Класифікація документів у кримінальному провадженні.

Існує велика різноманітність видів документів в силу множинності зв'язків їх змісту з предметом доказування по кримінальній справі і способів документування.

До документів, за умови наявності в них відомостей, можуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому КПК України, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

Різноманітність документів дозволяє провести їх класифікацію і назвати кілька видів (груп) документів.

За характером виникнення документи поділяються на дві групи:

– офіційні (надходять від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій і установ, службових осіб);

– особисті (надходять від фізичних осіб)[34].

Джерелом доказу документа є його автор. Правове положення джерела доказів у цьому випадку визначається компетенцією автора документа, яка обмежується межами його функцій. Документи можуть мати офіційний характер, якщо вони виходять від державних органів, організацій(акти ревізій, документальних перевірок тощо) Авторами документів можуть бути і громадяни, коли надаються угоди, розписки та інші акти, пов’язані з реалізацією прав і обов’язків[35].

В свою чергу офіційні документи також можна поділити на групи. Перша група включає в себе особисті документи, складені і видані офіційними органами влади. До них відносяться всі документи, що посвідчують особу обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка та підтверджують деякі його характеристики, які мають значення для справи - паспорт, свідоцтво про народження, військовий та студентський квитки, водійські права.

Друга група складається з документів, складених у ході певного технологічного, виробничого процесу, що супроводжує функціонування установи, організації, підприємства, що містять опис події, що став предметом дослідження по кримінальній справі. Це можуть бути документи, які посвідчують певні права (свідоцтво про реєстрацію права власності, про право на спадщину), стану (свідоцтво про укладення або розірвання шлюбу), що відображають господарські операції (бухгалтерські документи) та ін. Всі вони складені не у зв'язку з провадження і, як правило, до порушення кримінальної справи.

Третя група складається з документів, складених офіційними посадовими особами на вимогу органу розслідування і суду, а також за запитом захисника, на підставі наявної в їх розпорядженні інформації.

Четверта група включає в себе документи, складені і отримані органами слідства і дізнання в процесі перевірки підстав до порушення кримінальної справи і фіксують обставини, що мають значення для справи.

П'ята група - це документи, отримані в процесі оперативно-розшукової діяльності.

Допустимість кожного з названих видів документів визначається вимогами, що пред'являються законом до того чи іншого виду діяльності. Однак загальна вимога полягає в тому, що шлях, який пройшли документи, що опинилися в матеріалах кримінальної справи, повинен бути відомий. Якщо документи були отримані при проведенні слідчої дії, кожен з них повинен бути відображений у протоколі останнього таким чином, щоб його можна було згодом індивідуалізувати.

Різняться і способи перевірки кожного з названих видів документів. Наприклад, документи, що посвідчують особу, або свідчать про наявність права, можуть бути перевірені з точки зору їх достовірності, якщо вона викликає сумніву, шляхом проведення експертизи. Факти, викладені в документах, поданих на вимогу або запитом, можуть бути перевірені шляхом допиту їх авторів або укладачів, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення перевірочних та інших слідчих дій.

Документи як докази розмежовуються за такими критеріями:

– документ – самостійне джерело доказів. У змісті документа викладено інформацію(описування обставин чи фактів), яка має значення для кримінального провадження. Такий документ можна замінити іншим аналогічним документом або дублікатом. Дублікат документа(документ, виготовлений у такий же спосіб, як і його оригінал) може бути визнаний судом як оригінал документа;

– документ – речовий доказ, який є способом передачі інформації. Документ несе необхідну інформацію не тільки змістом, а й особливостями своїх зовнішніх ознак, місцем виявлення, тобто як предмет матеріального світу безпосередньо відображає якісь обставини, котрі необхідно встановити під час процесуальних дій.

За способом фіксації відомостей документи можуть бути: письмові (усі рукописні та машинописні документи, виготовлені за допомогою оргтехніки) – вони найбільш поширені; графічні (схеми, графіки, креслення, в яких зображення об’єктів передано за допомогою ліній, штрихів, світлотіні); фотодокументи (фотокартки); кінодокументи (кіноплівки); відеозапис (відеотеки); звукозапис (фонограми як такі, що створюються за допомогою будь-якої системи звукозаписування й відтворюють звукову інформацію, наприклад, записану під час проведення нарад, засідань тощо). Також, широко використовується електронна форма документів, яка застосовується при здійсненні різних злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин(комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж та мереж електрозв’язку.

Документ, складений службовою чи посадовою особою, повинен відповідати вимогам, встановленим до них (мати необхідні реквізити, містити певні факти). Згідно з ч. 2 ст. 99 КПК України до даного виду доказів за умови наявності в них зазначених відомостей можуть належати вказані нижче групи документів.

Матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні). При вирішенні питання про залучення таких документів до кримінального провадження як доказів необхідно керуватися Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням СБУ щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Конституції України від 20 жовтня 2011 року №12-рп/2011, згідно з яким одержання фактичних даних будь-якими фізичними або юридичними особами внаслідок вчинення ними ініціативних, цілеспрямованих, а не ситуативних (випадкових) дій із застосуванням власних(приватних) технічних засобів злочинного діяння (фото-, кіно-, відео-, звукозаписи, відеокамери спостереження, розташовані як у приміщеннях, так і ззовні) розцінюється як незаконне обмеження або порушення основоположних прав і свобод людини та громадянина, гарантованих Конституцією України, і є підставою для визнання поданих доказів недопустимими. Зважаючи на викладену позицію Конституційного Суду України, такий вид документів має виходити від державних органів та їх посадових осіб, уповноважених на здійснення оперативно-розшукової діяльності[36].

Матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Процедуру направлення органом, уповноваженим здійснювати зносини з компетентними органами іноземної держави, або передання центральним органом України щодо міжнародної правової допомоги компетентному органу іноземної держави матеріалів, одержаних у результаті виконання запиту (доручення, клопотання) про міжнародну допомогу, визначено у ч. 5 ст. 548, ч. 1 ст. 555, ч. 3 ст. 560, ст. 564, частинах4–6 ст. 588, КПК України.

Складені в порядку, передбаченому КПК України, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії. Відповідно до ч. 1 ст. 256 КПК України протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема речі і документи або їх копії, можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування. Загальні вимоги щодо змісту та форми процесуальних документів, що складаються під час провадження, встановлено у статтях104–108 КПК України.

Необхідно зазначити, що такі документи становлять окрему групу документальних засобів доказування. Відповідно, як джерела доказів у кримінальному провадженні вони мають процесуальну природу і формуються в процесі пізнавальної діяльності слідчого, прокурора, а отже, їх доказова сутність полягає у ефективності відповідної діяльності, але не кожен такий документ буде доказом[37].

Висновки ревізій та акти перевірок. Рух і стан майна організації відображено у різних облікових документах, злочинні дії, що здійснюються у сфері виробничої і фінансово-господарської діяльності, як правило, відображено в цих документах у вигляді підроблень, що призводить до відхилень від законної діяльності. Такі підроблення зазвичай виявляються при проведенні документальних ревізій, результати яких можуть слугувати засобом збирання доказів під час кримінального провадження.

Документами, що можуть використовуватися у кримінальному провадженні як докази, також є матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, відповідальність за які передбачено КК України, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». У разі виявлення ознак злочину оперативний підрозділ, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, зобов’язаний невідкладно направити до відповідного органу досудового розслідування такі документи для початку та здійснення досудового розслідування у порядку, передбаченому в КПК України. У разі, якщо ознаки злочину виявлено під час проведення оперативно-розшукових заходів, що тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження, підрозділ, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, повідомляє відповідний орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину, закінчує проведення оперативно-розшукового заходу, після чого направляє зібрані матеріали до компетентного органу.

Також за умови дотримання вимог КПК України у процесі доказування як первинних засобів чи знарядь вчинення злочину можуть використовуватися спеціально виготовлені документи (несправжні (імітаційні) засоби), що застосовувались під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії (ст. 273 КПК України).

Таким чином, документ набуває доказового значення за умови, що він одержаний із дотриманням процесуальної форми, встановленої законом. Якщо документ, долучений до матеріалів провадження або наданий суду особою, яка бере участь у кримінальному провадженні, для ознайомлення викликає сумнів у його достовірності, учасники судового провадження мають право просити суд вилучити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів або призначити відповідну експертизу цього документа (ч. 3 ст. 358 КПК України). Тоді зміст документа зіставляється з іншими доказами у справі[38].

Залучення документів як доказів до кримінального провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону можливе у такі способи:

– подання за власною ініціативою учасниками провадження, а також будь-якими іншими фізичними та юридичними особами;

– витребування і отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових і фізичних осіб документів, їх копій, висновків ревізій, актів перевірок на вимогу сторони кримінального провадження та потерпілого;

– вилучення документів під час обшуку, що проводиться на підставі ухвали слідчого судді;

– тимчасового доступу на підставі ухвали слідчого судді, суду, що полягає у наданні стороні кримінального провадження особою можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії, а у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом – вилучення (тимчасовий доступ заборонено до документів, зазначених у ст. 161 КПК України);

– одержання на території іноземної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.