Страховий ринок України на сучасному етапі

Страхування як об'єктивно необхідний атрибут ринкової економіки забезпечує надійні гарантії відновлення порушених майнових прав та інтересів у випадках втрат, заподіяних вогнем, стихійними лихами, техногенними аваріями, транспортними аваріями та іншими непередбаченими обставинами.

У той же час страхування не лише звільняє державу від витрат на відшкодування збитків при появі страхових подій, а й суттєво впливає на зміцнення фінансів держави, є ефективною формою накопичення коштів громадян і значним стабільним джерелом довгострокових інвестицій.

За роки незалежності в Україні, в основному, створено законодавчу та нормативну базу страхування. Це дало можливість розбудовувати страховий ринок на засадах конкуренції, що сприяє підвищенню якості надання страхових послуг.

У сучасних умовах розвитку України, зареєстровано понад 310 страхових компаній, з яких майже третина працює масштабно і ефективно.

Проте рівень розвитку страхового ринку в Україні покриває ще не більше 10% потенційних ризиків, тоді як в більшості розвинутих країн це не менше 90-95%.

Рівень розвитку страхування в країні є одним із основних показників ефективності функціонування бізнес-середовища. Для успішного функціонування страхового ринку України існує ряд перешкод: політична нестабільність в країні, слабкі зовнішньоекономічні зв'язки України у сфері страхування, нерозвиненість національної страхової інфраструктури, низькі показники конкурентоспроможності українських страхових компаній. Хоча страховий ринок України і пройшов стадію формування, але досі знаходиться на етапі свого розвитку. За оцінками експертів, покриття страхового поля в Україні становить 3–5%, тоді як у країнах Західної Європи – понад 90%. Це свідчить про наявність в Україні великих невикористаних резервів розвитку страхового ринку, реалізація яких значною мірою залежить від ефективності функціонування національної економіки.

Українська федерація убезпечення в Стратегії розвитку страхового ринку України в 2012–2020 роках занотувала мету – відродження первинної ролі страхування як суспільно- корисної функції захисту майнових інтересів членів суспільства та держави на основі розбудови конкурентоспроможного, платоспроможного страхового ринку, з привабливим та широким асортиментом якісних страхових послуг, сучасними методами регулювання і нагляду із залученням інститутів саморегулювання [13]. Основними завданнями та заходами щодо реалізації Стратегії є: – оздоровлення страхового ринку та протистояння наслідкам кризових явищ в політично-економічному житті України; – розбудова ефективного, недискримінаційного державного нагляду; – впровадження реального захисту прав споживачів; – удосконалення системи управління ризиками в державі та суспільстві; – сприяння розвитку основних видів страхування; – інтеграція страхового ринку України до світового фінансового простору.

Для успішного розвитку ринку необхідно продовжувати податкове реформування страхового бізнесу. Розширення бази оподаткування, передбачене внесеними до Податкового кодексу України змінами, якими з січня 2015 року впроваджена нова змішана система, призвело до фактичного збільшення податкового навантаження на страхові компанії. Страховики (юридичні особи-резиденти під час провадження страхової діяльності) сплачують податок на прибуток за ставкою 18% та податок на дохід за ставками: – 3% за договорами страхування від об’єкта оподаткування; – 0% за договорами з довгострокового страхування життя, договорами добровільного медичного страхування та договорами страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення

Страховий ринок - це система фінансово-економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає страхова послуга, формуються попит і пропозиція на неї. Необхідність забезпечення безперервності відтворювального процесу у випадку непередбачених несприятливих обставин обумовлює розвиток страхового ринку.

Страховий ринок є також формою організації фінансових відносин у формуванні та розподілі страхового фонду для забезпечення страхового захисту.

Обов'язковою умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби на страхові послуги і наявність страховиків, спроможних задовольнити ці потреби. Перехід вітчизняної економіки до ринку істотно змінює роль і місце страховика в системі економічних відношень. Страхові компанії перетворюються на повноправних суб'єктів господарського життя.

Страховий ринок, що функціонує, являє собою складну, інтегровану систему, яка включає різноманітні структурні ланки.

Базова ланка страхового ринку - страхове товариство або страхова компанія. Саме тут здійснюється процес формування і використання страхового фонду, формуються й з'являються інші економічні відносини, особисті, групові, колективні інтереси.

