Ціноутворення в міжнародній торгівлі

Як відомо, ціна - це грошовий вираз вартості товару. В основі вартості лежать затрати на виробництво та реалізацію продукції з врахуванням чистого доходу та платежів до бюджету. Із зміною вартості, як правило, змінюються і ціни на товари. В міжнародній торгівлі використовуються світові ціни. Вони виступають як ціни, що їх узгоджують між собою найбільші продавці та покупці, або як ціни основних світових торгових центрів, таких, наприклад, як Чикагська торгова біржа, Лондонська біржа металів тощо.

Процес ціноутворення на світовому ринку можна дослідити в результаті аналізу експортних цін. Прийнято розрізняти початкові ціни і ціни проникнення. Початкові ціни - це ціни, що встановлюються при першому входженні на ринок. Вони можуть бути високими у випадку, коли на ринок надходить новий удосконалений продукт і дещо нижчими, якщо на цьому ринку вже є товари, які пропонує експортер. В першому випадку початкову ціну визначає сам експортер, в другому - вона формується в умовах конкуренції на ринку.

Ціни проникнення - становлять собою низькі ціни, що їх встановлюють експортери заради перехоплення масового споживача в надії, що втрати на знижені ціни будуть компенсовані виручкою від збільшення обсягу продажу та відповідного зниження виробничих витрат і вартості маркетингу.

Світові ціни ділять на дві групи: ціни на продукцію обробної промисловості і ціни на сировину. В ролі світових цін на продукцію обробної промисловості виступають, як правило, експортні ціни великих фірм, які виробляють та експортують значну частину продукції галузі. При цьому базою експортних цін служать ціни на внутрішньому ринку.

Ціни на сировину, до якої, згідно з класифікацією статистичного бюро ООН, відносяться енергоресурси, мінеральна сировина, сільськогосподарські продукти, добриво, кольорові метали, залежать не від величини внутрішніх затрат, а від таких факторів як:

співвідношення між попитом і пропозицією на ринку сировинних

товарів;

поєднання цін основних виробників - експортерів і біржових

котирувань в ролі світових цін для значної частини сировинних товарів;

регулювання цін окремими державами чи їх групами, які є головними експортерами (країни ОПЕК);

панування монополій, які продають свої товари за монопольно високими цінами, а купують - за монопольно низькими; інфляція, оскільки очікування примушує виробників закуповувати сировину та обладнання з врахуванням того, що в майбутньому за них треба буде платити більше. Вартісні показники розраховуються, як правило, в національній валюті і переводяться в долари США з метою міжнародного співставлення. Щоправда, є країни, передусім країни з високим рівнем інфляції, які розрахунки експорту та імпорту здійснюють відразу в доларах США.

Оскільки основна частка товарів у міжнародній торгівлі перевозиться морським транспортом, то за основу (базу) розрахунку цін експорту та імпорту береться транспортування морем. З метою міжнародного співставлення експорт розраховується у світових цінах на момент перетину товаром кордону на базі ФОБ (від англійської абревіатури (FOB -free on board), що означає " вільно на борту", а імпорт - на базі цін СІФ (від англійської абревіатури CIF - cost, insurance, freight), що означає " вартість, страхування і фрахт". Згідно з загальноприйнятими правилами тлумачення міжнародних комерційних термінів експортна ціна ФОБ передбачає включення в ціну товару витрат на доставку товару в порт і вантаження його на судно, а імпортна ціна СІФ передбачає включення у ціну товару витрат на доставку товару в порт, вантаження його на судно, купівлю страховки, оплату фрахту та інших зборів. Експорт на. умовах ФОБ, в свою чергу, може виступати в різноманітних варіантах в залежності від того, в якій мірі розподіляється між продавцем та покупцем відповідальність за доставку товарів і транспортні витрати:

експорт на умовах франко-вагон із зазначенням пункту відправлення. За цих умов експортер забезпечує вантаження товару у залізничні вагони, вантажні автомобілі або інші транспортні засоби і несе відповідальність за збереження товару лише до завантаження його на транспортний засіб. За переміщення товару від пункту відправлення відповідальність бере на себе покупець, сплачуючи всі транспортні витрати і експортні податки та послуги; експорт на умовах франко-вагон із зазначенням пункту відправлення з попередньою оплатою вартості перевезень до пункту призначення. За таких умов ціна включає вартість перевезень, і покупець не несе витрат на транспортування товару від пункту відправлення до пункту призначення;

експорт на умовах франко-вагон із зазначенням пункту відправлення з включенням в ціну вартості перевезень без оплати її експортером. Цей варіант відрізняється від попереднього тим, що експортер зменшує ціну товару на суму транспортних витрат, які будуть сплачені покупцем при одержанні товару;

експорт на умовах домовленості між експортером та імпортером про те, що експортна ціна включає вартість перевезення товару до пункту призначення. Тоді експортер сплачує витрати транспортування, а покупець несе відповідальність за пересування товару від пункту відправлення і сплачує всі податки, збори і вартість послуг;

експорт на умовах, коли ціна включає всі витрати експортера по транспортуванню товару до місця перебування транспортного засобу покупця і вартість завантаження товару на нього; експорт на умовах франко-пункт призначення в країні імпортера. За таких умов ціна включає вартість товару в пункті відправлення і всі транспортні витрати на доставку товару у визначений партнерами пункт призначення в країні покупця, а також експортні податки, збори та інші витрати. Всі ці витрати сплачує продавець. В результаті відмінностей в базах розрахунків сукупна вартість світового експорту буде завжди менша вартості світового імпорту на величину, яка приблизно дорівнює сумі витрат на страхування товару, його перевезення та інші портові збори.

В практиці міжнародних торгових відносин трапляються випадки, коли в експорт і імпорт включають не тільки міжнародне переміщення товарів, а й переміщення факторів виробництва. Скажімо, поставка в Україну обладнання для підприємства, що належить німецькій фірмі, може розглядатися і як імпорт товарів, і як імпорт капіталу. Участь українських спеціалістів в експлуатації металургійного комбінату в Індії може вважатися експортом товару (послуги по технічному обслуговуванню) або експортом робочої сили.

Деяку особливість має ціноутворення транснаціональних корпорацій. В них розрізняють два види цін: зовнішні міжнародні ціни і внутрішні міжнародні ціни. Зовнішні міжнародні ціни (ціни міжнародних корпорацій) - це ціни, за якими корпорації реалізують свої товари на міжнародному ринку. Внутрішні міжнародні ціни (трансфертні ціни) - це ціни, за якими здійснюється обмін товарами і послугами між материнською компанією та її закордонними філіалами, а також між філіалами. При встановленні трансфертних цін фірма ставить перед собою мету забезпечити конкурентоздатність продукції на ринках. А тому прагне діяти в тих країнах, в яких більш низькі податки і тарифи.

В більшості країн держава активно втручається у процес ціноутворення щодо товарів і послуг, які реалізуються на зовнішньому ринку. Вплив держави на ціни здійснюється через фінансування науково-дослідних робіт, бюджетне фінансування експорту, а також за допомогою відповідної митної політики. З метою зниження експортних цін і підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів уряди надають своїм експортерам субсидії (своєрідну доплату до експортної виручки), якщо внутрішні ціни вищі експортних. Крім того, уряди можуть опосередковано впливати на експортні ціни через систему оподаткування експортних товарів, знижуючи або навіть відмінюючи податки на товари і сировину, з якої вони виробляються.

