Українські духовні традиції

Духовна культура українців склалася під впливом двох головних чинників:

основних занять населення (передусім землеробства) і релігійних вірувань.

Більшість українців були православними християнами. У Західній і

Правобережній Україні частина населення належала до греко-католицької

конфесії, яка виникла внаслідок Брестської (Берестейської) церковної унії у 1596 р.

На побутовому рівні релігія народних мас являла собою поєднання

християнських ідей з язичницькими віруваннями й уявленнями. У свідомості

українського селянина віра в єдиного Бога уживалася з різноманітними повір'ями

про чортів, упирів, домовиків, русалок та іншу “нечисту силу”, євангельські

заповіді - з віруваннями у магію, чаклунство, ворожбу тощо. Образи

християнських богів ототожнювалися з язичницькими, наприклад, Ілля Пророк - з

громовержцем Перуном, святі Георгій і Власій - з заступником худоби Велесом і

т.д. До народного побуту увійшли церковні молитовні формули, близькі до

магічного заклинання, а в ролі магічних предметів використовувалися деякі

предмети церковного культу. Фольклор наповнився іменами Христа, Богородиці,

святих.

Зупинимося детальніше на народних уявленнях про русалок і відьом -

винятково цікавій темі в українській демонології.

Русалками (або мавками) звичайно стають душі утоплениць, самогубців,

дітей, які народилися мертвими або вмерли до хрещення. Існувало три основних

різновиди русалок - польові, лісові і водяні, що відрізнялися зовнішнім виглядом і

звичками.

У кожному селі, як правило, були жінки, яких підозрювали у

зв'язках з нечистою силою, тому існував величезний арсенал засобів для їх

виявлення. Так, щоб виявити, хто краде молоко у корів, треба було на Страсному

тижні перед Великоднем виготувати спеціальну осикову табуреточку і взяти її з

собою до церкви. Якщо під час служби встати на неї і подивитися навколо, то у

відьми над головою буде знаходитися дійниця.

Певним відображенням цих вірувань, перенесенням їх у повсякденне життя

було переконання в існуванні так званих “характерників” – козаків-чарівників,

котрих не брали ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля (крім срібної). Їм

приписувалася здатність відмикати замки без ключів, переправлятися через ріки

на повстині, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верств

навколо себе, жити на дні ріки, “перекидатися” на котів, собак тощо,

перетворювати людей на кущі, вершників на птахів тощо.