Страхова компанія - історично визначена суспільна форма функціонування страхового фонду, є відособленою структурою, що здійснює укладання договорів страхування та їх обслуговування. Страховій компанії властива техніко-організаційна єдність. Економічна відокремленість страхової компанії полягає в повній відокремленості її ресурсів, їх самостійному повному обсягу. Економічно самостійні страхові компанії будують свої відносини з іншими страховиками на основі перестрахування і співстрахування.

Страховий ринок формується в процесі становлення товарного господарства і є його невід'ємним та важливим елементом. Умовою виникнення того чи іншого типу ринку є суспільний поділ праці та існування різноманітних власників - відокремлених товаровиробників. Реальне співвідношення даних умов визначає ступінь розвитку ринкових відносин. Страховий ринок припускає самостійність суб'єктів, їх рівноправне партнерство з приводу купівлі-продажу страхової послуги, розвиток системи горизонтальних і вертикальних зв'язків.

Структура страхового ринку може бути охарактеризована в інституціональному та територіальному аспектах.

В інституціональному аспекті вона представлена акціонерними, корпоративними, взаємними і державними страховими компаніями. У територіальному аспекті можна виділити місцевий (регіональний) страховий ринок, національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) страхові ринки. Розвиток ринкових відносин знищує територіальні перепони на шляху суспільно-економічного прогресу, посилює інтеграційні процеси, веде до включення національних страхових ринків у світовий. Прикладом такої інтеграції може служити створення загальноєвропейського страхового ринку країн - членів ЄЕС.

У залежності від масштабів попиту та пропозиції на страхові послуги можна виділити внутрішній, зовнішній і міжнародний страхові ринки.

Внутрішній страховий ринок - місцевий ринок, в якому є безпосередній попит на страхові послуги та який тяжіє до задоволення конкретними страховиками.

Зовнішнім страховим ринком називають ринок, який перебуває за межами внутрішнього ринку і тяжіє до суміжних страхових компаній як у даному регіоні, так і за його межами.

Під світовим страховим ринком варто розуміти пропозицію і попит на страхові послуги в масштабах світового господарства.

Страхова послуга - специфічний товар, запропонований на страховому ринку. Вона може бути надана фізичній або юридичній особі на основі договору (у добровільному страхуванні) або закону (в обов'язковому страхуванні). У тих випадках, коли надання страхового захисту необхідно з позицій суспільних інтересів, страхування носить обов'язковий характер. Акт купівлі-продажу страхової послуги оформляється укладанням договору страхування, на підтвердження чого страхувальнику видається страхове посвідчення (поліс). Перелік видів страхування, яким може скористатися страхувальник, становить асортимент страхового ринку.

Страховий ринок становить складну багатофакторну динамічну систему. Під системою варто розуміти групу регулярно взаємодіючих і взаємно пов'язаних окремих складових частин, які утворюють єдине ціле. Групою цих частин, що взаємодіють у ринковій системі страхових послуг, є: страхові продукти, система тарифів, інфраструктура страховиків, засоби взаємодії з клієнтурою тощо. Це система взаємодії із навколишнім середовищем за допомогою зовнішніх зв'язків, що характеризують як вплив оточення на систему, так і вплив системи на середовище. Слід зауважити, що виділення системи і середовища є чисто умовним методологічним прийомом, що дозволяє більш точно визначити місце і цільову функцію конкретного ринку в більш загальній ринковій системі.

Таким чином, страховий ринок становить діалектичну єдність двох систем - внутрішньої системи і зовнішнього оточення. Внутрішня система цілком підлягає керуванню з боку страховика. Зовнішня система, або зовнішнє оточення, складається з елементів, на які страховик може надавати управлінський вплив, а також з елементів, не керованих із боку страховика. При цьому зовнішнє середовище оточує внутрішню систему й обмежує її.

До внутрішньої системи належать керовані зміни, що становлять ядро ринкової системи страхової компанії. Основні з них: страхові продукти (умови конкретних договорів страхування даного виду), система організації продажу страхових полісів і формування попиту, гнучка система тарифів, власна інфраструктура страховика.