Бюджетні фінансування експорту дають можливість фірмам в окремих випадках застосовувати демпінгові ціни, які можуть бути нижчі собівартості. За таких умов фірми-експортери покривають свої збитки за рахунок прямих чи опосередкованих доплат з боку держави. Продаж товарів за низькими цінами дає можливість фірмам усунути з ринку своїх конкурентів і зберегти на ньому своє панування.

На ціноутворення у міжнародній економіці поряд з національними державними структурами впливають організації міжнародного співробітництва й інтеграції. Серед них найбільший вплив роблять ЄС, МВФ, Світовий банк, ГАТТ, а також сімка найбільш розвинених країн. Певний вплив на міжнародне ринкове ціноутворення роблять різноманітні асоціації вільної торгівлі, митні союзи, вільні економічні зони та інші регіональні об'єднання.

19. Види, форми та методи міжнародної тор\u001fгівлі.

Форми:

1. За критерієм об'єкта:

-торгівля сировиною;

-торгівля паливом;

-торгівля продовольством;

-торгівля напівфабрикатами;

-торгівля готовими виробами: виробничого призначення, невиробничого призначення;

-торгівля послугами: виробничими, транспортними, експедиторськими, консультаційними, консигнаційними, посередницькими, туристичними, маркетинговими, обліковими й ін.

2. За критерієм взаємодії суб'єктів МТВ:

-традиційна торгівля (експорт-імпорт товарів і послуг);

-торгівля кооперуємою і спеціалізованою продукцією, що здійснюється на основі довгострокових угод;

-зустрічна торгівля (бартер, операції з давальницькою сировиною, операції на компенсаційній основі).

3. За критерієм регулювання МТВ:

-звичайна МТ – здійснення регулювання в повному обсязі відповідно до національного законодавства;

-дискримінаційна МТ – введення обмежень державою на експортно-імпортні операції;

-преференційна торгівля – торгівля, при здійсненні якої застосовуються пільги (податкові, митні).

Методи ведення зовнішньої торгівлі:

- прямий, що передбачає встановлення безпосередніх зв'язків між виробником (постачальником) та споживачем;

- непрямий, тобто купівля-продаж товарів через торговельно-посередницьку ланку на основі укладання спеціальної угоди з торговим посередником, яка передбачає виконання останнім певних зобов'язань з метою реалізації товару виробника.

Прямий метод, як правило, використовується:

- при закупівлі та продажу на зовнішніх ринках промислової сировини за довгостроковими контрактами;

- при експорті великогабаритного й дорогого обладнання;

- при експорті стандартного серійного обладнання через власні закордонні філії та дочірні компанії, що мають свою торговельну мережу;

- при закупівлі сільськогосподарських товарів безпосередньо у фермерів-виробників.

Прямий експорт та імпорт становить значну частку зовнішньоторговельних операцій, які здійснюються державними підприємствами й установами. Прямі зв'язки характеризуються такими особливостями:

- передбачають постачання наперед узгоджених видів продукції, що орієнтується на специфічні вимоги конкретного іноземного споживача;

- носять цілеспрямований характер і створюють умови для встановлення цілої системи безпосередніх зв'язків між спеціалізованими фірмами-субпостачальниками;

- довго терміновістю й сталістю відносин між споживачами та постачальниками.

Переваги залучення посередників до зовнішньоторговельних операцій:

- підвищення оперативності збуту;

- збільшення прибутку за рахунок прискорення обігу капіталу;

- більш тісне спілкування з покупцем, а тому можливість оперативніше реагувати на зміни в ринковій кон'юнктурі, що дозволяє реалізувати товар на більш сприятливих для експортера умовах;

- підвищення конкурентоспроможності товарів за рахунок можливості після продажного сервісу.

Непрямий метод використовується у таких випадках:

- при реалізації товарів дрібних та середніх фірм – виробників;

- при реалізації товарів широкого вжитку, масового та крупно серійного виробництва;

- при роботі на важкодоступних ринках; на ринках з малою ємністю попиту, на ринках, які монополізовані одним або декількома фірмами – посередниками, на закритих ринках (на ринках монополізованих державою, або в країнах, уряди яких по відношенню до країни – виробника застосовують пряму заборону або обмежують ввезення товарів).

Переваги непрямого методу:

- звільняє виробника від проблем, пов’язаних з дослідженням ринків та із збутом власних товарів;

- не вимагає від виробника додаткових інвестицій (на маркетинг, збутову мережу, “післяпродажну” роботу з клієнтами, тощо);

- торгівельний посередник, як правило, краще знає умови збуту та роботи на ринку, має стійкі ділові зв’язки, що сприяє швидкій реалізації товарів за максимально можливих у конкретному випадку цін;

- торгівельні посередники беруть на себе забезпечення реклами, організацію виставок та презентацій, в деяких випадках – і транспортування товарів.

Недоліки непрямого методу:

- збільшується ціна реалізації;

- успіх збуту безпосередньо залежить від добросовісності посередника;

- виробник позбавлений безпосереднього зв’язку з ринком збуту та отримує із запізненням, а часом і викривлену інформацію про стан можливих доходів.

20. Суть та рівні регулювання міжнародної торгівлі.

В сучасних умовах стало нормою державне регулювання міжнародної торгівлі. Воно може бути одностороннім, двостороннім і багатостороннім. Одностороннє державне регулювання міжнародної торгівлі здійснюється урядом країни в односторонньому порядку без Узгодження чи консультацій з її торговими партнерами. Односторонні заходи вживаються, як правило, у відповідь на аналогічні дії інших країн і призводять до виникнення політичного напруження між партнерами.

Двостороннє державне регулювання передбачає узгодження торгової політики між країнами, які є торговими партнерами. Скажімо, країни можуть домовлятися про технічні вимоги до маркірування та Упаковування товарів, про взаємне визнання сертифікатів якості і т.п.

Багатостороннє державне регулювання міжнародної торгівлі має місце тоді, коли торгова політика узгоджується і регулюється1 багатосторонніми угодами. Прикладом таких угод можуть бути Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародна торгова палата (МТП).

В залежності від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два види державної торгової політики: політику фритредерства і політику протекціонізму. Політика фритредерства (лібералізації) передбачає мінімальне державне втручання в зовнішню торгівлю і спрямована на відкриття внутрішнього ринку ятя іноземних конкурентів шляхом зниження кількості обмежень в торгівлі. Політика фритредерства забезпечується шляхом здійснення вільної торгівлі, тобто шляхом невтручання держави у розвиток торгових відносин між суб'єктами світового господарства, і шляхом застосування режиму найбільшого сприяння торгівлі, тобто шляхом надання податкових та митних пільг для суб'єктів зовнішньоторгових відносин.

Політика протекціонізму становить собою державну політику захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом збільшення обмежень у торгівлі. В сучасних умовах можна виділити кілька форм протекціонізму:

селективний протекціонізм, що являє собою державну торгову політику, спрямовану проти окремих країн або окремих товарів; колективний протекціонізм становить собою політику, яку здійснюють інтеграційні об'єднання країн стосовно третіх держав; прихований протекціонізм здійснюється методами внутрішньої економічної політики, такими, скажімо, як разове зниження рівня митного збору, розширення кількості нетарифних обмежень тощо; галузевий протекціонізм полягає в захисті певних галузей, передусім сільського господарства,

монопольний протекціонізм становить собою політику одноосібного здійснення та регулювання державою зовнішньоторгових відносин, тобто він має місце тоді, коли існує монополія держави у зовнішній торгівлі.

