Порядок розгляду господарських спорів третейськими судами

Інститут третейських судів в Україні існує на основі певних положень цивільного, цивільного процесуального та господарського процесуального права.

За чинним законодавством можуть створюватися такі види третейських судів:

— третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями, установами (створюються та діють на підставі Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями та установами, затвердженого 30 грудня 1975 р.);

— третейський суд для вирішення спорів між громадянами (може бути створений згідно з Положенням про третейський суд. Додаток № 2 до Цивільного процесуального кодексу України);

— третейські суди, які відповідно до законодавства України забезпечують вирішення спорів, що виникають у сфері міжнародних зв’язків, до яких відносяться Міжнародний комерційний господарський суд, Морська арбітражна комісія при Торговельно-промисловій палаті України (їх діяльність регулює Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24 лютого 1994 р.);

— в теорії міжнародного права також виокремлюють і четвертий тип третейських судів: це міжнародний третейський суд для вирішення спору між двома країнами за посередництвом третьої країни чи групи країн.

В Україні відсутній законодавчий акт, що регулює діяльність третейського суду, за виключенням Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, який регулює діяльність окремого виду третейського суду. Відповідно до Закону України “Про правонаступництво в Україні” від 12 вересня 1991 р. та постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р., до прийняття відповідних актів законодавства України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не суперечать Конституції і законам України, тож на цей час діє Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затверджене постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 р. (зі змінами та доповненнями).

Це положення, разом з іншими нормами чинного законодавства, визначає третейські суди для суб’єктів господарювання як альтернативу господарському суду в разі звернення для вирішення господарських спорів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Цивільного кодексу України захист цивільних прав здійснюється судом, арбітражем (господарським судом) або третейським судом.

Роль і місце третейських судів у системі юрисдикційних органів України зумовлюються особливостями розвитку процесуального права, що обслуговує господарський оборот в державі.

Третейський суд — форма вирішення правових спорів, яке здійснює не державний суд, а треті відносно сторін спору приватні фізичні особи або особи (третейські судді), які обрані самими сторонами, або обраними (призначеними) у порядку, узгодженому сторонами чи певними законами, міжнародними договорами. Третейські суди не включені в судову систему України, встановлену в VІІІ розділі, “Правосуддя” Конституції України, та не є державними органами, які здійснюють правосуддя.

Третейський суд на підставі угоди сторін розглядає правові спори, підвідомчі, за відсутності такої угоди, державним судам. Саме тому третейський розгляд називають також альтернативою (відносно державних судів) формою вирішення спору. Третейський суд — суд, обраний за угодою сторін для вирішення спору, який виник між ними.

Сутність третейського розгляду спору полягає в тому, що сторони, які сперечаються, обирають третіх осіб, яким довіряють вирішення спору і винесення рішення. При цьому сторони заздалегідь зобов’язуються підкоритися рішенню третейського суду.

Третейські суди діють як недержавний механізм вирішення спору і мають, у порівнянні з державними господарськими судами, певні переваги, такі як оперативність, економічність, спеціалізація, довіра, конфіденційність, зручність для сторін щодо часу й місця вирішення спору, відсутність публічності та інші. В Україні можуть створюватись третейські суди ad hoc та постійно діючі третейські суди.

Третейський суд для розгляду конкретної справи аd hoc створюється сторонами для розгляду конкретного спору. Склад такого третейського суду формується сторонами, і самі сторони можуть встановлювати практично всі процесуальні правила, які застосовуються при розгляді й вирішенні спору, за виключенням правил, що визначені законодавством як імперативні, тобто такі, що не підлягають зміні за угодою сторін. Після винесення рішення такий суд припиняє своє існування. Такі третейські суди називають тимчасовими, ізольованими, аd hoc (з латини перекладається як “на даний випадок, до даної мети”).

Постійно діючі третейські суди створюються при певних організаціях — юридичних особах. Порядок утворення, структури та функціонування постійно діючих третейських судів регламентується їх правилами (положення, статути, регламенти, інші установчі документи), затвердженими засновниками.

