Нові глобальні лідери

Промислово розвинуті (постіндустріальні) чи країни-лідери в наш час являють собою групу, яка за класифікацією “Світового економічного огляду ООН” включає 23 країни: США, Канаду, 15 країн ЄС, 3 західноєвропейські країни (Швейцарія, Норвегія, Ісландія), які входять до Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), Японію, Австралію та Нову Зеландію.
Ці країни мають досить високий рівень економічного розвитку, а за виробництвом ВВП на душу населення вони майже у 5 разів перевищують середньосвітовий рівень. Посилення дивергенції (розходження) між провідними державами світу наприкінці ХХ ст. було зумовлено дією інших домінантів соціально-економічного розвитку постіндустріальних країн, ніж тих, що вважалися визначальними у середині століття, що минуло. Визначальну роль при цьому відіграла глобалізація світового господарства, яка суттєво змінила розстановку сил в новій моделі розвитку людства.
Наприкінці ХХ ст., зараз на частку країн-лідерів припадало майже 54% виробленого глобального ВНП та 69% світового експорту. Серед них виділяється сімка найбільш розвинутих (G7), питома вага яких серед постіндустріальних держав складає 85, 8%, а у світовому ВНП – 46, 3%, в експорті промислово розвинутих країн вона є домінуючою – 72, 7%, а у світовому експорті – 50, 1%. В межах Євросоюзу лідерство чотирьох найбільших держав (Німеччина, Франція, Великобританія, Італія) є безперечним, на них припадає близько 75% створюваного в ЄС-15 ВНП та 64% експорту.
Виходячи з наведених вище індикаторів економічного розвитку країн-лідерів виключно важливим є визначення їх основних ознак, які дозволяють чітко ідентифікувати ці держави в межах глобального конкурентного середовища:
1. Високий рівень розвитку матеріального виробництва і передусім промисловості

2. Сільське господарство відрізняється великим ступенем інтенсивності та продуктивності, а також високим рівнем механізації автоматизації та комп’ютеризації аграрних процесів.
3. Висока питома вага у структурі економіки припадає на сферу послуг, у якій зайняті понад 50% сукупної робочої сили (як правило 60-70%). До сервісного сектору відносять транспорт, зв’язок, торгівлю та обслуговування, фінансову систему, освіту, науку, культуру, охорону здоров’я, спорт, туризм
4. Високий рівень конкурентоспроможності національних економік.
5. Країни-лідери мають провідні позиції в галузі інновацій.
6. Стрімке нарощування впливу транснаціональних корпорацій на всі сфери діяльності.

7. Перехід до інформаційного суспільства

8. Високі соціальні стандарти.

У цілому країнові моделі держав-лідерів щодо соціальних стандартів суттєво різняться між собою, а тому порівняння доступності освіти (університетської), безкоштовного медичного обслуговування та інших послуг нерідко ототожнюються з політикою того чи іншого уряду, а також відповідною системою перерозподілу ВВП.