Перед тим як запровадити ті чи інші заходи торгової політики, уряд кожної країни повинен оцінити їх сукупний вплив на характер] торгової політики країни та можливі зворотні дії торгових партнерів. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) розробила спеціальну систему запитань, на які пропонується відповісти раніше, ніж застосовувати ті чи інші заходи торгової політики. Ця система включає в себе такі запитання:

Наскільки зростуть доходи бюджету або які потрібні будуть] бюджетні витрати на здійснення даного заходу?

Наскільки зростуть внутрішні ціни і зменшиться споживання в результаті здійснення цього заходу?

Як вплине даний захід на структуру відповідного ринку і конкуренцію на ньому?

Чи дозволить даний захід у довготривалій перспективі забезпечити структурну перебудову галузі і вивести її на конкурентоздатний рівень чи він лише законсервує її існуючу відсталість?

Як вплине даний захід на суміжні галузі, особливо ті, які купують або продають свою продукцію тій галузі, на захист якої даний захід спрямовується?

Як відреагують інші країни на застосування даного заходу і який його потенційний вплив на них?

Чи відповідає даний захід існуючим двостороннім та багатостороннім угодам, в яких бере участь дана країна? Регулювання міжнародної торгівлі може здійснюватися на кількох рівнях: на рівні фірми, на національному, міжнаціональному та наднаціональному рівнях. Фірмовий рівень передбачає угоду між фірмами про розподіл ринків сировини, матеріалів, збуту товарів, сфер впливу, цінову політику. Національний рівень передбачає регулювання зовнішньоекономічної діяльності національною нормативно-правовою базою. Міжнаціональний рівень проявляється у заключення відповідних договорів між державами або групами держав. Наднаціональний рівень здійснюється спеціальними міжнародними організаціями (інститутами) такими як ГАТТ, СОТ та інші.

Міжнародні торгово-економічні відносини регулюються тарифними і нетарифними методами. Тарифні методи - це ті, що базуються на відповідних тарифах. Нетарифні, тобто всі інші методи. Тарифи - це сукупність нормативів, за допомогою яких держава і міжнародні економічні організації регулюють ціни на послуги, виробництво і споживання, а також збори, податки і мито. Зміст тарифів розкривається в тарифних ставках, тарифних сітках, тарифно-кваліфікаційних довідниках і національних митних тарифах.

Митний тариф - це конкретна ставка мита, що підлягає сплаті при вивезенні чи ввезенні певного товару на митну територію країни. Митний тариф (мито) виконує три основні функції: Фіскальну, оскільки експортне та імпортне мито виступає однією із статей доходної частини бюджету. Протекціоністську, оскільки за допомогою імпортного мита держава захищає місцевих виробників від іноземних конкурентів. Балансувальну, оскільки через експортне мито держава відвертає небажаний експорт товарів, внутрішні ціни на які з якихось причин нижчі за світові.

Мито класифікують за способом зняття, за об'єктом обкладання за характером, за походженням, за типом ставок і за способом обчислення.

За способом зняття розрізняють три види мита:

адвалорне, тобто таке, що нараховується в процентах до митної вартості товарів (скажімо, 20% від митної вартості);

специфічне, тобто таке, що нараховується фіскально за одиницю товару (скажімо, 20 дол. за 1 тонну);

комбіноване, тобто таке, що поєднує обидва види мита (скажімо 20% від митної вартості, але не більше 10 дол. за 1 тонну).

За об'єктом обкладання мито поділяється на:

імпортне мито. Воно накладається на імпортні товари при випуск} їх для вільного обігу на внутрішньому ринку країни;

експортне мито. Воно накладається на експортні товари при вивезенні за межі митної території;

транзитне мито. Воно накладається на товари, що перевозяться транзитом через територію даної країни.

За характером мито поділяється на:

сезонне мито. Воно використовується для регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, головним чином сільськогосподарською;

антидемпінгове мито. Воно застосовується у випадку ввезення на територію країни товарів за цінами більш низькими ніж їх нормативна ціна в країні, що експортує товари, але за умови, якщо такий імпорт завдає шкоди місцевим виробникам аналогічних товарів;

компенсаційне мито. Воно накладається на імпорт тих товарів, при виробництві яких прямо чи опосередковано використовувалися субсидії, якщо їх імпорт завдає школи національним виробникам такого ж товару.

Крім того, розрізняють мито за походженням:

автономне. Його встановлює односторонньо якась з країн;

конвенційне (договірне).Воно встановлюється на основі двосторонніх або багатосторонніх угод;

преференційне. Воно встановлюється на основі багатосторонніх угод з метою сприяння експорту якогось товару з менш розвинених країн. Ставки цього мита, як правило, нижчі в порівнянні із звичайними.

Серед економістів та політиків відсутня єдина точка зору щодо доцільності тарифного регулювання міжнародних торговельних відносин. Прихильники тарифів вважають, що їх запровадження необхідне для того, щоб захистити слабкі галузі вітчизняної економіки, стимулювати національне виробництво, збільшувати надходження до бюджету і забезпечувати національну безпеку. Противники тарифного регулювання вважають, що в більшості випадків накладання мита веде до зниження економічного добробуту країни, породжує торгові війни, збільшує податковий тягар на споживачів, підриває експорт і скорочує зайнятість.

У практиці міжнародних торгових відносин, крім тарифних методів регулювання, використовуються і нетарифні методи. їх поділяють на дві групи:

методи, які прямо обмежують експортно-імпортні операції і передбачають захист і регулювання вітчизняного виробництва;

методи, що спрямовані на стимулювання експорту.

До першої групи нетарифних методів регулювання міжнародних торгових відносин належать квотування, ліцензування, добровільні обмеження експорту, технічні перешкоди, внутрішні податки, політика державних закупівель тощо.

Квотування - це визначення контингенту (обсягу) товарів, які підлягають експорту-імпорту. За напрямом дії квоти поділяються на:

експортні квоти, тобто ті, що вводяться у відповідності до міжнародних угод і визначають частку кожної країни в загальному експорті певного товару (скажімо, експорт нафти з країн ОПЕК, експорт зерна з країн Європейського союзу), або урядом країни для відвернення вивозу товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку (вивезення нафтопродуктів з України);

імпортні квоти, тобто ті, що вводяться національним урядом для захисту вітчизняних виробників, досягнення збалансованості торгового балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також у відповідь на дискримінаційну торгову політику інших держав.

За рівнем охоплення квоти поділяються на глобальні та індивідуальні. Глобальна квота встановлюється на експорт або імпорт певного товару на певний період часу незалежно від того, з якої країни Цей товар імпортується чи в яку країну експортується. Ця квота спрямована на забезпечення певного рівня внутрішнього споживання. Індивідуальна квота - це встановлення в межах глобальної квоти певної частки (квоти) кожної країни, що експортує чи імпортує товар.