Постійно діючі третейські суди — це органи, яким за угодою сторін доручено організувати третейське вирішення певного спору. За своєю суттю постійно діючий третейський суд є органом, який на підставі угоди сторін формує склад третейського суду для вирішення спору і організує розгляд справ. Сторони, які погодились на передачу їхнього спору до постійно діючого третейського суду, вже не мають тієї свободи в окремих процесуальних аспектах розгляду справи, як у третейських тимчасових судах. Можна вважати, що коли сторони уклали угоду про передачу спору на розгляд постійно діючого суду, вони вже погодили між собою той порядок розгляду і вирішення спору, який передбачений його правилами (положенням, регламентом тощо).

Залежно від обсягу компетенції (кола, категорій спорів, які можуть бути розглянуті відповідно до положення і регламенту) серед постійно діючих виокремлюють суди: 1) відкритого типу (загальної і спеціальної компетенції); 2) закритого типу; 3) змішані, що об’єднують у собі ознаки першого й другого типу.

Третейські суди відкритого типу загальної компетенції мають право розглядати будь-які суперечки, які мають бути передані до третейського суду за угодою сторін. Третейські суди відкритого типу спеціальної компетенції мають право розглядати лише категорії спорів, які визначені в їх затвердженому положенні, регламенті. Третейські суди закритого типу розглядають суперечки лише між членами — організаціями-засновниками (асоціації, біржі тощо).

На вирішення третейського суду може бути передано спір, який виник або міг виникнути із цивільних (господарських) правовідносин і підвідомчий господарському суду згідно із законодавством. Підвідомчий господарському суду господарський (економічний) спір, який виник з адміністративних відносин, не може бути переданий на розгляд третейського суду. У ст. 12 ГПК України законодавець визначає дві категорії спорів, які не можуть бути передані сторонами на вирішення третейського суду: спори про визнання актів недійсними; спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб.

До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходиться за кордоном; а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.

Третейський суд вправі розглядати і вирішувати спори лише за наявністю відповідної угоди сторін. Угода про передачу спору до третейського суду — це угода сторін про передачу третейському суду певного спору, окремих категорій або всіх спорів, які виникли чи можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими правовідносинами, незалежно від того, чи мали вони договірний характер.

Законодавство передбачає певні вимоги до форми угоди про передачу спору третейському суду. Така угода має бути зафіксована у письмовій формі. Недодержання письмової форми угоди тягне визнання її неукладання.

Угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (третейська, арбітражна угода) може бути висловлена умовою договору (третейське, арбітражне застереження) або окремою угодою (третейський, арбітражний запис).

Третейське (арбітражне) застереження розглядається як автономна від інших умов основного договору умова. Це означає, що визнання недійсності основного договору не тягне за собою недійсності третейського (арбітражне) застереження, що було умовою цього договору.

Слід звернути увагу, що між третейським (арбітражним) застереженням і третейським (арбітражним) записом немає суттєвих відмінностей, тому в законодавстві та на практиці частіше використовується узагальнююче поняття — третейська (арбітражна) угода.

Третейський суд вирішує питання про наявність або дійсність угоди між сторонами про передачу спору на його розгляд. Якщо третейський суд визнає відсутність або недійсність угоди сторін, спір може бути переданий на вирішення господарського суду.

Угода про передачу спору третейському суду може бути анульована лише за взаємною згодою сторін. Одностороння відмова від угоди про передачу спору до третейського суду не допускається.

Процесуальний ефект угоди про передачу спору до третейського суду полягає в тому, що її укладення виключає можливість розгляду спору в державному господарському суді. Згідно з п. 5 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Склад третейського суду визначається відповідно до угоди сторін про передачу спору до третейського суду. Сторони на свій розсуд можуть домовитись про кількісний та персональний склад суддів або погоджуються з умовами регламенту чи іншого установчого документа постійно діючого третейського суду щодо формування складу суддів. Але в будь-якому разі кількість третейських суддів має бути непарною. Третейський суд формується у складі одного або будь-якого непарного числа суддів. Третейський суд вважається сформованим, коли сторони погодили його склад.

Третейські судді не є представниками сторін. Вони повинні бути незалежними і неупередженими при здійсненні своїх повноважень, а також мати необхідні знання для вирішення спору. Третейським суддею може бути фізична особа, яка є дієздатною, тобто досягла повноліття і не перебуває під опікою чи піклуванням. Для обрання (призначення) третейського судді необхідна його згода. В угоді сторін або в установчих документах можуть бути визначені додаткові вимоги до третейських суддів.

