Генеологічна структура, племінна база і районування

Основна кількість свинини в Україні виробляється з порід комбінованого м'ясо-молочного напряму продуктивності. Провідне місце займає велика біла порода, питома вага якої складає біля 80% від загального поголів'я.

Останніми роками значне поширення набуває розведення спеціалізованих м'ясних порід - полтавської м'ясної і української м'ясної та червоно-поясної спеціалізованої лінії м'ясних свиней, виведених Інститутом свинарства УААН. Дніпропетровським науково-виробничим об'єднанням фірма “Наукова” були виведені і вирощені свині м`ясної породи „червона степова ”. Кабани мали вагу 300-400 кг, матки давали приплід 10-14 поросят. За 6 місяців молодняк набирав вагу 120 кг. Нажаль, після того, як директор фірми доктор технічних наук Агафонов помер в тюрмі, фірма припинила своє існування а свині продані на м'ясокомбінат.

Селекційні господарства нищились не тільки на Дніпропетровщині. У Львівській області з 12 свинарських племгоспів залишилось лише 2:

1. Племгосп " Стенятинське" - Сокальський район - полтавська м'ясна

2. Племгосп " Селекціонер" - Сокальський район - велика біла

В системі гібридизації тут використовуються м'ясні породи зарубіжної селекції - дюрок, ландрас, п'єтрен.

Генеалогічна структура свиней великої чорної породи в країні представлена 9 лініями і 11 родинами. Основні генеалогічні лінії породи: Краніта, Нарциса, Елеве; родини: Васерблюме, Ітоки, Ліри [2].

Свинарство – друга за значенням галузь тваринництва у країні. Найпоширенішою породою є велика біла, – понад 80% поголів’я. Поширені також українська біла степова, миргородська, північнокавказька, велика чорна, естонська беконна, уельська та інші породи. Велика біла порода розводиться в усіх областях країни. Українська степова біла порода розводиться у Степу, миргородська – у Полтавській та Хмельницькій областях, північнокавказька – у Запорізькій, Херсонській, Луганській та Донецькій областях, велика чорна – у Донецькій, Луганській, Чернігівській, Сумській областях, естонська беконна – у Криму, Львівській, Київській, уельська – у Харківській та Дніпропетровській областях.

У забезпеченості населення м’ясом частка свинини, особливо її беконних сортів, у перспективі має зростати. Найбільше валове виробництво свинини – у Лісостепу та Степу, а на 100 га сільгоспугідь – попереду Карпати, потім – Лісостеп та Полісся. На душу населення більше за все свинини виробляється у Лісостепу, на Поліссі, а потім ідуть Степ та Карпати. Вихід свинини (у забійній вазі) на 100 структурних голів свиней приблизно однаковий у всіх реґіонах, але на Поліссі цей показник трохи вищий. Продуктивність свинарства залежить насамперед від забезпеченості кормами, що містять активні речовини, збільшення у раціонах питомої ваги концентрованих кормів, від племінних якостей свиней, структури стада тощо. Усі ці фактори діють у кожному реґіоні по-різному.

Стан і основні напрями розвитку племінної бази

Інтенсифікація і економічно ефективне свинарство пов'язані з наявністю порід і максимально можливим використанням їх генеалогічного потенціалу, більш повно використовувати природні кормові умови різних кліматичних зон країни, а з іншої - відкриває ширші можливості для вживання різних систем розведення і програм гібридизації з метою здобуття високопродуктивних товарних гібридів.

За даними порідного обліку 1990 років, поголів’я кабанів, що розводиться в господарствах України, належали семи вітчизняним, шести імпортним породам і декільком типам. Основу генофонду складає кабани крупної білої породи свиней, які в загальному поголів'ї займають 72, 6 %.

У генеалогічній структурі крупної чорної породи ліні, основними, є лінії Нарциса, Беркута, Буку і ін. Що стосується якості Яків, то 82.2 % було віднесено до класів еліта рекорд і еліта, 17.5 - до першого і 0, 3 % - до другого. За даними і про випробування, молодняк на конрольній відгодівлі досягав живої маси 100кг за 202 дня при середньодобових приростах 672г і витраті корму на 1кг приросту 4.25 корм, од., вихід м'яса в туші 52, 7 %, що відповідає вимогам першого класу.

Збереження генофонду локальних і зникаючих порід

За даними ФАО, в структурі м’яса свинина займає 40–50%. Постійне зростання виробництва свинини спостерігається в багатьох країнах світу, а пріоритетність у світовому виробництві м’яса належить саме галузі свинарства.

