Поняття державної служби та її правове регулювання

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет

Кафедра трудового аграрного та екологічного права

КУРСОВА РОБОТА

на тему

«Порядок проведення конкурсу при прийнятті осіб на державну службу»

Виконала: студентка групи ЮРД-33з

Гембара Роман Тарасович

Науковий керівник:

Львів – 2016

ПЛАН:

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ТА ЇЇ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

РОЗДІЛ 2

ПОНЯТТЯ КОНКУРСУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ ОСІБ НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ

РОЗДІЛ 3

ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ КОНКУРСУ

3.1 Оголошення про конкурс

3.2 Прийом та розгляд документів на участь у конкурсі

3.3 Проведення іспиту та відбір кандидатів

РОЗДІЛ 4

СКЛАД КОНКУРСНОЇ КОМІСІЇ

РОЗДІЛ 5

ЗДІЙСНЕННЯ АНТИКОРУПЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ ПРИ ПРИЙНЯТТІ КАНДИДАТА НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ

РОЗДІЛ 7

ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН В ПРОЦЕСІ ЗАМІЩЕННЯ ПОСАД ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

ВИСНОВОК

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Набір на державну службу висококваліфікованих професіоналів є

об’єктивною умовою повноцінного функціонування державної адміністрації

кожної країни. Необхідність удосконалення правового регулювання

процедури такого набору відзначена в положеннях Концепції

адміністративної реформи, затвердженої Указом Президента України від

22 липня 1998 року та покладеної в основу реформування системи

державного управління в Україні.

Щодо одного із найважливіших напрямів адміністративної реформи –

інституту державної служби, то Президент України своїм указом 14 квітня

2000 року затвердив ще один документ – Стратегію реформування державної

служби в Україні, який розвинув та деталізував концепцію цього

Положення, зокрема і процедуру прийняття на державну службу. У

Стратегії зазначається, що для запобігання рецидивів непрофесіоналізму

та некомпетентності під час формування кадрового потенціалу на державну

службу необхідно залучати висококваліфікованих фахівців нової генерації,

відтак розробити нові досконаліші підходи, прозорі та об’єктивні

процедури прийняття на державну службу, запровадити єдиний порядок

проведення відкритого конкурсу із складанням іспиту.

Проте реформування порядку набору на державну службу надовго затягнулось

і старий Порядок проведення конкурсу на заміщення посад державних

службовців, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України ще від

4 жовтня 1995 року, діє до останнього часу. Про проведення належного

конкурсу, згідно з цим документом, навряд чи можна говорити, оскільки

його норми не усували передумов для кулуарності прийняття рішень та

можливостей використання особистих мотивів у визначенні осіб, яких

приймають на державну службу.

Лише 15 лютого 2002 року Кабінет Міністрів України затвердив новий

Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних

службовців, який має нормативно забезпечити реальну конкурсність,

об’єктивність, гласність відповідно до положень Стратегії реформування

державної служби.

Відповідно до нового Порядку, конкурс на заміщення посад державних

службовців проводиться в три етапи:

1) публікація оголошення державного органу про проведення конкурсу в

пресі або поширення його через інші засоби масової інформації;

2) прийом документів від осіб, які бажають взяти участь у конкурсі, та

попередній їх розгляд на відповідність встановленим кваліфікаційним

вимогам до відповідного рівня посади;

3) проведення іспиту та відбір кандидатів.

Новелою цього документа є лише третій етап, адже перші два значною мірою

були передбачені у попередній редакції Постанови Кабінету Міністрів

України. Запровадження ж іспиту видається чималим поступом правового

регулювання процедури набору на державну службу.

