді з досвідом роботи в суді, якість роботи яких передбачається більш високою[8], [1].