Тести творчості (креативності).

Оцінка творчих здібностей є важливою складовою процесу діагностування обдарованості. Довгий час широке використання тестів креативності стримувалося через невизначеність самого поняття “творчість” та його критеріїв. На практиці найширше зараз використовується характеристика творчості на основі досліджень Дж. Гілфорда. Вона включає такі параметри, як легкість, гнучкість, оригінальність та точність мислення, а також уяву. На сучасному етапі оцінка творчих здібностей в основному проводиться з використанням методик П. Торренса (так званих Мінесотських тестів творчого мислення (МТТМ)). Ці тести в мініатюрі відтворюють цілісний творчий акт. МТТМ являють собою завдання “відкритого” типу з великою кількістю розв’язань, час виконання яких обмежений. Вони використовуються звичайно з 5 років та в усіх класах школи. Для дошкільнят та молодших школярів тести носять індивідуальний характер, старші діти виконують завдання у групах з 15-30 дітей. Важлива роль при проведенні тестування відводиться створенню сприятливого психологічного клімату та відсутності стресових факторів. Процедура оцінювання спрямована на отримання чотирьох кількісних показників (швидкості, гнучкості, оригінальності та розробленості) для кожного тесту та єдиного показника креативності – Cr.

Тести згруповані в чотири батареї з двома еквівалентними варіантами (А і Б): вербальні тести, образні тести, вербально-звукові та тести дії і руху. Наведемо приклади вербальних та образних тестів, які використовуються найчастіше.

Вербальні тести:

Завдання1-3: Запитання та здогадки. Загальним стимулом є малюнок ельфа, що розглядає своє відображення у ставку. Дитину просять за 5 хв. задати по цій картинці якомога більше запитань, далі придумати якомога більше причин цієї події, і, нарешті, перерахувати всі наслідки (всього на три завдання 15 хв.).

Завдання 4: Удосконалення іграшки. Стимулом служить малюнок надувного іграшкового слона. Дитина повинна назвати різноманітні шляхи зміни цієї іграшки (за 10 хв.).

Завдання 5: Незвичайне використання. Модифікація тесту Дж. Гілфорда. Необхідно придумати якомога більше можливостей для нового застосування картонних коробок (10 хв.).

Завдання 6: Незвичайні запитання про картонні коробки (5 хв.).

Завдання 7: Невірогідні ситуації. Пропонується уявити, наприклад, що до хмар прикріплені шнурки, котрі звисають до землі, і висловити якомога більше здогадок щодо наслідків цієї ситуації (5 хв.).

Кожний із вербальних тестів відображає різноманітні види творчої активності, головні з них: вияв допитливості, вірогідне прогнозування, висування гіпотез, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, удосконалення ідеї, комбінування тощо.

Образні тести:

Завдання 1: “Конструювання картин”. Дитині пропонують вирізати овальну фігуру із яскравого паперу, яка формою нагадує плід боба або краплі, наклеїти її на чистий аркуш та додати різноманітні лінії так, щоб вийшла оригінальна картинка, а потім придумати назву до неї або історію (на виконання – 10 хв.).

Завдання 2: “Завершення малюнка”. Стимулами служать 10 незавершених фігур, які слід доповнити так, щоб отримати предмети або сюжетні картинки, а потім придумати назви до них (10 хв.).

Завдання 3: “Лінії”. Стимульний матеріал являє собою фігури, що повторюються – 30 пар паралельних ліній чи кіл. Необхідно завершити ці фігури до предметів або сюжетів (10 хв.).

З розширенням змісту поняття “обдарованість” збільшується кількість методик діагностування. На сучасному етапі у США традиційне застосування тестів на інтелект та оцінку успішності дитини (досягнень) доповнюється діагностикою творчих здібностей дітей, використанням оціночних шкал, які заповнюються вчителями та батьками, даними спостережень тощо.