До внутрішньої системи належать також керовані страховиком змінні, що не входять у ядро ринкової системи, спрямовані на досягнення мети щодо оволодіння ринком: матеріальні, фінансові і людські ресурси страхової компанії, що визначають положення даного страховика на ринку. Особливе значення має фінансовий стан страхового товариства і довіра до нього з боку фінансових інститутів, ліквідність страхових резервів. Важлива також наявність підготовленого кваліфікованого персоналу страховика, який спроможний здійснювати ефективну фінансово-організаційну роботу. Багато чого залежить від компетентності керівного складу страхового товариства.

Зовнішнє оточення ринку - це система взаємодіючих сил, що оточують внутрішню систему ринку і впливають на неї. Страховик планує і проводить свою ринкову роботу в умовах зовнішнього оточення; останнє у свою чергу складається з керованих змінних, на які страховик може мати визначений вплив, і некерованих складових, на які страховик впливати не може.

Ринок - система незамкнута, оскільки світовий страховий ринок практично необмежений.

До основних елементів зовнішнього оточення, на які страхова компанія може надавати частково керуючий вплив, належать: ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страховика.

Важливою складовою зовнішнього оточення, на яку спрямований керуючий вплив страхової компанії, є конкуренція. Страхові компанії відчувають жорстку конкуренцію в боротьбі за страховий ринок як з боку інших страховиків, так і з боку фінансово-банківських інститутів, які включаються у продаж страхових продуктів, як додаткових послуг своїм клієнтам.

Технічний рівень страхової компанії - оснащення комп'ютерною технікою, телефаксами, каналами електронного зв'язку - значною мірою впливає на розвиток страховика.

Державне законодавство, політичні сили впливають на діяльність страховиків. Це здійснюється шляхом видання відповідних нормативних актів.

Діяльність в умовах ринку супроводжується різноманітного роду ризиками. Тому принципово змінюються характер і функції страхування в Україні, зростає його значення як ефективного, раціонального, економічного і доступного засобу захисту майнових інтересів господарюючих суб'єктів, виробників товарів і послуг, а також громадян.

Макроекономічна і структурна державна політика є суттєвою передумовою стабільності системи страхування. У сучасних умовах перед державою і органами державного нагляду постало завдання розв'язати ті проблеми, які заважають нормальному розвитку і функціонуванню страхового ринку і, як наслідок, не сприяють формуванню дієвого вітчизняного страхового ринку, підвищенню його ефективності та впливу на розвиток економіки країни [18].

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

Керівниками страховика (голова виконавчого органу та головний бухгалтер страховика) мають бути дієздатні фізичні особи. Голова виконавчого органу страховика або його перший заступник повинен мати вищу економічну або юридичну освіту, а головний бухгалтер страховика повинен мати вищу економічну освіту.

Для одержання ліцензії страховик подає до Уповноваженого органу заяву, до якої додаються:

- копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;

- довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

- довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;

- правила (умови) страхування;

- економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

- інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом.

Уповноважений орган зобов'язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у строк, що не перевищує 30 календарних днів з часу одержання всіх передбачених цією статтею документів.

Про внесення змін у зазначені у цій статті документи страховик зобов'язаний повідомити Уповноважений орган в десятиденний строк з часу реєстрації цих змін у встановленому порядку.

Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на здійснення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Про відмову у видачі ліцензії Уповноважений орган повідомляє юридичну особу в письмовій формі з зазначенням причини відмови.

Спори про відмову у видачі або відкликанні ліцензії розглядаються у судовому порядку [1].

Контрольні запитання та завдання:

1. Які існують форми створення страхових фондів?

2. Чим характеризується самострахування?

3. За якими ознаками здійснюється класифікація страхування?

4. Якими чинниками забезпечується фінансова надійність страховика?

5. Які слід зібрати документи для одержання ліценції, щоб мати право страхування життя

ТЕМА 14: «ФІНАНСОВИЙ РИНОК»

14.1 Сутність та особливості функціонування фінансового ринку

14.2 Структура фінансового ринку

14.3 Характеристика основних інструментів фінансового ринку.

14.4 Регулювання фінансового ринку

Понятійний апарат: фінансовий ринок, ринок грошей і капіталів, кредитний ринок, ринок цінних паперів, грошові потоки, фінансові посередники, валюта, валютний ринок, комерційний кредит, банківський кредит, облігації, акції, казначейський вексель, депозит, сертифікат.