Мирні засоби розв'язання міжнародних спорів_____ 273

мовленістю сторін ними можуть бути і принципи справедливості.

Якщо в договорі про арбітраж не обумовлюється інше, то арбітражне рішення є остаточним і обов'язковим для сторін.

Головним судовим органом Організації Об'єднаних Націй, як зазначено в її Статуті, є Міжнародний суд. Він діє відповідно до Статуту, що заснований на основі Статуту Постійної палати міжнародного правосуддя і додається до Статуту ООН (ст. 92). З історії створення Палати відомо, що у вступній частині Статуту Ліги Націй указувалося на суворе додержання приписів міжнародного права, встановлення панування справедливості, сумлінне виконання усіх зобов'язань, що накладаються договорами у взаємних відносинах організованих народів.

З урахуванням такої спрямованості ст. 14 Статуту Ліги Націй передбачала створення Постійної палати міжнародного правосуддя (ППМП), що правочинна " розбирати і розв'язувати всі спори міжнародного характеру, які сторони передадуть їй. Вона надаватиме також консультативні висновки з усіх спорів і питань, що вноситимуться до неї".

Після набуття чинності Статутом ППМП для членів Ліги Націй після підписання і ратифікації протоколу про підписання Статуту від 16 грудня 1920 р. і до лютого 1940 р. Постійна палата міжнародного правосуддя виконала певну роботу. До її результатів можна віднести ЗО судових рішень, 27 консультативних висновків і 8 постанов.

У процесі підготовки Статуту ООН у квітні 1945 р. у рамках Організації Об'єднаних Націй був створений новий орган міжнародної юстиції — Міжнародний суд. Але за основу його Статуту після тривалих дискусій було взято Статут і Регламент ППМП. Всі члени ООН єipso facto (на підставі самого факту) учасниками Статуту Міжнародного суду (ст. 93 Статуту ООН).

Кожний член організації зобов'язується виконувати рішення Міжнародного суду в тій справі, у якій він є стороною (ст. 94).

Міжнародний суд утримується на кошти ООН. Якщо держава, що не є членом ООН і вона не приєдналася до Статуту, є стороною у процесі, то вона за ухвалою суду вносить відповідну суму на покриття судових витрат.

ЛУ4_______________________________________________ Глава 13

•-' У ст. 36 Статуту Міжнародного суду зазначається, що під його юрисдикцію підпадають чотири категорії справ:

• справи, передані до суду самими сторонами;

• спори, передані до суду у зв'язку з наявністю заздале-

гідь зробленого тією чи іншою державою застереження (так званого факультативного застереження) про визнання нею обов'язкової юрисдикції суду з усіх правових спорів із державами, що зробили аналогічне застереження;

• спори, передані до суду відповідно до укладених тими,

що сперечаються, договорів і конвенцій;

• питання, спеціально передбачені Статутом ООН (спо-

ри юридичного характеру).

Якщо справу передано на розгляд до Міжнародного суду і якщо її там не припинено, суд виносить у даній справі рішення, обов'язкове для сторін. Рішення Міжнародного суду набирає чинності з дня його прочитання на публічному засіданні. Воно обов'язкове тільки для сторін, що сперечаються, і тільки в даній справі. Рішення Міжнародного суду остаточні і можуть бути переглянуті лише за умови, якщо відкриються нові істотні обставини справи.

Крім функцій розв'язання міждержавних спорів, на Міжнародний суд також покладається функція винесення консультативних висновків з юридичних питань на запит Ради Безпеки і Генеральної Асамблеї, а також будь-яких інших органів Організації Об'єднаних Націй і її спеціалізованих установ, що одержали на це дозвіл Асамблеї (ст. 96). Однак він не компетентний давати роз'яснення з питань, що виходять за межі змісту ст. 36 Міжнародного суду. До його компетенції не належить і тлумачення Статуту ООН.

Відповідно до Статуту Міжнародний суд складається з 15 незалежних суддів із високими професійними і моральними якостями, що утворюють єдину колегію. Вони представляють найголовніші форми цивілізації й основні правові системи світу. За традицією до складу Міжнародного суду обов'язково входять громадяни держав, що мають статус постійних членів Ради Безпеки ООН. У його складі не повинно бути більше одного громадянина тієї чи іншої держави, що превентивно виключає можливість перетворення суду на знаряддя політики однієї держави.