Глава 13. ської імперії на роль такого третейського судді обирали Марка Антонія у своїх спорах, щоб уникнути війни.

ської імперії на роль такого третейського судді обирали Марка Антонія у своїх спорах, щоб уникнути війни.

Ці та багато інших джерел, а також спеціальні дослідження свідчать про те, що в міждержавних відносинах із давніх часів застосовувалися як засоби мирного розв'язання спорів переговори, добрі послуги, посередництво, міжнародний арбітраж. Наприкінці XIX — на початку XX ст. у практиці держав поширилося підписання багатосторонніх угод щодо врегулювання цих питань, наприклад, Гаазькі конвенції 1899 і 1907 pp. про мирне розв'язання міжнародних спорів. З цією метою Гаазькі конвенції передбачали, зокрема, створення Постійної палати третейського суду. Після Другої світової війни у нашій країні, та в інших країнах чимало досліджень й окремих статей було присвячено різним аспектам проблеми мирних засобів розв'язання міжнародних спорів [2].

На універсальному рівні якісні зміни у погляді на розв'язання міжнародних спорів мирними засобами закріплено у Статуті ООН. Принциповою основою сучасної системи мирних засобів розв'язання міжнародних спорів є міжнародно-правовий принцип мирного врегулювання спорів, розвинутий у Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. та наступних міжнародно-правових актах.

Крім того, у п. 1 ст. 33 Статуту ООН сказано, що " сторони, які беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого могло б загрожувати підтриманню міжнародного миру і безпеки, повинні насамперед намагатися розв'язувати спори шляхом переговорів, обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів чи угод або інших мирних засобів на свій вибір". Отже Статут ООН не обмежує сторони у виборі засобів для мирного розв'язання спорів. Основним критерієм вибору таких засобів є характер самого міжнародного спору.

На основі аналізу Статуту ООН можна виділити з-поміж різних категорій спорів такі:

• спори, продовження яких могло б загрожувати підтри-

манню міжнародного миру і безпеки (статті 33, 36, ¹ 37);

• будь-які спори (статті 35, 38);

• спори юридичного характеру (ст. 36); -> • - -1' u

МИРНІ ЗАСОБИ РОЗВ'ЯЗАННЯ МРШДДХ СПОРІВ ЗЗЮ

-. • місцеві спори (ст. 52); *• -^І>

• ситуація, що може призвести до міжнародних чвар або

викликати спір (ст. 34).

З урахуванням різних категорій спорів Статут ООН містить також рекомендації щодо їх мирного врегулювання. Це, зокрема, такі рекомендації, як:

• врахування характеру міжнародного спору або ситуації

при виборі процедури чи методу врегулювання (ст. 36);

• застосування мирного розв'язання місцевих спорів за

допомогою регіональних угод або органів (ст. 52);

• спори юридичного характеру повинні, як загальне пра-

вило, передаватися сторонами до Міжнародного суду (п. З ст. 36);

• у разі якщо сторони не досягнуть розв'язання спору од-

ним із зазначених мирних засобів, вони повинні прагнути до врегулювання спору іншими погодженими між ними мирними засобами (Декларація про принципи міжнародного права 1970 p.);

' • міжнародні спори розв'язуються на основі суверенної, рівності держав (Декларація про принципи міжнародного права 1970 p.);

• міжнародні спори розв'язуються відповідно до принци-

пу вільного вибору засобів мирного розв'язання спорів (Декларація про принципи міжнародного права 1970 p.).

У міжнародній практиці дедалі більшого поширення набуває тенденція договірного встановлення обов'язковості застосування за певних умов тих або інших мирних засобів і способів врегулювання, включаючи і такі, як міжнародний арбітраж і міжнародний суд, для розв'язання певних категорій спорів.