Ліцензування становить собою регулювання зовнішньоекономічної діяльності через письмовий дозвіл державних органів на експорт та імпорт товару в певних кількостях і за певний проміжок часу. Ліцензування може бути складовою частиною процесу квотування або ж виступати самостійним інструментом державного регулювання. В першому випадку ліцензія виступає лише документом, | що підтверджує право на експорт-імпорт товару в межах одержаної квоти. А в другому - набуває самостійного значення і виступає в таких І формах:

разова ліцензія, тобто письмовий дозвіл строком до одного року на експорт-імпорт, що видається урядом конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторгової угоди;

генеральна ліцензія, тобто дозвіл на експорт-імпорт якогось товару протягом року без обмеження кількістю угод;

глобальна ліцензія становить собою дозвіл на експорт-імпорт даного товару в будь-яку країну за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості;

автоматична ліцензія - це дозвіл, що видається негайно після одержання від експортера чи імпортера заявки, яка не може бути відхилена державним органом.

Розподіл ліцензій між експортерами та імпортерами здійснюється у різноманітних формах. Найбільш типовими серед них є:

аукціон, тобто продаж ліцензій на конкурсних засадах;

система явних переваг, яка становить собою закріплення ліцензій за певними фірмами пропорційно розмірам їх імпорту за попередній період або пропорційно структурі попиту з боку вітчизняних імпортерів;

розподіл ліцензій на позаціновій основі, тобто надання ліцензій тим фірмам, які виявили здатність найбільш ефективно здійснювати експортно-імпортні операції.

Добровільні обмеження експорту як метод нетарифного регулювання міжнародних торгових відносин становить собою зобов'язання одного із торгових партнерів зменшити або не розширювати експорт того чи іншого товару. На практиці цей метод застосовується головним чином в торгівлі розвинутих країн між собою.

Технічні перешкоди становлять собою сукупність національних технічних, адміністративних та інших норм і правил, спрямованих на створення перешкод ввезенню товарів в країну. До технічних перешкод відносяться вимоги про дотримання національних стандартів, одержання сертифікатів якості імпортної продукції, специфічну упаковку та маркірування товарів, про дотримання певних санітарно-гігієнічних норм і т.п.

Внутрішні податки і збори спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару і скорочення тим самим його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Ці податки можуть бути прямими (податок на добавлену вартість, акцизний податок, податок на продаж) або непрямими (прихованими). До останніх відносяться збори на митне оформлення, реєстрацію та виконання інших формальностей.

Політика державних закупівель як метод нетарифного регулювання міжнародних торгових відносин становить собою вимогу держави закуповувати певні товари тільки у вітчизняних виробників, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчими у порівнянні з імпортними.

До другої групи нетарифних методів регулювання міжнародних торгових відносин, як зазначалося вище, належать ті з них, що спрямовані на стимулювання експорту. Серед них найчастіше використовуються субсидії, експортні кредити, демпінг тощо.

Субсидії - це грошові виплати, спрямовані на підтримку національних виробників і опосередковану дискримінацію імпорту. За характером виплат субсидії діляться на прямі та непрямі. Прямі субсидії становлять собою дотації виробнику при його виході на зовнішній ринок. Непрямі субсидії становлять собою приховане дотування експортерів шляхом надання їм податкових пільг, пільгових умов страхування та кредитування, повернення імпортного мита тощо.

Експортні кредити як метод нетарифного регулювання міжнародних торгових відносин становлять фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизняних товарів. Експортне кредитування виступає в таких формах:

субсидовані кредити національним експортерам. Вони становлять собою кредити, що надаються державними банками на пільгових умовах, а отже, дозволяють зменшувати ціну товару;

державні кредити іноземним імпортерам при зобов'язанні їх закуповувати товари тільки у фірм країни, яка надала цей кредит;

страхування експортних ризиків вітчизняних експортерів. Маються на увазі комерційні ризики (нездатність імпортера оплатити поставки товарів) і політичні ризики, які виникають тоді, коли непередбачені дії уряду не дозволяють імпортеру виконати свої зобов'язання перед експортером.

Експортні кредити поділяють на короткострокові (на строк менше одного року і використовуються для кредитування експорту споживчих товарів та сировини); середньострокові (на строк від 1 до 5 років і використовуються для кредитування експорту машин та обладнання); Довгострокові (на строк понад 5 років і використовуються для кредитування експорту інвестиційних матеріалів та великих проектів).

Субсидування експорту може відбуватися у формах, спрямованих на витіснення конкурентів з ринку. Так, за рахунок державних субсидій вітчизняним фірмам можуть створюватися передумови для здійснення цими фірмами демпінгу. Демпінг становить собою просування товарів на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін всередині країни. В комерційній практиці демпінг може виступати в таких формах

спорадичний демпінг, тобто епізодичний продаж надлишкових товарів на зовнішній ринок за зниженими цінами; навмисний демпінг, що становить собою навмисне зниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку і наступного запровадження монопольних цін;

постійний демпінг становить собою постійний продаж товарів за кордоном за цінами, що є нижчими від нормальних; зворотній демпінг становить собою завищення цін на експорт в порівнянні з цінами на ці товари на внутрішньому ринку; взаємний демпінг, що становить собою зустрічну торгівлю двох країн одним і тим же товаром за зниженими цінами. " В сучасних умовах широко практикуються і неекономічні методи регулювання міжнародних торгових відносин. До них, зокрема, відносяться правові інструменти, які докладно вивчаються міжнародним правом. Але ці інструменти тісно зв'язані з міжнародною економікою. До них відносяться торгові договори, угода на торгівлю та мореплавання, правові режими (скажімо, режим найбільшого сприяння торгівлі тощо), організаційно-інформаційне забезпечення експортерів тощо.

Зазнає регулювання з боку держави і міжнародна торгівля послугами. При цьому інструменти торгової політики, що використовуються для обмеження торгівлі послугами, у більшості випадків ті ж, що і в торгівлі товарами. Це обумовлено тим, що торгівля більшістю послуг супроводить торгівлю товарами, а тому якщо товар підпадає під обмеження, то зазнає обмеження і послуга, зв'язана з ним. Заходи по регулюванню доступу на ринок послуг виступають у більшості випадків у формі кількісних обмежень. Ці обмеження можуть виступати в таких формах:

обмеження на торгівлю послугами у вигляді законодавчої вимоги про те, що певні види послуг надаються лише національними фірмами (страхування імпортних платежів лише вітчизняними фірмами, транспортування експортних вантажів лише національними транспортними компаніями);

запровадження кількісних квот на імпорт іноземних послуг (встановлення обов'язкового обсягу ефірного часу, що віддається національним радіостанціям і телебаченню є прямою дискримінацією щодо іноземних радіо і телебачення);

обмеження на створення на внутрішньому ринку філіалів іноземних компаній, що надають послуги;

обмеження на пересування виробників послуг (наприклад тестування іноземних лікарів у США та багатьох інших країнах до того, як вони одержують право займатися лікарською практикою);

обмеження на пересування споживачів послуг (скажімо, лімітування кількості туристичних віз, які можуть бути видані нерезидентам протягом певного періоду.

На рівні міжнародних організацій та на двосторонньому рівні між окремими країнами вживаються заходи щодо лібералізації міжнародної торгівлі послугами, тобто заходи спрямовані на те, щоб іноземні виробники послуг мали умови не менш сприятливі, як їх мають національні виробники послуг.

