Відповідальність у міжнародному праві__ 295

шкодування в натурі неможливе. Іноді замість терміна " репарація" прихильники репараційної концепції відповідальності вживають термін " компенсація" (наприклад, при грошових виплатах потерпілим фізичним і юридичним особам).

Надзвичайні репарації — особливі обтяження, що полягають у тимчасовому обмеженні правомочностей держави, що вчинила міжнародний злочин, розпоряджатися своїми матеріальними ресурсами. Метою надзвичайних репарацій є не тільки забезпечити максимально можливе відшкодування матеріальної шкоди, а й усунути чинники, що сприяли вчиненню міжнародного злочину. Такі дії можуть обмежувати самостійність держави-правопорушниці у виборі джерела репарацій.

Так, після Другої світової війни відповідно до рішень Кримської і Берлінської конференцій щодо Німеччини відшкодування шкоди жертвам фашистської агресії передбачалося, зокрема, у вигляді надзвичайних репарацій. Суть відповідальності Німеччини було виражено в її обов'язку: 1) прийняти верховну владу союзної Контрольної ради, яка мала тимчасово діяти замість центрального німецького уряду; 2) підкоритися режиму повоєнної окупації, встановленого Контрольною радою.

Своєрідну формулу відшкодування шкоди, завданої війною США у В'єтнамі, містить Угода про припинення війни і відновлення миру у В'єтнамі від 27 січня 1973 р. У її ст. 21 передбачається, що " Сполучені Штати зроблять свій внесок у заліковування ран війни і повоєнне відновлення Демократичної Республіки В'єтнам і всього Індокитаю". Це можна розцінити як репарацію за шкоду, завдану агресією.

Істотним моментом позиції, наприклад, професора В. А. Василенка при розгляді проблеми відповідальності держави за міжнародні правопорушення, є звернення уваги на неприпустимість змішування форм міжнародно-правової відповідальності держав із міжнародно-правовими санкціями, здійснюваними державами як у порядку самодопомоги, так і за посередництва міжнародних організацій. Поділяючи висловлену В. А. Василенком позицію і не вдаючись до глибокого теоретичного аналізу, слід підкреслити, що ключем до розуміння проблеми розмежування зазначених понять є бачення того, що наслідками відповідальності держави можуть бу-

________________________________________________ Глава Т4

ти або відшкодування, або покарання. При цьому відповідальність може спричинити наслідки, що їх іноді називають санкціями, які мають каральну функцію, що виходить за межі лише простого відновлення стану, який існував до вчинення порушення. Скоріше тут ідеться про один і той самий термін, який неоднаково розуміють і яким визначаються різні за суттю, хоч і взаємозалежні, правові явиша.

І за формальними ознаками, і за суттю відповідальність держави за міжнародні правопорушення не може розглядатися як реалізація санкцій, так само як примусові заходи, названі міжнародно-правовими санкціями, не можуть виступати в ролі форм відповідальності. Щодо міжнародно-правових санкцій, за допомогою яких на державу-правопорушницю чинять примусовий вплив, то вони виступають не як форма відповідальності, а " як особливі примусові процесуальні дії, що забезпечують у разі потреби реалізацію відповідних міжнародних регулятивно-охоронних правових відносин" [28].