Міжнародна судова процедура

Конвенція про мирне розв'язання міжнародних спорів (1907 p.), що замінила у відносинах між державами, які домовились, Конвенцію про мирне розв'язання міжнародних сутичок (1899 p.), приділила значну увагу третейському розгляду як засобові розв'язання спорів між державами. У ст. XXXVII Гаазької конвенції 1907 р. міжнародний третейський суд визначений як такий, що має своїм предметом розв'язання спорів між державами. При цьому можливість звернення до третейського суду передбачається " у випадку міжнародних спорів, що не могли бути улагоджені дипломатичним шляхом" (ст. XLI).

Розвиваючи позитивну ідею третейського розгляду, Статут ООН серед шляхів розв'язання спорів поряд з іншими вказує на арбітраж і судовий розгляд (ст. 33). При цьому Рада Безпеки, що " уповноважується розслідувати будь-який спір або будь-яку ситуацію" (ст. 34), повинна також брати до уваги, що " спори юридичного характеру, мають, як загальне правило, передаватися сторонами до Міжнародного суду відповідно до положень Статуту Суду" (ст. 36).

У широкому розумінні термін " арбітраж" означає, оскільки йдеться про врегулювання спорів між державами, передачу спору на розгляд і вирішення арбітра або арбітрів, незалежно від того, чи грунтуються їх висновки на компромісі, досягнутому дипломатичним шляхом, а також незалежно від того, чи діють зазначені особи як представники сторін, що беруть участь у спорі. Звернення до арбітражу має передбачати вирішення спірного питання на основі загальновизнаних принципів міжнародного права суддями, використовуваними в даному процесі. При цьому саме міжнародне право стає основою розв'язання спорів між державами.

Міжнародна практика, що склалася, не вважає таку основу розв'язання спорів рівноцінною юридичному праву того чи іншого суб'єкта міжнародного права залучити свого супротивника до участі у процесі перед тим чи іншим судовим органом. Тому в сучасній міжнародній практиці посилюється тенденція розрізняти арбітраж і судове врегулювання спорів. З урахуванням цього прийнято розрізняти міжнародні судові і міжнародні арбітражні органи, іменовані загальним термі-

272______________________________________________ Глава 13

ном " міжнародні судові установи". До них належать Міжнародний суд ООН, Суд європейських співтовариств (Суд ЄС), Європейський суд з прав людини та інші.

Для прийняття, наприклад, початкового рішення про доцільність використовувати арбітраж для врегулювання спору головною є відповідь на питання про те, чи піддається міжнародний спір розв'язанню за допомогою звернення до арбітражу. Іншими словами, чи досягло міжнародне право такого рівня розвитку, що дає змогу врегулювати цей спір. Подібні теоретичні передумови та й практичне бажання держав обмежувати свої взаємні зобов'язання за міжнародним правом на практиці часом призводять до звуження обсягу зобов'язань про передачу спорів на арбітражний розгляд.

Неабияку роль у ланцюжку ухвалення рішення про доцільність застосування арбітражної процедури відіграє і суб'єктивний чинник уповноважених осіб. Часто досить складно переконати іноземних суддів-арбітрів у ґрунтовності претензій до іншої держави, наявними є комплекс страху перед можливою упередженістю суддів, невіра в їх компетентність тощо.

Говорячи про арбітраж, необхідно виходити з того, що над суверенними державами немає вищестоящої влади, яка могла б поширити свою юрисдикцію на дану суверенну державу без її на те згоди. Необхідно щоб сторони, які бажають добровільно розв'язати виниклі між ними незгоди шляхом третейського розгляду, уклали між собою договір про арбітражний розгляд. По суті арбітраж у ланцюжку засобів врегулювання конфліктів посідає проміжне місце між судовим рішенням і погоджувальною процедурою.

Арбітраж частіше використовувався для розв'язання так званих політичних спорів. У міжнародній практиці відомі випадки арбітражного врегулювання спорів з питань про права власності і контролю, про кордон і риболовлю, про право юрисдикції, про обов'язки нейтральних і воюючих держав, про тлумачення міжнародних договорів і т. д.

У договорі про арбітражний розгляд обумовлюються питання про порядок призначення арбітра, принципи, на основі яких судді мають виносити рішення тощо. Переважно такими принципами є принципи міжнародного права. Але за до-