Поняття конкурсу.

Конкурс[3] (лат. concursus) — змагання, яке дає змогу виявити найгідніших із його учасників. Також конкурс — відбір претендентів на заміщення посад. Вибір працівника належить не адміністрації, а проводиться за рішенням колегіального органу (наприклад, вченої ради), яке є обов'язковим для адміністрації. К. проводяться, наприклад, для заміщення: у вищих навчальних закладах — посад професорсько-викладацького складу; в науково-дослідницьких установах — посад начальників лабораторій, відділів, секторів, старших і молодших наукових співробітників та ін.

Конкурс – це, найдемократичніший спосіб формування складу працівників органів державної служби, який виступає дійовою гарантією забезпечення останньої висококваліфікованими кадрами.

Завданнями конкурсного заміщення вакантної посади державного службовця є: (а) гарантування конституційного права громадян України на рівний доступ до державної служби; (б) забезпечення права державних службовців на кар’єрний ріст на конкурсній основі; (в) формування високопрофесійного кадрового апарату державних органів; (г) попередження корупції та профілактика конфліктів інтересів.

Конкурс як спосіб заміщення посад ґрунтується на таких загальних принципах державної служби, як служіння народу України, демократизм, законність, гуманізм, соціальна справедливість, пріоритет прав людини і громадянина, професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі, персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дисципліну, дотримання прав і законних інтересів громадян, органів місцевого й регіонального самоврядування, підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян.

На підставі узагальнення історичного досвіду у сфері конкурсного заміщення посад державних службовців можна констатувати самостійний шлях розвитку конкурсу в Україні. Поява конкурсного способу заміщення розглядуваних нами посад стала можливою за наявності всіх основних елементів конкурсу в сукупності. Відсутність правової й теоретичної спадкоємності не дозволяє вести мову саме про безперервний розвиток цього методу добору державних службовців.

Світовий досвід організації державної служби показує, що найефективнішим способом заміщення посад на ній є конкурс, якому на сучасному етапі розвитку правової, демократичної й соціальної держави повинна приділятися найбільша увага вчених та учасників процесу побудови сучасного високопрофесійного, демократичного державного апарату.

Інститут конкурсного способу заміщення посад в органах державної служби має свою історію й широко застосовується в розвинених зарубіжних країнах. Реформування системи держслужби в Україні має використовувати їх досвід лише за тих умов, якщо його можна безболісно перенести на терени України.

Специфіка конкурсних правовідносин полягає в тому, що право вибору кращого працівника з числа претендентів належить не керівникові органу державної служби, а конкурсній комісії, що нерозривно пов’язано з проблемою реформування вітчизняного трудового законодавства. Вимагає нового погляду й питання про правове призначення конкурсної комісії та рішень, що приймаються нею. Конкурсна комісія – це колегіальний дорадчий орган, головне призначення якої – надати керівникові відповідного державного органу обґрунтовані пропозиції про те, хто з осіб, які брали участь у конкурсі, гідний зайняти ту чи іншу вакантну посаду на державній службі.

Під час конкурсу професійні й моральні якості претендентів на посади державних службовців вивчаються в певній послідовності за встановленими законодавчими критеріями, що дає можливість охарактеризувати цю юридичну процедуру як вдале визначення найкращого кандидата серед його учасників, проведення якої має відповідати означеним правовим вимогам і принципам.

Зміст конкурсних правовідносинвідзначається, що досліджувані правовідносини виникають і розвиваються на диспозитивних засадах внаслідок вольових дій органу державної служби й учасників конкурсу. Вольовий характер розглядуваних правовідносин полягає також у тому, що вони забезпечують правовий взаємозв’язок 2-х осіб: одна має право вимагати від іншої певних дій, а друга зобов’язується діяти відповідним чином або утриматися від дій. Підставою виникнення конкурсних правовідносин є складний юридичний факт[4]: наявність вакантної посади й винесення рішення про проведення конкурсу та про його умови, яке приймається керівником органу державної служби, в якому оголошується конкурс. Відповідний орган державної служби в особі керівника із цього моменту набуває статусу суб’єкта конкурсних правовідносин і несе комплекс закріплених у законодавстві прав та обов’язків. Із моменту подання документів про участь у конкурсі громадяни набувають статусу суб’єктів конкурсних правовідносин, мають відповідні права й несуть визначені обов’язки.

Об’єктом таких правовідносин виступає конкурс як правове явище, що виконує поліфункціональну роль у становленні трудових правовідносин з державними службовцями. Він виявляється у стимулюванні самоосвіти, самовдосконаленні претендентів і не тільки під час цієї процедури, а й задовго до неї. Це надає працівникові можливості вибору професійної підготовки, регулює існуючий у суспільстві соціальний механізм відбору й оптимального розподілу державних службовців, відкриває можливості для їх формування як еліти державної служби.