В цілому в зарубіжній психології виділилося два підходи до процесу встановлення обдарованості. Перший ґрунтується на системі єдиної оцінки, другий – на комплексній оцінці. Дослідники А. Шведел та Р. Стоуенбернер надають перевагу комплексній оцінці, оскільки вона може використовуватися для виявлення широкого спектру здібностей і спирається на різні джерела інформації про поведінку дитини. Наприклад, розроблена ними методика пошуку передбачає використання серії опитувальних листів, що заповнюються вчителями та батьками, з таких напрямів: творчість, природознавство, математика, читання, музика, суспільна активність (лідерство) та психомотирика. У випадку, якщо оцінка дитини педагогом або батьками по одному з опитувальних листів перевищує певний рівень, діти залучаються до спеціально організованих занять у невеликих групах у відповідності з характером їх обдарованості. Якщо діти виявляють адекватний рівень принаймні у 1-2 видах діяльності, вони включаються у додаткову програму. Вона передбачає заняття у класі за вільною системою, що сприяє розвитку в дітей незалежності суджень, наполегливості у виконанні завдань, мислительних здібностей та творчого підходу. Для цього створюється група з 22 дітей віком від 3 до 5 років.

У вітчизняній психодіагностиці зараз іде активна розробка тестів та інших форм діагностування здібностей дошкільнят. Основним варіантом діагностичних завдань стали так звані діагностичні ігри та вправи ігрового характеру, які сприймаються дітьми як цікаве навчально-ігрове завдання. Проводити такі ігри можна як індивідуально (це може робити психолог дошкільного закладу чи батьки), так і у формі колективної діяльності дітей.

Основу вітчизняної діагностики розумових здібностей дітей дошкільного віку склали розробки Л.А. Венгера та його учнів. В Україні видано кілька методичних посібників, що містять діагностичні завдання цього типу, наприклад, книги серії “Практична психологія для вихователів “ – автори Г.П. Лаврентьєва та Т.М. Титаренко; книга О.О. Барташнікова та І.А. Барташнікової “Як виявити рівень розумового розвитку дитини? ”, деякі розробки публікуються на сторінках журналів “Дошкільне виховання” та “Обдарована дитина”. Позитивною стороною цих тестових завдань є простота їх використання та оцінки отриманих результатів. Однак, недоліком є те, що результати отримуються дещо приблизні. Тому такі методики можуть використовуватися з метою вивчення дітей, забезпечення диференційованого та індивідуального підходу. Вони ж дозволяють виділити тих малюків, які потребують більш ґрунтовного подальшого обстеження.

Але в більшості діючих діагностичних методик є одна особливість: їхня основна частина спрямована на виявлення рівня обдарованості дітей, що йдуть у школу, і школярів. Діагностичні методики для малят розробляються менше.

Оцінка рівня психічного розвитку дитини в раннім дитинстві базується в основному на спеціально організованому спостереженні, що спирається на вікові нормативи. Природно, що ні в кого немає стільки можливостей для спостереження за дитиною, як у батьків.

Постійне спілкування дозволяє спостерігати за поведінкою і діяльністю дитини в різних ситуаціях, стежити за динамікою її розвитку. Саме тому батьки повинні бути особливо чутливі до прояву перших паростків обдарованості.

Методики для педагогів принципово відрізняються від методик для психологів. Вони здебільшого спрямовані не стільки на кількісну оцінку, скільки на виявлення якісних сторін дитячої обдарованості.

Обидві групи діагностичних методик дозволяють гарному, досвідченому фахівцеві одержати досить точні відомості про рівень розвитку інтелектуальних, творчих здібностей дитини, про її мотиваційно-потребнісну сферу й інші характеристики.

Організація психодіагностичного обстеження при вступі дитини в освітню установу. Характер організації діагностичного обстеження при вступі в освітню установу (школу, гімназію, дитячий садок і ін.) — один з найважливіших індикаторів професіоналізму працюючих у ній психологів і педагогів.

Розглянемо ряд важливих, основних ідей — принципів організації діагностики.

Принцип тривалості. Психодіагностичне обстеження, спрямоване на виявлення рівня обдарованості дитини, повинне бути довгостроковим. Якщо діагностичне обстеження дітей, що вступають у спеціальну освітню установу, носить одномоментний (разовий) характер і на цій підставі робиться висновок про рівень обдарованості дитини, знайте, у вас є всі підстави сумніватися в професіоналізмі цих «фахівців». Далі вирішуйте самі, чи варто довіряти їм свою дитину.

Діагностичне обстеження, проведене з метою добору (селекції) дітей, разовим бути не може. Цього не дозволяють зробити ні сучасний рівень теоретичного, ні сучасний рівень методичного забезпечення цього процесу. Тому-то обстеження обов'язково повинне бути довгостроковим. Тривалість його вимірюється не годинами і навіть не днями. Для цього звичайно потрібен набагато більш тривалий час.

