Орнамент країн древнього Сходу

У країнах Древнього Сходу, де була неможлива ідея якої-небудь навіть обмеженої рівноправності, де ідеал героя, будучи пов'язаним з уявленнями про надприродну могутність і загадкову силу, мав найменш гуманістичний зміст, мистецтво (і насамперед прикладне) розвивалося своєрідно. Це виразилося в символізмі, широкому використанні міфологічних сюжетів, достатку в орнаментиці казкових фантастичних тварин і птахів.

Китай. Його орнаментальне мистецтво дуже вплинуло на мистецтво багатьох народів. Важливу роль у китайському мистецтві грають ритуали й символи, а також стійкість традицій минулого (дотримання канону). У джерел мистецтва стоять космологічні символи: небо, земля, сонце, сторони світла, сузір'я. За ними з'являються природні символи.

Символи, що прикрашають твори мистецтва, сприяють посиленню їхньої декоративної виразності. Наприклад, дракон - символ плодоносного дощу, птах Фенікс - символ сили, краси й вищого блаженства. Знаки зодіаку, можливо, запозичені у вавилонян, відрізняються від європейських тим, що всі зображують тварин. Дуже поширені мотиви грому й хмар, що приносять дощ; хмари зображуються настільки своєрідно, що це дозволяє розпізнавати китайський вплив у мистецтві інших країн.

Геометричний орнамент розвивався мало. З форм лінійного орнаменту частіше інших зустрічається меандр. На порцелянових вазах він утворює стрічку, що облямовує верхній і нижній виступи.

Флора - джерело сюжетів протягом тисячоріч. Із приходом буддизму одержав широке поширення лотос; популярні були й інші квіти, оскільки кожний місяць року символічно зв'язувався з певною квіткою. Так, хризантема - символ осіни, дика слива - зими, півонія - весни, лотос - літа. Окремі ієрогліфи або слова використовуються як декоративні мотиви в найрізноманітніших видах мистецтва. Ці знаки виражають побажання щастя й удачі, а оскільки каліграфія була в очах китайців першим з мистецтв, вони мали всіляке накреслення. Наприклад, ієрогліф «шоу» (довголіття) міг зображуватися сотнею різних способів, але для декоративних цілей віддавалася перевага певному.

У Китаї, на відміну від Європи, де декоративне мистецтво називають «малим», воно цінується нарівні з тими видами мистецтва, які прийнято вважати головними. Основні характерні риси китайського декоративного мистецтва - це любов до кольору й гарних матеріалів, розвинене почуття ритму, тенденція до динамізму й стилізації, перевага теми природи над темою людини, старанність виконання.

Найбільш примітною серед декоративних мотивів Китаю є маска тао-ті (що означає «ненажерливий») - звірина маска досить застрашливого виду, з рогами, круглими опуклими очами й грізними іклами, швидше за все символізуючи звірину міць, здатність розірвати будь-якого ворога. Тао-Ті вважали захисником від злих духів, тому мотив частіше інших зустрічається у всіх видах прикладного мистецтва. Існує кілька різновидів тао-ті, які близькі до вигляду реальних тварин - буйвола, барана, тигра. Іноді тао-ті складається як би із двох профільних зображень драконів, повернених один до одного й сильно деформованих. Цей мотив буде прикрашати бронзові й керамічні вироби Китаю з початку царства Шан (XVI ст. до н.е.) аж до виробів нашого часу, які втратили всякий стиль.

Іншим розповсюдженим мотивом, що мав широке застосування в наступні століття, є зиґзаґоподібний візерунок «лей вень», що символізує блискавку. До цього мотиву близькі круглі спіралі, що символізують рух небесних тіл. Існують і інші види орнаменту: коло, меандр, Т, Е-образні знаки, переплетені між собою і які заповнюють тло.

Пізніше, з XII по IX ст. до н.е., поряд з інтенсивним використанням мотиву тао-ті з'являється новий: сильно стилізоване зображення довгохвостого птаха з високим чубчиком, що одержав надалі велике поширення.

В епоху «Воюючих царств» (XI-III ст. до н.е.) з'являється ще один вид орнаменту: дракони, що переплітаються, виконані в легкому рельєфі. Вони розташовані горизонтальними смугами. До числа мотивів даної епохи належать також сцени полювання, війни, гри на музичних інструментах з великою кількістю фігурок людей і тварин, зображених у динамічних позах. Декоративні візерунки цього часу - гнучкі, хвилеподібні, що звиваються й нагадують примхливість орнаменту рококо.

Вся природа (реальна і фантастична), трактована орнаментально, одержала своє втілення у творах декоративно-прикладного мистецтва Китаю. Дракони, священні коні, фантастичні птахи, що приносять радість і щастя, - все це, органічно сполучаючись із майже реалістичним зображенням квітів, умовними завитками хвиль і хмар, площинним трактуванням пейзажу, створювало неповторну своєрідність так званого «китайського» стилю.

За чотири тисячоріччя до наших днів у Китаї були канонізовані основні кольори (червоний, білий, жовтий, синій і зелений), установлена їхня символіка. Кожна сторона світу позначалася своїм кольором: схід - голубий, південь - червоний, захід - білий, північ - чорний. І комбінації цих кольорів були теж строго канонізовані (білий - голубий, червоний - чорний і т.д.)

Японія. Декоративне мистецтво цієї країни склалося під сильним впливом Китаю й почасти Індії. Орнаменту в строгому розумінні цього слова в японців немає. У декорі творів японського прикладного мистецтва переважають природні мотиви. Геометричних візерунків порівняно небагато. Квіти, трави, гілки дерев, метелики, птахи, дракони й казкові чудовиська, змії й комахи - от основні сюжети в розписі порцеляни, лаків, тканин, які нескінченно варіюються і перетворюються фантазією художника.

Однак у такій орнаментації є риси, що істотно відрізняють її від виробів інших народів. Розходження це полягає переважно в особливостях композиції, у розташуванні декору на поверхні твору декоративно-прикладного мистецтва. Для японського стилю типова навмисна асиметрія в декорі, відчуття краси матеріалу, художній синтез, повторення мотивів і відсутність перспективи в зображенні, які мають за мету підкреслення ролі поверхні. Все це приголомшило Захід, коли в XIX в. він познайомився з японським мистецтвом, і зробило переворот у уявленнях художників, сприяло виникненню «ар нуво», або, іншими словами, «стилю модерн».

Принцип асиметрії, невимушено вільне співвідношення декору й форми - основні якості національної традиції Японії. Не супідрядність візерунка й форми, а, навпаки, їх контрастне зіставлення відрізняє вироби японських майстрів.

У цих творах завжди присутні чітка логіка й доцільність, гармонія, заснована на рівновазі колірних сполучень, на точному співвідношенні порожнього й заповненого декором простору. Цей складний, багатогранний зв'язок візерунка, форми й матеріалу характерний для орнаментації всіх видів декоративного мистецтва Японії.