Склад конкурсної комісії

Конкурс на заміщення вакантної посади державного службовця повинен забезпечувати конституційне право рівного доступу до державної служби громадян України[18].

Для проведення відбору кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців наказом (розпорядженням) керівника відповідного державного органу, який здійснює призначення на посаду державного службовця, утворюється конкурсна комісія у складі голови, секретаря і членів комісії.

Очолює конкурсну комісію заступник керівника державного органу. До складу конкурсної комісії входять представники кадрової та юридичної служб, а також окремих структурних підрозділів апарату державного органу.

У державному органі з нечисленним апаратом (до п'яти осіб) конкурс може проводитися керівником цього органу або конкурсною комісією органу вищого рівня.

Переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конкурсного відбору.

Конкурс на зайняття вакантної посади державної служби категорії " А" проводить Комісія.

Конкурс на зайняття вакантної посади державної служби категорії " Б" у державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, міста Києва або Севастополя, проводить конкурсна комісія, утворена керівником державної служби державного органу вищого рівня.

Конкурс на зайняття вакантної посади державної служби категорії " Б", крім тих, що зазначені в абзаці другому цієї частини, та категорії " В" проводить конкурсна комісія у складі не менше п’яти осіб, утворена керівником державної служби в державному органі. При цьому до складу конкурсної комісії можуть залучатися на конкурсній основі представники громадських об’єднань, що діють згідно із Законом України " Про громадські об’єднання", відповідно до порядку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

До роботи конкурсної комісії можуть залучатися державні службовці, у тому числі з інших державних органів, науковці та експерти у відповідній сфері, а також представник виборного органу первинної профспілкової організації (за наявності).

Засідання конкурсної комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її членів.

Під час засідання конкурсної комісії її члени:

1) вивчають результати проведеної службою управління персоналом перевірки документів кандидатів на зайняття вакантних посад державної служби;

2) проводять відбір кандидатів з використанням видів оцінювання відповідно до Порядку проведення конкурсу;

3) проводять співбесіду з кандидатами на зайняття вакантних посад з урахуванням результатів тестування для уточнення їхньої професійної компетентності;

4) особисто оцінюють рівень професійної компетентності кандидатів та визначають в особистому порядку їхній загальний рейтинг;

5) за результатами складення загального рейтингу кандидатів визначають переможця конкурсу та другого за результатами конкурсу кандидата на зайняття вакантної посади.

Рішення конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від її складу.

– конкурс є одним з ефективних правових способів кадрового забезпечення державної служби. Він значною мірою впливає на підвищення професійного рівня службовців, активізує їх самоосвіту й самовдосконалення, що, у свою чергу, сприяє забезпеченню апарату державної служби високопрофесійними та кваліфікованими кадрами;

– при конкурсному відборі кадрів створюється конкурентне середовище: учасники конкурсу змагаються за отримання вакантної посади, перебуваючи в рівних умовах;

– конкурсний відбір сприяє оволодінню громадянами необхідними знаннями й підвищенню ефективності роботи державних службовців;

– як показник попиту на вакантні посади в державну службу, конкурс впливає на пропозицію (кадрове укомплектування) й тим самим забезпечує безперервність освіти держслужбовців.

Конкурс складається з низки юридично значимих дій, що входять до елементів фактичного складу, кожен з яких залежно від характеру й у взаємозв'язку з іншими може породжувати самостійні наслідки. Трудові відносини державного службовця виникають на підставі акту обрання за конкурсом і трудового договору. Дія акту конкурсного обрання вичерпується з укладенням трудового договору.

Запропонована дефініція поняття «конкурсне заміщення посад державних службовців» як одного з правових способів раціонального добору кадрів, метою якого є визначення на вакантну посаду найкомпетентнішого претендента серед його учасників, за встановленими критеріями.

Установлено, що завданнями конкурсного заміщення посади державного службовця є: (а) забезпечення конституційного права громадян України на рівний доступ до державної служби; (б) забезпечення права державних службовців на посадове зростання на конкурсній основі; (в) формування високопрофесійного кадрового апарату державних органів; (г) попередження корупції й профілактика конфлікту інтересів. Під останнім розуміється зіткнення інтересів держави й особи, на яку покладено здійснення державних функцій. У момент перехрещення державних та особистих (приватних) інтересів в людини з’являється можливість скористатися своїм службовим становищем. Оскільки відповідно до Конституції України єдиним джерелом влади в країні є народ, а державні органи – це вже делегована влада, то, віддаючи перевагу приватним інтересам, особа, яка виконує зазначені функції нехтує інтересами держави.

Обстоюється думка, що принципи трудового права – це вихідні ідеї, які віддзеркалюють основні характерні риси та зміст галузі права взагалі та його інститутів.

Принципи, якими державні службовці керуються у своїй діяльності, – це норми їх поведінки, обов’язкові правила для всіх державних органів і державних службовців в організаційному й у функціональному аспектах[19]. Порівняно з правовими нормами вони бувають більш абстрактними, оскільки виступають загальними правилами поведінки й можуть мати нормативно-регулятивні й ідейно-регулятивні ознаки, виконувати організаційну, системоутворюючу, ідеологічну та інші функції.

Конкурс, як спосіб заміщення вакантних посад ґрунтується на таких загальних принципах державної служби, як служіння українському народу, демократизм, законність, гуманізм, соціальна справедливість, пріоритет прав людини і громадянина, професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі, персональна відповідальність за виконання службових обов'язків, дотримання прав і законних інтересів органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян.

Підкреслюється, що конкурс – це спеціальна процедура, якій властиві такі основні принципи, як рівність, відкритість, змагальність, об'єктивність і неупередженість конкурсної комісії[20].

Протягом століть було випробувано чимало різних способів заміщення посад на державній службі: жеребкування, дарування посад, купівля-продаж, передання у спадок, призначення на посади, обрання, конкурс, заміщення за чергою тощо. Кожен із названих способів був продуктом певної історичної епохи й відображав рівень правосвідомості суспільства, погляди на роль і значення державної служби й держави в цілому, що домінували на той час, і як правило, був результатом діяльності пануючого класу в царині державного будівництва. Поступово на зміну ієрархії чинів, заснованих на привілеях, вводилась ієрархія, що залежала від особистої вислуги і знань людини, її професійної кваліфікації. Такі способи заміщення вакантних посад в органах державного апарату, як призначення, обрання й конкурс успішно витримали перевірку часом і продовжують залишатися в арсеналі методів формування державного апарату й комплектування кадрового корпусу державних службовців у сучасних демократичних державах.

За радянської доби не існувало такого нормативного акта, який закріплював би єдиний порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад у державних організаціях та установах. Конкурс становив собою заміщення посади шляхом змагання між декількома учасниками й був заснований на їх волевиявленні. Надання можливості декільком кандидатам претендувати на одну й ту ж посаду, а також колегіальне вирішення питання про обрання того чи іншого кандидата, характеризували цей спосіб як найбільш демократичний. Однак у радянських умовах конкурсний порядок заміщення посад фактично не використовувався.