Принцип використання тренінгових методів і завдань. Звичайно діагностичні методики, орієнтовані на разове обстеження, вимагають вирішення дитиною серії спеціальних стандартизованих завдань. За результатами вирішення і провадиться оцінка.

Тренінгові методики застосовуються звичайно з іншими цілями — це, насамперед, цілі розвитку. У процесі цього розвитку можна реалізувати довгострокову діагностику і тим самим зняти деякі психологічні перешкоди, що неминуче виникають при разових обстеженнях.

Наприклад, вперше прийшовши у школу, дитина знаходиться в цілком природному для її положення стані стресу (напруги). Стрес з імовірністю в 100 % відіб'ється на результатах тестування, і відображення це буде далеко не завжди позитивним (тобто на користь дитини).

Зустріч з незнайомим дорослим (психологом, педагогом і ін.), якого б фахівця зі спілкування з дітьми він із себе не зображував, для дитини теж стрес. Чи зможе його перебороти дитина? На це питання може бути кілька різних відповідей, але одне не підлягає сумніву — усе це позначиться на результатах діагностики.

Діагностичні завдання тренінгового типу дозволять позбутися цих проблем. Дитина, включена завдяки їм у тривале обстеження, може, поступово позбувшись перерахованих вище стресів, виявити свої справжні здібності.

Принцип комплексного оцінювання. Якщо висновок про ступінь обдарованості зроблений на основі обстеження дитини тільки за рівнем інтелектуального розвитку (IQ), перед вами «фахівці», що відстали у своєму професійному розвитку років на п'ятдесят. Їхні психолого-педагогічні підходи безнадійно застаріли, покрилися пилом десятиліть.

Обстеження повинне бути всебічним, комплексним. Крім рівня розвитку інтелектуальних здібностей, необхідно вивчити рівень розвитку творчих здібностей, рівень психосоціального і фізичного розвитку.

Принцип участі різних фахівців. Якщо в обстеженні беруть участь тільки одні психологи — підсумок такого обстеження також не заслуговує повної довіри. У діагностичному обстеженні повинні брати участь, як уже відзначено вище, педагоги, ви самі — батьки і діти (причому не тільки в ролі «піддослідних»).

Цими принципами, звичайно, не вичерпується весь набір вимог, пропонованих до професіоналів, але знання саме цих вимог, на наш погляд, найбільше важливо для батьків.

Як приклад організації діагностичного обстеження дітей за рівнем обдарованості опишемо варіант, що використовувався в декількох спеціальних навчальних закладах Москви, де О. Савенков проводив спеціальні дослідження, присвячені цій проблемі. Це не ідеальний зразок, а просто один з можливих варіантів і наводиться він тільки для ілюстрації.

Уся робота умовно поділена на чотири етапи.

Етап попереднього пошуку. Основний зміст роботи на цьому етапі полягає в тому, щоб зібрати попередню інформацію про дитину. У нашому варіанті ця інформація збирається з п'яти основних джерел: батьки, лікарі, учителі, практичні психологи і самі діти.

З цією метою для батьків спочатку використовувалися методики Д. Фельдхьюсена, анкети для батьків (американський варіант). Згодом ці методики були замінені авторськими методиками: методикою визначення схильностей дитини, спеціальним опитувальником для батьків, методикою «Карта інтересів для молодших школярів».

Учителям (наприкінці першої чверті навчального року) пропонувалися методики «Визначення схильностей дитини»; «Карта інтересів для молодших школярів» і «Інтелектуальний портрет».

У комплект для практичних психологів входили методики, що стали вже традиційними для визначення рівня інтелектуального розвитку. Це, насамперед тести Д. Векслера, Дж. Равена й ін.; для оцінки творчого мислення адаптовані варіанти «Короткого тесту творчого мислення (фігурна форма)» Е.П. Торранса; методики Дж. Гілфорда, а також методики виявлення рівня психосоціального розвитку, спрямованості (домінуючої мотивації) особистості. Вивчалася також і сфера фізичного розвитку дитини.

Участь дітей у діагностиці власної обдарованості на цьому етапі зводилося до виконання тестових завдань.

Зібрана в такий спосіб інформація дозволяла створити уявлення про кожну дитину, що прийшла в перший клас. Слід враховувати, що дана інформація, якою би всебічною вона не здавалася, не дозволяє побудувати надійний прогноз розвитку, що робить безглуздим сам процес селекції дітей.

