Етногенез українців як чинник унікальності української культури

Це багато в чому можна пояснити труднощами етносоціального розвитку.

Синонімами виступали терміни “козак”, “козацький народ”, одночасно

продовжували існувати і старі самоназви “руські”, “русини”. Тільки в умовах

національного відродження у другій половині XIX ст. остаточно утвердилася

самоназва “українець”. Таким чином, в етнічній історії українців можна виділити

три ключові етнооб'єднуючі самоназви: 1) слов'яни (словени); 2) руси (руські,

роси, русичі, русини); 3) українці (козаки).

Сьогодні українці складають основне населення держави Україна. Це один з

найбільших народів Європи і другий за чисельністю у слов'янському світі. Згідно

з останнім переписом (1989 р.) українці в своїй країні становили майже дві

третини населення (72, 7%). Тут проживало 84, 8% українців, які жили в

тогочасному СРСР - 37, 4 млн. В основному українці рівномірно розподілені по

всій території держави за винятком Криму і південного сходу. У сільській

місцевості вони складають до 90% населення, в містах - до 70%.

Українці належать до слов'янської групи індоєвропейської етнолінгвістичної

сім'ї. Український етнос складається з 1) основного етнічного масиву

українського народу, який в основному співпадає з територією його формування і

державними кордонами України; 2) етнічних груп українців за межами основного

етнічного масиву в ближньому і далекому зарубіжжі - діаспори; 3) субетнічних

груп, тобто спільнот у середовищі українців, відмінних специфічними рисами

культури (гуцули, лемки, бойки, поліщуки і т.д.).

Сьогодні внаслідок національно-державного розмежування сотні тисяч

українців виявилися за межами України, в суміжних з нею регіонах - Кубані,

Приазов'ї, Центрально-Чорноземній області РФ. Значне число українців

переселилося до Сибіру і на Далекий Схід (східна діаспора). У колишніх

радянських республіках проживає: в Російській Федерації (Кубань, Приазов'я,

Центрально-Чорноземний район) - 4, 4 млн. етнічних українців, Казахстані - біля 2

млн., Молдові - 561 тис., Бєларусі - 291 тис.

На американський континент еміграція відбувалася в основному з

українських земель, які входили до складу Австро-Угорщини. Тільки в кінці XIX -

початку ХХ ст. вона склала понад 700 тис. чоловік. Сучасні еміграційні процеси

активізувалися після розпаду СРСР. У далекому зарубіжжі найбільше українців

живе у США - приблизно 1 млн., Канаді - понад півмільйона, в Аргентині і

Бразилії по 200 тис., Польщі - близько 300 тис. чоловік. Потрібно зазначити, що

потужна компактна етнічна маса українців, яка існувала на території Польщі

(Холмщина, Підляшшя), після проведеної в 1947 р. операції “Вісла” по

переселенню їх в західні воєводства фактично перестала існувати. Всього за

офіційними даними, на середину 1989 р. кількість українців у світі становила 46, 2

млн. За деякими сучасними оцінками, кількість українців тільки в діаспорі досягає

20-30 млн, а загальна кількість становить 60-70 млн.

Незважаючи на значну еміграцію, чисельність населення України зростала.

Так, в 1897 р. вона становила 28, 4 млн., а в 1913 р. - вже 35, 2 млн. У той же час

починаючи з XIX ст. в основному внаслідок освоєння і промислового розвитку

Півдня і Сходу України, що призвело до переселення сюди великої маси людей з

інших реґіонів Російської держави, питома вага тут українців меншала. Так, якщо

в XVIII ст. українці складали близько 85% населення у межах сучасної України,