Спори можуть передаватися на розгляд третейського суду у випадках, передбачених законодавством, після прийняття заходів до безпосереднього їх урегулювання. В разі неподання доказів застосування таких заходів позовна заява до розгляду не приймається і повертається позивачеві.

Сторони самостійно погоджують порядок розгляду спору, або доручають третейському суду визначити порядок на свій розсуд, або погоджуються з умовами регламенту постійно діючого третейського суд.

Порядок розгляду спору обов’язково повинен визначити місце, строки і мову третейського розгляду.

Після досягнення угоди про розгляд спору у третейському суді та склад суду заінтересована сторона зобов’язана викласти свої вимоги у формі письмової заяви. Заява передається в третейський суд і вважається поданою в день її вручення третейському суду або подання на пошту у випадку надсилання. В заяві мають бути вказані:

— дата і номер позовної заяви;

— найменування сторін, поштова адреса;

— ціна позову, якщо позов підлягає оцінці;

— обставини, які є підставою позову; посилання на відповідні нормативно-правові акти та вказівка на докази, які підтверджують такі обставини;

— обґрунтований розрахунок позовних вимог;

— чи отримана відповідь на претензію, якщо законодавством передбачено пред’явлення претензії;

— мотиви, за якими позивач відхиляє доводи відповідача, викладені у відповіді на претензію, або інших документах, отриманих від відповідача;

— вимога позивача відносно кожного з відповідачів, якщо їх декілька;

— перелік документів, які додаються до заяви.

Позовна заява обов’язково повинна бути підписана керівником. До заяви додаються документи, що підтверджують обґрунтованість вимоги й відсилку копії заяви іншій стороні. Відповідач повинен заявити свої заперечення.

Про день, час і місце розгляду спору третейський суд повідомляє сторони. Спори розглядаються третейським судом за місцем знаходження однієї зі сторін або на розсуд третейського суду в іншому місці, виходячи з інтересів справи. Спір підлягає розглядові протягом одного місяця від дня передачі позовної заяви до третейського суду.

По справах, які розглядаються в третейських судах, державне мито не стягується. В третейській угоді сторін або в установчих документах постійно діючих третейських судів передбачають порядок відшкодування витрат, пов’язаних з діяльністю третейського суду, виплату гонорарів суддям та інших виплат. В установчих документах може бути встановлений арбітражний збір — грошова сума, що сплачується по кожній прийнятій до розгляду справі для покриття загальних витрат, пов’язаних з діяльністю суду.

Приймаючи позов, третейський суд вирішує питання про наявність і дійсність угоди про передачу спору третейському суду. В разі, коли третейський суд прийшов до висновку про відсутність або недійсність зазначеної угоди, він повинен відмовитись від розгляду справи.

Третейський суд зобов’язаний відмовитись від розгляду справи про спір, який відповідно до законодавства України вирішується виключно господарськими судами або іншими державними органами України. Тобто, якщо третейський суд не уповноважений розглядати справу, він відмовляється у прийнятті позовної заяви та повертає її позивачеві. Третейський суд вирішує спір у межах, визначених третейською угодою.

Третейський суд розглядає справи за участю сторін і рішення по справі виносить за дослідженням усіх обставин справи. Коли суд складається з трьох і більше суддів, рішення приймається більшістю голосів.

Рішення викладається у письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні.

У рішенні третейського суду повинні бути вказані:

— дата винесення рішення, склад третейського суду, місце розгляду справи;

— найменування учасників спору, прізвища та посади їх представників;

— суть спору заяви та пояснення осіб, що беруть участь у розгляді спору;

— обставини справи та мотиви, які стали підставою для рішення;

— суть прийнятого рішення, на яку сторону і в якому розмірі відносяться витрати, пов’язані з відрядженням третейських суддів, проведенням експертизи, інші витрати, які третейський суд визнав доцільним віднести на сторони;

— строк та порядок виконання прийнятого рішення.

Рішення третейського суду за господарськими спорами є обов’язковим до виконання. Порядок виконання рішень третейських судів встановлений Законом України “Про виконавче провадження”. Як виконавчий документ рішення третейського суду з господарського спору щодо стягнення грошових сум обов’язкове для виконання банківськими установами у безспірному порядку, встановленому Національним банком України, а решта — державними виконавцями відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”.