Етап оцінно-корекційний. Цей етап у діагностичній схемі орієнтований на уточнення, конкретизацію отриманої на етапі пошуку інформації. Акцент переноситься з разових обстежень на заняття по спеціальних програмах, спрямовані на розвиток продуктивного мислення (уроки «Творче мислення»), розвиток психосоціальної сфери (уроки «Людина і суспільство») і фізичної.

Таким чином, у першокласників експериментальних класів у розкладі навчальних занять з'являється кілька спеціальних, додаткових навчальних предметів: «Творче мислення», «Людина і суспільство» і «Валеологія».

У результаті діти виявляються включеними в спеціальні заняття, спрямовані на їх психосоціальний, інтелектуально-творчий і фізичний розвиток з паралельною метою діагностичного обстеження. Підкреслимо, що ці заняття були обов'язковими для всіх першокласників. Можливість вибору надавалася дитині тільки в другому класі.

Періодично в ході цих занять (звичайно під виглядом самостійних і контрольних робіт) проводилися індивідуальні і колективні обстеження дітей з використанням широко відомих психодіагностичних методик для психологів (Дж. Равен, Е.П. Торранс і ін.). Систематичність, довготривалість цієї роботи покликана бути додатковою гарантією вірогідності отриманої інформації про дитину.

Етап самостійної оцінки. В другому класі всім дітям, що брали участь в експериментальній роботі, було запропоновано відвідувати ці спеціальні заняття добровільно. І як показали подальші дослідження, бажання дитини продовжувати заняття — один з важливих індикаторів обдарованості. Прояв схильності до підвищених інтелектуальних навантажень, за свідченням багатьох учених, — одна з важливих відмітних рис обдарованої дитини. Самостійно вибираючи, чи продовжувати їй заняття, дитина тим самим вирішує питання про доцільність для себе додаткових інтелектуальних навантажень. У такий спосіб вона сама бере участь в оцінці власної обдарованості. Аналіз, показав, що основна маса дітей, що вирішили продовжувати заняття, має високий рівень розвитку логічного і творчого мислення (про що свідчать дані, отримані з перерахованих вище джерел: від практичних психологів, учителів, батьків). Загальна кількість дітей, що самостійно вибрали продовження занять, у наших умовах коливалося в інтервалі 17—23 % від загального числа дітей, що входили до складу експериментальних класів. При цьому були зафіксовані випадки добровільного продовження занять дітьми, що не показали високого рівня розвитку на всіх попередніх етапах (правда, більша частина цих дітей періодично блискуче справлялася з окремими завданнями розвиваючих програм).

Якщо для пояснення цього явища звернутися до концепції обдарованості, то нескладно зрозуміти, що ці діти з трьох основних компонентів обдарованості на даному тимчасовому відрізку свого життя в силу якихось не дуже зрозумілих поки причин не можуть продемонструвати високий рівень по параметрах «видатні здібності» (у даному випадку продуктивне мислення) і «творчість», але показують високий рівень мотивації (схильність до змістовної сторони даної діяльності), що, звичайно ж, дуже істотно насамперед у плані майбутнього розвитку.

При цьому згадувана вище система одномоментного, разового обстеження — традиційна схема виявлення обдарованих дітей — таких дітей знайти не в змозі.

Етап заключного добору. Ґрунтуючись на даних, отриманих у ході роботи з чотирьох джерел (батьки, учителі, психологи і самі діти), ми одержали інформацію, що дозволяє з більшою часткою впевненості говорити про ступінь обдарованості дітей і, що особливо важливо, служить досить надійною підставою для побудови прогнозу розвитку кожного з них. Ця інформація, у свою чергу, є більш надійною підставою для диференціації (визначення дитини в спеціальний клас або школу для обдарованих) або індивідуалізації навчання. Добровільні заняття за спеціальною програмою (починаючи з другого класу) проводилися таким чином, що будь-яка дитина могла до них підключитися на будь-якому рівні.

Лекція 6

Тема: Розвиток загальної розумової обдарованості

дітей дошкільного віку

План

1. Умови розвитку загальної розумової обдарованості у дошкільному віці.

2. Принципи розробки спеціальних програм виховання і розвитку обдарованих дітей.