21. Роль міжнародних організацій у регулюванні міжнародної торгівлі товарами.

Регулюванням міжнародних економічних, у т. ч. й торговельно–економічних відносин, займаються:

Органи Генеральної Асамблеї:

– Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД);

– Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ).

– Всесвітня продовольча рада;

– Світова продовольча програма;

– Комітет з політики та програм продовольчої допомоги;

У регулюванні міжнародної торгівлі важливе місце посідають Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД) та Комісія ООН з питань права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ).

Головна мета ЮНКТАД — сприяти розвиткові міжнародної торгівлі для прискорення міжнародного розвитку, особливо країн, щорозвиваються, допомагати їм у вирішенні проблем, які виникають узв'язку з процесами глобалізації та інтеграції в світову економіку на рівноправній основі.

ЮНКТАД досягає цих цілей шляхом досліджень та аналізу політики, міжурядових нарад, технічного співробітництва та взаємодії з підприємницьким сектором.

Основні завдання ЮНКТАД:

· аналіз тенденцій у глобальній економіці та оцінювання їхнього впливу на розвиток;

· сприяння країнам, що розвиваються, зокрема найменш розвинутим країнам, у максимальному посиленні позитивного впливу глобалізації та лібералізації торгівлі, а також їхньої інтеграції в міжнародну торговельну систему та активної участі в міжнародних торгових переговорах;

· вивчення глобальних тенденцій у потоках прямих іноземних інвестицій та їхній вплив на торгівлю, технології, економічний розвиток;

· допомога країнам, що розвиваються, в залученні інвестицій;

· допомога країнам, що розвиваються, в розвитку підприємств та підприємництва, зокрема малих та середніх підприємств;

· допомога країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою в підвищенні ефективності установ сприяння торгівлі.

ЮНСІТРАЛ є головним правовим органом ООН в галузі питань з права міжнародної торгівлі. Головна мета ЮНІСТРАЛ — зменшувати та усувати розбіжності, що виникають внаслідок застосування законів різних держав з питань міжнародної торгівлі, які перешкоджають міжнародним торговельним потокам, розвитку міжнародної торгівлі.

Основні завдання ЮНСІТРАЛ:

· сприяти узгодженню та уніфікації права міжнародної торгівлі;

· координувати роботу міжнародних організацій у сфері права міжнародної торгівлі;

· сприяти широкій участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розроблювати нові міжнародні конвенції з права міжнародної торгівлі;

· готувати кадри в галузі права міжнародної торгівлі, особливодля країн, що розвиваються.

Діяльність ЮНСІТРАЛ знаходить головне вираження в розробленні й прийнятті конвенцій — документів, у яких містять узгодженні норми, принципи й стандарти в галузі міжнародного торговельного права.

Важливим напрямом діяльності ЮНСІТРАЛ є технічне співробітництво та допомога в застосуванні законодавчих актів. ЮНСІТРАЛ розповсюджує інформацію про зміст правових документів із зазначенням їхніх переваг. Технічне співробітництво та допомога країнам реалізуються шляхом виконання різних заходів: сприяння процесам регіональної гармонізації торговельного законодавства на основі відповідних документів Комісії, контроль за розробленням конкретних законів, які вводять у дію типові закони ЮНСІТРАЛ, тощо.

Міжнародний торговельний центр ЮНКТАД/СОТ - МТЦ (InternationalTradeCenter UNCTAD WTO - ITC) - є спільним допоміжним органом COT та ООН. Був утворений в 1964 р. в рамках ГАТТ, а з 1968 року увійшов також до структури ЮНКТАД. Членами МТЦ є члени СОТ та ЮНКТАД. Штаб-квартира знаходиться у Женеві.

Головна мета МТЦ - усунення дублювання й паралелізму в діяльності СОТ і ЮНКТАД по сприянню розвиткові торгівлі в країнах, що розвиваються.

Основні функції МТЦ:

· надання країнам, що розвиваються, технічної допомоги в розвитку торгівлі, насамперед, в стимулюванні експорту;

· забезпечення країн-членів інформацією про ринкові можливості для традиційних і нетрадиційних товарів;

· удосконалення техніки імпортних операцій з метою раціонального використання валютних ресурсів;

· навчання урядових службовців, підприємців і викладачів технології експортно-імпортних операцій;

· здійснення наукових дослідів з питань зовнішньої торгівлі.

22. Особливості регулювання міжнародної торгівлі послугами.

Однією з характерних особливостей міжнародних економічних відносин постіндустріальної епохи є випереджаючий розвиток торгівлі послугами порівняно з торгівлею товарами. Тому поряд із міжнародними ринками товарів, капіталів, праці сформувався і міжнародний ринок послуг, який охоплює систему відносин щодо надання послуг із території однієї країни на територію іншої.

Міжнародна торгівля послугами - система міжнародних товарно-грошових відносин між суб'єктами різних країн із приводу купівлі-продажу послуг [22].

Міжнародну торгівлю товарами і послугами, інтелектуальною власністю регулює Світова організація торгівлі (СОТ). Головним міжнародним документом, який застосовується при цьому, є Генеральна угода про торгівлю послугами, що має статус додатку до угоди про СОТ.

Із створенням СОТ сформувалася якісно нова система правового регулювання міжнародної торгівлі, спрямованого на розвиток динамічного економічного середовища, відкритої та передбачуваної системи міжнародних торговельних зв'язків, створення нових можливостей для поліпшення економічного становища багатьох країн світу. Угоди СОТ є економіко-правовою основою міжнародних торговельних операцій. Відповідно до них, торгівля має бути позбавленою будь-якої дискримінації, передбачуваною, відкритою для чесної конкуренції, сприятливою для слаборозвинутих країн.

Спеціальні додатки до цієї угоди стосуються звільнень від зобов'язань щодо режиму найбільшого сприяння, пересування фізичних осіб, послуг авіаційного, морського транспорту, фінансових послуг, телекомунікацій.

Генеральна угода про торгівлю послугами передбачає такі способи поставки послуг на міжнародний ринок:

1. Транскордонна поставка (поставка послуг з однієї країни до іншої). До цієї категорії належать поставки послуг фізичним і юридичним особам однієї країни з іншої. З цією метою можуть бути використані міжнародний транспорт, телекомунікації, пошта. Нерідко певні послуги можуть міститися в експортованих виробах (комп'ютерних дискетах, дисках, інженерних кресленнях та ін.).

2. Споживання за кордоном (поставка послуги на території однієї країни споживачеві з іншої країни). Йдеться, наприклад, про послуги з ремонту суден однієї країни на території іншої або надання медичної допомоги громадянинові однієї країни у лікарні іншої.

3. Комерційна присутність (поставка послуг з однієї країни завдяки комерційній присутності на території будь-якої іншої країни). За такого способу поставки послуга надається на території країни через представництво або відділення іноземної фірми-постачальника. Наприклад, банківська послуга може бути надана через відділення або філію іноземного банку.