Відповідно до п. 23 нової редакції цього підзаконного правового акта,

порядок проведення іспиту у конкретному державному органі та перелік

питань на перевірку знання законодавства з урахуванням специфіки

Поняття державної служби та її правове регулювання

Державна служба[1] органічно пов'язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. В діяльності державних службовців реалізуються завдання та функції держави, оскільки кожна посада — це коло службових повноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вона невідривно пов'язана з його структурою і в той же час має на меті організацію особового складу державного органу чи його апарату — державних службовців. Таким чином, якщо державну службу розглядати з огляду на місце, яке вона посідає в державній організації, то вона починається там, де встановлюється посада. Встановлення посад завершує організацію державних органів та їх апарату.

Слід зазначити, що державну службу, в свою чергу, залежно від форми діяльності, поділяють на види: державна служба в апараті законодавчих органів, державна служба в органах виконавчої влади (органах державного управління та їх апараті), державна служба в судових органах і органах прокуратури. Цим підкреслюється, що державна служба, будучи завжди органічно пов'язаною з державою, в реальній дійсності втілюється у виконання певних завдань і функцій держави — законодавчих, виконавчих, судових, прокурорсько-наглядових; її напрями фактично відповідають основним формам державної діяльності. Державна служба певною мірою відбиває факт суспільного поділу праці, відзначає різноманітність її видів.

Державний апарат[2] організовує виконання державних функцій у політичній, господарській, соціально-культурній та інших сферах. Без нього неможливі цілеспрямований вплив на всі сторони життя суспільства, розв'язання найважливіших справ державного й громадського життя.

Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави й одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Поняття державної служби поєднує найголовніші елементи змісту службової діяльності: а) державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті; б) вона є частиною або однією зі сторін організаційної діяльності держави; в) цю організаційну діяльність спрямовано на комплектування особового складу державних органів та інших організацій і правове регулювання роботи державних службовців; г) зміст діяльності державних службовців полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави; ґ) особливість державної служби пов'язано з оплатою праці осіб, що на ній перебувають, з державних коштів.

Важливо відзначити, що названі елементи вказують також на значну організаторську роль держави в розв'язанні проблем управління різними галузями, оскільки від професійних знань кадрів управління залежить виконання її завдань і функцій.

Закон України «Про державну службу», прийнятий у грудні 1993 р., встановлює основні принципи державної служби, розвиває конституційне положення про рівне право громадян на доступ до державної служби. У ст. 4 цього Закону зазначено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту й професійну підготовку та пройшли в установленому порядку конкурсний відбір або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. В Законі нічого не

говориться про можливість і порядок перебування на державній службі в Україні іноземних громадян, досвід яких широко використовують у різних галузях управління.

Основними принципами державної служби є: служіння народу України; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини й громадянина; професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обов'язків, дисциплінованість; дотримання прав і законних інтересів органів місцевого самоврядування, прав підприємств, установ.

У законі України про державну службу сформульовано етику поведінки державного службовця, відповідно до якої державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов'язки, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, що можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Це має велике як теоретичне, так і практичне значення.

В умовах державотворення в Україні, а відповідно й ускладнення завдань та функцій держави, роль і значення державної служби невпинно зростають. Останнім часом законодавчими та виконавчими органами здійснено певні заходи щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових відносин і організації державної служби. Прийнято низку законів і законодавчих актів, що регулюють окремі напрями державно-службової діяльності: про місцеву державну адміністрацію, про Прикордонні війська України, про Прокуратуру України, про Збройні Сили України, про освіту, про міліцію України тощо. Усі вони тією чи іншою мірою стосуються питань організації та проходження державної служби у відповідних державних органах. Закон України «Про державну службу» спрямований на врегулювання суспільних відносин, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних, соціальних умов реалізації громадянами права на державну службу. В преамбулі цього Закону встановлено, що він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, але зміст Закону дозволяє зробити висновок про те, що він практично регулює діяльність апарату органів виконавчої влади.

Э важливим створення та функціонування Координаційної ради з питань державної служби для визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів у сфері державної служби, об'єднання зусиль усіх державних органів щодо підвищення ефективності державної служби. Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів комітетів Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Правове становище державних службовців, що працюють у апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ тощо, визначається відповідно до Закону, якщо інше не передбачено законами України.