' ''; ~'* ' ' ' Глава 12

Держави—учасниці Наради з безпеки і співробітництва в Європі в підписаному ними 1 серпня 1975 р. Заключному акті прийняли декларацію принципів, якими керуватимуться у взаємних відносинах. Розглянутий нами принцип визначений там як принцип рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею. Таке тлумачення принципу зумовлено тим, що в Європі проблеми колоніалізму не існує. Виходячи з зазначеного принципу, " усі народи завжди мають право в умовах повної свободи визначати, коли і як вони бажають, свій внутрішній і зовнішній політичний статус без втручання ззовні і здійснювати на свій розсуд свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток".

При тлумаченні цього принципу слід мати на увазі, що багато доктрин відомих юристів-міжнародників обмежують дію принципу самовизначення випадками колоніалізму. А, наприклад, зберігання статус-кво в Африці часто вважається кращим способом дії. Однак не слід виключати і реальність виникнення проблеми самовизначення у демократичній державі (скажімо, референдум про незалежність канадської провінції Квебек). Головним критерієм таких процесів має бути їх правова основа і демократичний характер.

3. Принцип суверенної рівності держав починає перелік принципів міжнародного права в Статуті ООН. І це не випадково, тому що сама " Організація заснована на принципі суверенної рівності всіх її Членів" (п. 1 ст. 2 Статуту ООН). Фактично — це основа існування ООН.

Нормативний зміст цього принципу розкривається в наступних за Статутом ООН міжнародно-правових актах, таких як Декларація про принципи міжнародного права 1970 р. і Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р. Однак, якщо у декларації розглянутий принцип зберіг формулу Статуту ООН (принцип суверенної рівності держав), то в Заключному акті цю формулу дещо змінено (суверенна рівність, поважання прав, притаманних суверенітетові). Але при цьому суть принципу залишається незмінною. Його наукове тлумачення використовує комплексний підхід до нього як до двоєдиного принципу. У формулюванні суверенної рівності, як зазначає дослідник А. П. Мовчан, " поєднується характеристика принципу пова-

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА________________ 249

жання суверенітету держав і принципу рівноправності держав. Тим самим підкреслюється, що формула " суверенна рівність" має читатися і тлумачитися в аспекті цих двох принципів" [18].

Definitio: Суверенітет (франц. souverainete — верховна влада) — верховенство і незалежність влади. Суверенітет держави — це повнота законодавчої, виконавчої і судової влади держави на її території, а також незалежність у зовнішніх справах, тобто непокора держави владі іноземних держав у сфері міжнародного спілкування.

Суверенітет держави як одна з невід'ємних її властивостей завжди є повним і виключним. Єдине, чим може бути обмежений суверенітет держави, так це правами людини і народу. Справді, Загальна декларація прав людини і громадянина від 10 грудня 1948 р. закріпила положення про те, що " воля народу повинна бути основою влади уряду" (п. З ст. 21). Саме тому в конституціях багатьох держав відзначається, що народ є джерелом влади держави. Наприклад, у ст. 5 Конституції України сказано, що " носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". Зовнішній суверенітет держави також має свої обмеження. Вони полягають в обмеженнях аналогічною суверенною владою інших держав. На це звертав увагу ще в XIX ст. Ф. Ф. Мартене у своєму широковідомому курсі з міжнародного права. У міркуваннях про засади міжнародного порядку він виключав " абсолютний суверенітет", бо, на його думку, такий порядок " не може мати своїм верховним принципом суверенну незалежність кожної окремої держави, тому що це почало б неминуче призводити до панування і виправдання супротивних праву виняткових інтересів у галузі міжнародних відносин" [19].

Тому характеристика принципу поважання суверенітету держав має на увазі поважання народом верховної державної влади, незалежно здійснюваної відповідно до національного і міжнародного права.