4. Присутність фізичних осіб (поставка послуги завдяки присутності фізичних осіб країни-постачальника на території будь-якої іншої країни). Цей спосіб передбачає фактичне пересування осіб через державний кордон. Наприклад, іноземний консультант може приїздити до країни для надання консультаційних послуг або деякі службовці фірми можуть бути відряджені до іншої країни для надання послуги, яка входить до сфери її діяльності (консультування щодо встановлення, налагодження роботи, техогляду, ремонту придбаних на фірмі техніки, устаткування).

Іноді для надання послуги можуть бути використані кілька способів поставки. Наприклад, консультаційна послуга може бути надана засобами телекомунікації і безпосередньо присутніми фізичними особами. Якщо в країні дозволяється тільки транскордонна поставка, існують обмеження на присутність фізичних осіб, єдиним способом надання послуги є транскордонна поставка, наприклад, засобами телекомунікації, оскільки консультант або службовці консультаційної фірми не зможуть прибути до країни для її надання.

Особливості міжнародної торгівлі послугами:

- послуги, на відміну від товарів, виробляються і споживаються здебільшого одночасно. Тому більшість їх видів ґрунтується на прямих контактах між виробниками та споживачами, що відрізняє міжнародну торгівлю послугами від міжнародної торгівлі товарами, за якої більшість операцій основується на торговельному посередництві та можливості зберігання товарів. Міжнародна торгівля послугами більше вимагає присутності за кордоном виробників послуг або присутності іноземних споживачів у країні надання послуг. Проте поширення інформаційних технологій дає змогу здійснювати купівлю-продаж послуг на відстані;

- міжнародна торгівля послугами взаємопов'язана з торгівлею товарами, істотно впливає на неї. Для поставок товарів за кордон використовується все більше послуг (аналіз ринків, транспортування товарів тощо). Особливо залежить від послуг торгівля наукомісткими товарами, котра вимагає значних обсягів технічного, інформаційного і консультаційного обслуговування. Успіх товару на зовнішньому ринку здебільшого залежить від якості і кількості послуг під час його виробництва, продажу та реалізації, а також від гарантійного або сервісного обслуговування;

- міжнародна торгівля послугами взаємодіє з міжнародним рухом капіталів, переміщенням робочої сили, котрі неможливі без банківських, інформаційних, транспортних та інших послуг. Водночас розвиток світових ринків товарів, капіталів, робочої сили стимулює розширення міжнародного ринку послуг, інтенсифікацію (посилення) процесів на ньому;

- сфера послуг є більш захищена державами від іноземної конкуренції, ніж сфера матеріального виробництва, а транспорт, зв'язок, фінансові та страхові послуги, наука, освіта, охорона здоров'я у багатьох країнах перебувають у цілковитій або частковій власності держави чи суворо контролюються нею. Адже існує думка, що імпорт послуг у значних масштабах може приховувати в собі загрозу для добробуту, суверенітету і безпеки держави. Тому міжнародній торгівлі послугами доводиться долати більше бар'єрів, ніж торгівлі товарами;

- не всі види послуг, на відміну від товарів, придатні для широкого залучення в міжнародний господарський обіг. Передусім ідеться про комунальні, побутові послуги для населення. Однак успіхи окремих країн у сфері охорони здоров'я, освіти приваблюють іноземців (лікування, навчання); у сфері культури та мистецтва - збільшують її доходи від гастролей артистів і прокату фільмів за кордоном; у туризмі - залучає до обслуговування іноземців роздрібну торгівлю, громадське харчування, музеї та інші заклади культури;

- у міжнародній торгівлі послугами домінують і домінуватимуть послуги, пов'язані з обслуговуванням трудової діяльності.

З огляду на можливість використання у міжнародній торгівлі, послуги поділяють на такі категорії:

а) за можливістю участі в міжнародному обміні: послуги, що можуть бути об'єктом зовнішньої торгівлі (зв'язок, міжнародні кредити, перевезення пасажирів і вантажів), і послуги, які не можуть бути предметом експорту (всі види індивідуальних, соціальних, державних, інфраструктурних послуг);

б) залежно від засобів доставки послуг споживачу: послуги, пов'язані з інвестиціями (банківські, готельні і фахові послуги), послуги, пов'язані з торгівлею (транспорт, страхування), послуги, пов'язані одночасно з інвестиціями і торгівлею (зв'язок, будівництво, комп'ютерні, інформаційні, особисті, рекреаційні послуги та ін.).

В офіційній класифікації товарів міжнародної торгівлі послуги поділені на такі групи:

- комунальні послуги і будівництво;

- оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі, туристичні бази і кемпінги;

- транспортування, збереження і зв'язок, фінансове посередництво;

- оборона та обов'язкові соціальні послуги;

- освіта, охорона здоров'я та суспільні роботи;

- інші комунальні, соціальні та особисті послуги.

23. Цілі, складові національної системи регулювання зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля є історично першою і найважливішою формою (видом) зовнішньоекономічної діяльності. її швидкому зростанню сприяв активний розвиток транспорту, зв'язку, інформаційних комунікацій, зниження митних зборів, зміни політичного характеру.

Зовнішня торгівля - це система економічних відносин між країнами, основна мета якої полягає у ввезенні та вивезенні товарів і послуг. Об'єктами зовнішньої торгівлі є товари: готова продукція, сировина, напівфабрикати; продукти інтелектуальної власності: патенти, ліцензії, фірмові знаки та ін.; послуги: міжнародний туризм, транспортні, страхові, посередницькі, будівельні операції тощо.

Інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на митні та не митні. Серед них розрізняють ті, які стимулюють експорт - прямі та непрямі експортні субсидії, й ті, що обмежують імпорт - мито, квоти, ліцензії тощо, тобто торгівельні обмеження.

В зовнішньоторговельній політиці виділяють дві форми - протекціонізм і фритредерство {вільна торгівля).

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень.

Така політика сприяє захисту національного товаровиробника, розвитку вітчизняного виробництва. Однак, вона може призвести до застійних процесів в економіці, посилення монополізму, зниження конкурентоспроможності товарів.

Політика вільної торгівлі не передбачає державного втручання в товарообмінні процеси. Експортно-імпортні операції регулюються ринком на основі попиту і пропозиції. Вона стимулює конкуренцію, сприяє поліпшенню якості товарів і послуг, спонукає до оптимізації цін.

Світова практика господарювання засвідчує, що, як правило, сьогодні країни прагнуть проводити гнучку політику зовнішньої торгівлі, яка поєднує елементи протекціонізму та вільної торгівлі.

Поширеним знаряддям протекціонізму є мито - податок, який накладається на кожну одиницю товару, який ввозять в країну.

Мито виконує захисну та фіскальну функції. Воно призводить до подорожчання імпортних товарів, внаслідок чого при рівних умовах вітчизняні товари мають переваги у ціновій конкуренції. Розрізняють адвалерне, специфічне та комбіноване (за способом обчислення); експортне, імпортне, транзитне (за характером об'єкта) мито.

Адвалерне мито розраховується у вигляді відсотка від митної вартості.

Специфічне мито встановлюється у вигляді фіксованої суми на одиницю товару (кількості, ваги, площі, об'єму).

Комбіноване мито поєднує ставки адвалерного і специфічного мита.

Захисне мито призначене для захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Фіскальне мито застосовують до продукції, яка не виробляється в країні. Його метою є забезпечення надходжень до державного бюджету.

Політика протекціонізму реалізується шляхом квотування і ліцензування.

