Принцип мирного вирішення міжнародних спорів

Принцип мирного вирішення спорів, покликаний забезпечити мирне співіснування держав, належить до норм, покладених в основу існування і стабільного функціонування міжнародного співтовариства. Відповідно до п. 3 ст. 2 Статуту ООН усі члени Організації Об’єднаних Націй вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість.

Еволюція принципу мирного вирішення міжнародних спорів відзначена серією міжнародних договорів і угод, які, у міру обмеження права звертатися до війни, поступово розвивали засоби мирного вирішення міжнародних спорів і встановлювали юридичний обов’язок держав використовувати такі засоби:

- принцип закріплений у Статуті ООН і у всіх міжнародних актах, що викла­дають принципи міжнародного права. Йому спеціально присвячений ряд резолюцій Генеральної асамблеї ООН, серед яких можна виділити Манільську декларацію про мирне вирішення міжнародних спорів 1982 року;

- першим багатостороннім актом, що встановив обов’язок мирного вирішення спорів, був Статут Ліги Націй. Її члени зобов’язалися передавати спір, здатний викликати розірвання, на третейський або судовий розгляд або на розгляд Ради Ліги;

- більш повна формула цього принципу втілена в Паризькому пакті про відмову від війни 1928 року, у якому сторони визнали, що врегулювання або вирішення всіх спорів або конфліктів, здатних виникнути між ними, якого б характеру або якого б походження вони не були, повинні завжди вишукуватися тільки в мирних засобах;

- відповідно до Статуту ООН Декларація про принципи міжнародного права 1970 року сформулювала принцип таким чином: «Кожна держава вирішує свої міжнародні спори з іншими державами мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку і справедливість».

З наведеного формулювання принципу мирного вирішення міжнародних спорів слідує, що принцип ставить за обов’язок кожній державі вирішувати будь-які міжнародні спори мирними засобами. Сторони в суперечці не в праві відмовитися від мирного врегулювання і не можуть вивести з-під дії принципу будь-які спори. Принцип не поширюється на спори, які стосуються справ, що входять, по суті, до внутрішньої компетенції будь-якої держави (принцип невтручання).

Попередження і вирішення спорів здійснюються на базі принципів суверенної рівності і сумлінного виконання зобов’язань з міжнародного права. Відзначається і самостійне значення принципу сумлінності. Держави повинні діяти в дусі сумлінності, для того щоб уникати виникнення спорів, повинні прагнути до якнайшвидшого і справедливого вирішення своїх спорів. Виявляється зв’язок із принципом співробітництва. Духом співробітництва і сумлінності слід керуватися в пошуках раннього і справедливого вирішення спорів. Відзначається і зв’язок із принципом невтручання – мирне врегулювання не повинне супроводжуватися втручанням у внутрішні справи. Особливо підкреслюється зв’язок із принципом незастосування сили.