Свинина — якісний повноцінний продукт, а біологічна активність сала в п’ять разів вища, ніж масла. Свиняче сало утримує архедонову кислоту, яка є однією з незамінних жирних кислот і бере активну участь у будові клітин організму. В організмі людини сало засвоюється на 93%, а свинина — на 90–95%. За даними дієтологів, українське сало корисне й хворій, і здоровій людині.

До недавнього часу виробництвом товарної свинини в Україні займалися 658 великих промислових комплексів і спеціалізованих по свинарству підпри­ємств, більше 10 тис. колгоспних та радгоспних свиноферм, а та­кож значна кількість індивідуальних господарств.

На початок 2000 року в усіх категоріях господарств України нараховувалось 10, 2 млн. голів свиней.

За даними переатестації племінних господарств зараз у країні працюють 56 племзаводів, 41 племгосп і 446 племінних свино­ферм. У них утримують 437, 4 тис. свиней, у тому числі 40, 0 тис. свиноматок і 5, 3 тис. кнурів-плідників.

Існуюча племінна база, а також різні категорії товарних колекти­вних, державних і фермерських господарств з наявним у них маточ­ним поголів'ям здатні більш ефективно вирішувати питання забез­печення населення і харчової промисловості продукцією свинарства.

В Україні розводять п’ятнадцять порід свиней. Така кількість різноманітних популяцій забезпечує ефективний розвиток галузі та збільшення виробництва продукції в природно-економічних зонах. Однак практика вітчизняного й світового тваринництва свідчить про те, що зміна соціально-економічних умов впливає на структурні одиниці породи, а отже, вони в цілому зазнають постійних змін за чисельністю та місцем їх поширення.

В Україні до кінця 90-х років минулого століття серед десяти порід за темпами росту переважали велика біла, українська степова біла та миргородська породи. З 2000 року ринкові відносини в країні склалися так, що всі породи зменшилися кількісно, а деякі з них тепер зараховано до локальних і зникаючих. Загальний процес скорочення поголів’я свиней торкнувся й першої вітчизняної породи, яку вивів академік М. Ф. Іванов в Асканії-Новій, — української степової білої, й породи, яку вивів академік Л. К. Гребень, — української степової рябої.

На Півдні України це найбільш пристосовані й перспективні породи для промислового схрещування як з породами зарубіжної селекції — велика біла, ландрас, дюрок, — так і між собою.

На основі української степової білої породи створено українську степову рябу, а, створюючи асканійський м’ясний тип (АМТ) української м’ясної породи, водночас використали українську степову білу й українську степову рябу породи.

Про останні можна сказати, що за своїми еколого-біологічними якостями для Півдня України вони є неперевершеними, оскільки характеризуються міцною конституцією, мають високу природну резистентність організму, не вибагливі до кормів. Жива маса кнурів-плідників сягає 400–430 кг, маток — 350–370 кг.

Велику чорну породу свиней, виведену на південному заході Англії у другій половині XIX сторіччя, називають однією з найкращих порід у світі. В Україні ця порода є плановою з 1947 року. Свині великої чорної породи належать до тварин м’ясо-сальної продуктивності й мають цілу низку неперевершених екстер’єрних, фізіологічних, морфологічних та господарсько-корисних ознак.

Тварин великої чорної породи використовували для створення таких порід, як кемерівська, північнокавказька; в Югославії — моравської та славонської чорної; в Румунії — породи стрей, а в Україні — миргородської.

За даними Держплемреєстру України, генофонд локальних порід свиней зосереджено в 33 племінних господарствах у Чернігівській, Вінницькій, Хмельницькій, Сумській, Одеській, Полтавській, Запорізькій, Херсонській, Луганській, Миколаївській, Київській та Донецькій областях.

Загальна чисельність основних свиноматок останнім часом становить понад 2700 голів. Науковці Інституту свинарства УААН та Інституту тваринництва степових районів “Асканія-Нова” розробили “Програму селекції з локальними та зникаючими генотипами свиней України на 2003–2012 роки”, згідно з якою племзаводи і племрепродуктори, які розводять локальні породи, працюватимуть у наміченому для них напрямі, створюючи нові структурні одиниці чи удосконалюючи наявні завдяки методам внутрішньопорідної селекції та ввідного схрещування.

На перспективу для кожної породи визначено показники розвитку й продуктивності, а також чисельність поголів’я, в якого не передбачають.