Квотування означає обмеження, кількості або сумарної вартості конкретних експортно-імпортних товарів. Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється через її ліцензування - видачу дозволу на експорт-імпорт обмеженого обсягу і переліку продукції та забороняє неліцензовану торгівлю. Важливим інструментом зовнішньоторговельної політики є експортні субсидії - пільги, які надаються вітчизняним експортерам для стимулювання вивозу товарів за кордон. Експортні субсидії сприяють зменшенню цін на продукцію, яка продається на зовнішніх ринках, та фінансовій стійкості виробника. Експортні субсидії здійснюються у формі виплати дотацій, а також пільгового оподаткування, кредитування, страхування. За оцінками фахівців, експортні субсидії не перевищують І % вартості експорту, тому вони суттєво не впливають на світову торгівлю. Незважаючи на це, СОТ забороняє їх використання.

Політика протекціонізму передбачає застосування й такого інструмента конкурентної боротьби на світових ринках, як демпінг - встановлення експортером упродовж певного часу нижчих цін на окремі види продукції, ніж середньосвітові або внутрішні.

За правилами СОТ, країна-імпортер може запроваджувати антидемпінгове (компенсаційне) мито, якщо доведено застосування демпінгових цін.

Деякі країни використовують таку форму регулювання зовнішньої торгівлі, як добровільне обмеження експорту, з допомогою якого уникають антидемпінгових розслідувань, торгівельних обмежень та інших адміністративних стягнень.

У державному регулюванні міжнародної торгівлі використовуються немитні інструменти, за допомогою яких обмежується імпорт у країну та стимулюється експорт. До них належать високі стандарти якості товарів, санітарні обмеження, митні процедури, торговельне ембарго.

Торговельне ембарго - це урядова заборона ввезення на територію країни (або вивезення з певної країни) товарів, яка вводиться, як правило, з політичних міркувань.

Слід пам'ятати, що політика протекціонізму повинна бути дуже виваженою, оскільки вона завжди спричиняє відповідні дії з боку торгівельних партнерів країни. Це означає, що, зменшуючи імпорт, країна відповідно матиме скорочення експорту, що не вплине на величину чистого експорту, сукупного попиту і зайнятості. Протекціонізм може спонукати погіршення політичної ситуації між країнами. Тому перспективним напрямом регулювання торгівельної діяльності є створення належних умов для вільної торгівлі між країнами.

24. Тарифне регулювання МТ.

Митний тариф - основний і найдавніший інструмент зовнішньоторговельної політики.

Це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари й інші предмети, увезені на митну територію країни, чи вивозяться за межі даної території.

Мито, стягнуте митницею, являє собою податок на товари й інші предмети, що переміщуються через митний кордон держави.

Мита виконують такі функції:

§ фіскальну, коли вводяться для того, щоб добути гроші для держави. Ця функція стосується як імпортного, так і експортних мит;

§ протекціоністську, коли вводяться для скорочення чи усунення імпорту, тим самим обгороджуючи вітчизняних виробників від іноземної конкуренції;

§ балансувальну, коли вводяться для запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які нижчі від світових.

Звичайно розрізняють такі види мит [23, с. 204-206; 52, с. 125-126; 82, с. 149— 157; 88, с. 299]:

Види мит

1. За способом стягування:

§ адвалорне (вартісне) (T_AV), що нараховується у відсотках до митної вартості товарів, які обкладаються митом (наприклад, 30% від митної вартості):

Як правило, ці мита застосовуються при обкладанні товарів, що мають різні якісні характеристики в межах однієї товарної групи. Адвалорні мита допомагають підтримати однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, тобто автоматично адаптуються до інфляції. При цьому змінюється тільки сума доходу в бюджет. Так, якщо розмір мита дорівнює 30% від ціни товару в і 50 дол., то доход бюджету становить 45 дол. Якщо ціна товару збільшиться до 200 дол., то сума доходу бюджету зросте до 60 дол., а при зменшенні ціни до 80 дол., доходи становитимуть 24 дол. Отже, адвалорне мито підвищує ціну імпортного товару на установлений відсоток;

§ специфічне (Ts), що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів, що обкладаються митом (наприклад, 15 дол. за 1 т):

Специфічні мита накладаються, як правило, на стандартизовані товари. Ступінь митного захисту за допомогою специфічного мита знаходиться в прямій залежності від коливання цін. Так, специфічне мито в 100 дол. за одиницю імпортного вентилятора більше обмежує імпорт вентилятора ціною 600 дол., тому що становить 16, 7% його ціни, ніж вентилятора ціною 1000 дол., тому що становить 10% його ціни. Тому рівень захисту вітчизняних виробників при використанні специфічних мит із зростанням імпортних цін падає, а зі зменшенням імпортних цін - збільшується. Однак при падінні імпортних цін специфічне мито підвищує рівень захисту внутрішнього ринку;

§ комбіноване, шо поєднує обидва ці види митного обкладання (наприклад, 30% від митної вартості, але не більше ніж 15 дол. за 1 т).

2. За об'єктом обкладання:

§ ввізне (імпортне) мито, що нараховується на товари при їх ввезенні на митну територію держави. Ввізне мито є диференційованим. Можуть застосовуватися ставки таких видів:

а) преференційні ставки, що припускають зниження ставок мита чи звільнення від обкладання митом. Вони застосовуються до товарів, що надходять з держав, які створюють разом з державою, яка стягує мито,

митний союз чи зону вільної торгівлі, або до товарів, які надходять із країн, що розвиваються;

б) пільгові ставки, які застосовуються до товарів, що надходять з країни чи економічних союзів, що користуються режимом найбільшого сприяння;

в) повні (загальні) ставки, які застосовуються до всіх інших товарів.

Ввізні мита є переважною формою мит, що застосовуються всіма країнами світу для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції;

вивізне (експортне) мито, що нараховується на товари при їхньому вивезені за межі митної території країни. Експортний тариф, як правило, є адвалор-ним. Ця форма мит застосовується рідко, у випадках великих розходжень між внутрішніми і світовими цінами на певні види товарів, їх мета - скоротити експорт і поповнити бюджет країни. Ставка експортного мита (Г_с) дорівнює відсотковому перевищенню експортної (світово!) ціни товару Р_с над ціною, за якою він продається на внутрішньому ринку:

§

3. За характером:

§ сезонне (ввізне і вивізне) мито, що нараховується на товари сезонного характеру для оперативного регулювання міжнародної торгівлі. Термін його дії не перевищує декількох місяців на рік (в Україні - до чотирьох місяців з моменту встановлення);

§ спеціальне мито - його застосовує держава в таких випадках:

а) як захисне, якщо товари ввозяться на митну територію країни в таких кількостях чи на таких умовах, шо наносять або загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих

товарів;

б) як запобіжний захід стосовно учасників зовнішньоекономічної Діяльності, що порушують державні інтереси в даній галузі, а також як захід для припинення несумлінної конкуренції;

в) як захід у відповідь на дискримінаційні і (чи) недружні дії з боку іноземних держав, а також у відповідь на дії окремих країн, що обмежують здійснення законних прав суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності

держави.

Ставка спеціального мита встановлюється в кожному випадку. Це мито сплачується імпортером товару незалежно від інших податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі й мита, митних зборів і т.п. Сплата спеціального мита здійснюються готівкою або в безготівковій формі, чи шляхом внесення суми мита на депозит або оформлення відповідного боргового зобов'язання.

Сплачені суми спеціального мита можуть бути повернуті імпортерові за рішенням спеціальних органів (в Україні - Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі);

- антидемпінгове мито, що застосовується при ввезенні на митну територію країни товарів за ціною, істотно нижчою, ніж у країні експорту в момент цього експорту, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва таких товарів. Антидемпінгове мито нараховується на товари, що є об'єктом застосування антидемпінгових заходів, і слугує тимчасовим збором для компенсації втрати від товарного демпінгу. Таке мито нараховується тільки після проведення антидемпінгового розслідування й одержання об'єктивних доказів нанесення збитку чи погрози нанесення збитку вітчизняній економіці.

Розмір ставки антидемпінгового мита визначається:

- у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антидемпінгового розслідування;

- або як різниця між мінімальною ціною і митною вартістю даного товару (як різниця між цінами товару на внутрішньому і зовнішньому ринках). Під мінімальною ціною розуміють ціну зазначеного товару, за якої його продаж не заподіює збитку національному товаровиробникові.

Ставка антидемпінгового мита не повинна перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу в країні експорту і заявленою ціною при його ввезенні на митну територію імпортуючої країни, чи різницю між ціною об'єкта демпінгу в імпортуючій країні і середньою ціною експортованих цією країною подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів.

Антидемпінгові мита встановлюються імпортуючою країною з метою протидії демпінгу, для вирівнювання цін до рівня, що вважається нормальним. Нормальна вартість - це еквівалент ціни товару на внутрішньому ринку. Вона, як правило, визначається на підставі цін, установлених при здійсненні звичайних торгових операцій між незалежними покупцями в країні експорту;

§ компенсаційне мито, що застосовується при ввезення на митну територію країни товарів, при виробництві чи експорті яких прямо або побічно використовувалася субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди національним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва таких товарів. Компенсаційне мито нараховується після проведення розслідування й одержання об'єктивних доказів нанесення істотного збитку національній економіці. Розмір ставки компенсаційного мита визначається:

- у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антисубсидиційного розслідування;

- або різницею між мінімальною ціною і митною вартістю зазначеного товару.

Ставка компенсаційного мита не повинна перевищувати встановленого розміру субсидій.

Введення компенсаційних мит дозволяє вирівнювати умови торгівлі.

4. За походженням:

- автономні - мита, що вводяться на підставі односторонніх рішень органів державної влади країни;

- договірні - мита, установлювані на базі двосторонньої чи багатосторонньої угоди;

- преференційні - мита з більш низькими ставками порівняно з діючим тарифом; вони накладаються на підставі багатосторонніх угод на товарів, які походять з країн, що розвиваються, чи країн, що створюють разом з даною країною митний союз чи зону вільної торгівлі, або утворюються в прикордонній торгівлі.

5. За типом ставок:

- постійні - це ставки митного тарифу, встановлені органами державної влади, що не можуть змінюватися залежно від обставин;

- змінні - це ставки митного тарифу, що можуть змінюватися у встановлених органами державної влади випадках.

6. За способом обчислення:

- номінальні - митні ставки, зазначені в митному тарифі;

- ефективні (дійсні) - реальний рівень митних ставок на кінцеві товари, обчислені з урахуванням рівня мит, накладених на імпортні вузли і деталі цих товарів. Тобто це розмір ставки, який реально та ефективно захищає внутрішній ринок або регулює експорт і транзит.

Країна іноді імпортує сировину безмитно або вводить нижчі тарифні ставки на імпорт виробничого ресурсу, ніж на імпорт кінцевого продукту, у виробництві якого був застосований даний ресурс. Це робиться для заохочування національних товаровиробників обробної промисловості та підвищення рівня зайнятості. У цьому випадку ефективна тарифна ставка, яку розраховують на базі внутрішньої доданої вартості або вартості переробки всередині країни, буде перевищувати номінальну тарифну ставку, яку розраховують на підставі вартості кінцевого продукту. Внутрішня додана вартість дорівнює ціні кінцевого продукту за мінусом витрат на імпорт виробничих ресурсів, які використовуються для виробництва товару.

Номінальна тарифна ставка показує, наскільки зросла ціна кінцевого продукту внаслідок тарифу і тому важлива для споживачів.

Ефективна тарифна ставка показує, наскільки забезпечується захист внутрішнім галузям, які виробляють товар, що конкурує з імпортом, і тому вона є важливою для виробників.

Номінальна тарифна ставка може бути тільки позитивною, а ефективна — як позитивною, так і негативною, якщо тариф на імпортні компоненти значно вищий тарифу на кінцеву продукцію [23, с. 210; 71, с. 207-211].

Країни іноді використовують тарифну квоту, що являє собою різновид перемінних митних податків, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару. При імпорті в межах визначених кількостей товар обкладається за базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу, а при перевищенні визначеного обсягу імпорту - за вищою понадквотовою ставкою тарифу. Використання цього інструмента торгової політики дозволяє деякою мірою подолати протиріччя, що виникає між інтересами національних виробників і введенням імпортної квоти, тому що, з одного боку, товаровиробники зацікавлені в тарифі, що обгороджує їх від іноземної конкуренції, а з іншого - вони як споживачі не зацікавлені в ньому, оскільки тариф позбавляє їх можливості одержувати дешевші імпортні товари.

Для захисту національних виробників готової продукції і стимулювання ввезення сировини і напівфабрикатів може використовуватися тарифна ескалація.

Тарифна ескалація - це підвищення рівня митного обкладання товарів у міру зростання ступеня їхнього оброблення.

Чим вища відсоткова ставка імпортного тарифу в міру просування від сировини до готової продукції, тим вищий ступінь захисту виробників готової продукції від зовнішньої конкуренції. Так, у США рівень митного обкладання товарів зі шкіри, вибудованих за принципом виробничого ланцюжка (шкура - шкіра - продукти зі шкіри), зростає в міру зростання ступеня оброблення шкури і складає 0, 8-3, 7-9, 2% [23, с. 211].

25. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Нетарифне регулювання - це комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.
Мета тарифного регулювання полягає:
1.В покращенні конкурентних умов в імпортуючій країні;
2. І головне - в захисті національної промисловості, здоров'я населення, охороні навколишнього середовища, моралі, релігії і національній безпеці.

Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними й іншими методами, їх нараховується понад 800.

Нетарифні обмеження можна класифікувати по групах: кількісні, приховані, фінансові.

До кількісних обмежень відносяться квотування, ліцензування, обмеження " добровільні" обмеження експорту.

Квота - це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу.
Квота, встановлена в розмірі рівному 0, означає ембарго, тобто заборона на імпорт чи експорт.
Якщо метою уряду є здійснення контролю за рух того чи іншого товару, а не його обмеження, то тоді квота може бути встановлена на рівні вищому, ніж можливий імпорт чи експорт.

Ліцензія - це дозвіл, виданий державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу. Ліцензія видається державою через спеціальні уповноважені відомства.

Ліцензування може виступати у вигляді:

- складової частини процесу квотування. У цьому випадку ліцензія є документом, що підтверджує право ввезти чи вивезти товар у рамках отриманої квоти;

- самостійного ін