Народне господарство СРСР у період 40-х років

Економічний розвиток СРСР у 1945—1991 рр.

Народне господарство СРСР у період 40-х років

Розвиток економіки СРСР у 50—80-х роках

Досвід будівництва державного соціалізму в країнах Східної Європи, Азії і на Кубі

Народне господарство СРСР у період 40-х років

Післявоєнна економіка. Друга світова війна завдала колосальних збитків народному господарству СРСР. У 1945 р. промисловість звільнених від фашистської окупації районів виробляла лише 30 % довоєнної продукції (в Україні — 26 % довоєнного рівня), сільське господарство — 60 %. На окупованих територіях було втрачено 2/3 національного майна СРСР (в Україні залишились неушкодженими тільки 19 % довоєнної кількості промислових підприємств). Якщо вартість усього зруйнованого в європейських країнах становила 260 млрд дол., то майже половина (128 млрд дол.) з них припадала на СРСР (на Німеччину — 48 млрд дол.). Витрати СРСР на війну становили 357 млрд дол., тоді як витрати США — 275 млрд дол. До величезних воєнних витрат слід додати людські ресурси — більше 27 млн осіб, майже половина з яких українці (людські втрати України, за різними даними, становлять 7—15 млн осіб).

Водночас загальний рівень промислового виробництва в 1945 p., за офіційною радянською статистикою, знизився лише на 8 % порівняно з 1940 р. Цьому сприяла небачена за своїми масштабами евакуація. У східні райони РРФСР, Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменію та Киргизію було евакуйовано до 2, 6 тис. підприємств (з України вивезено 1 тис. підприємств і більш як 4 млн осіб для забезпечення їхньої роботи), перегнано близько 10 млн голів худоби, з них 1, 5 млн голів великої рогатої. Це сприяло прискореному розвиткові східних районів. За період війни тут ввели в дію 3, 5 тис. великих підприємств, особливо швидкими темпами зростало воєнне виробництво. Внаслідок цього індустріальна могутність Уралу зросла в 3, 6 раза, Західного Сибіру — у 2, 8, Поволжя — в 2, 4 раза. Частка України, наприклад, в обсязі загальносоюзного виробництва впала з 18 % у довоєнний період до 7 % у 1945 р. Надалі, незважаючи на бурхливий розвиток національної промисловості, Україна вже не зможе повернути собі місце одноосібного лідера, оскільки нові індустріальні центри, що виникли за Уралом, розвивалися значно швидшими темпами.

При загальному падінні промислового потенціалу важка промисловість країни на 12 % перевищила довоєнний рівень. Її частка в загальному обсязі промислового виробництва зросла в 1945 р. до 74, 9 %. Це відбулося, зокрема, за рахунок різкого падіння виробництва і без того слабко розвинутих легкої та харчової промисловості. У 1945 р. випуск бавовняних тканин становив лише 41 % від рівня 1940 p., шкіряного взуття — 30, цукру — 21 % та ін. Отже, війна завдала не лише колосальних збитків промисловості, а й змінила її географію, особливо галузеву структуру. Тому в специфічному розумінні Велику Вітчизняну війну можна розглядати як черговий, надто особливий етап у подальшій індустріалізації СРСР.

Основні джерела перебудови. У зв´ язку з втратою значної частини економічного потенціалу на західних територіях (напередодні війни частка лише України (УРСР) у Радянському Союзі у видобутку вугілля становила 50, 5 %, залізної руди — 67, 6, у виплавці чавуну — 64, 7, сталі — 48, 9 %) і переміщення значної його частини на Схід, а також у зв´ язку з необхідністю переходу економіки на воєнні рейки національний дохід СРСР у 1941 р. знизився на 1/3. З 1943 р. національний дохід поступово збільшується, у 1944 р. він зріс уже на 30 %, хоча його обсяг і до кінця війни не досяг довоєнного рівня.

Це відбилося на формуванні державного бюджету, який у 1942 р. зменшився до 50 млрд рублів (у масштабі цін, які діяли в той період). Для наповнення бюджету і покриття витрат залучали додаткові доходи, переважно із внутрішніх джерел. До них належали такі.

1. Надходження від державних підприємств, які внаслідок організаційно-технічних заходів, спрямованих на зростання продуктивності праці, зниження витрат виробництва і собівартості продукції, суттєво поліпшили економічні показники діяльності. З 1942 по 1945 р. вони зросли на 60 млрд рублів.

2. Надходження від населення. Після введення на початку війни деяких нових податків (воєнного та інших) їхня частка в бюджеті збільшилася з 5, 2 % (1941) до 13, 2 % (1945). У цілому з 1942 по 1945 р. загальні надходження від населення до бюджету зросли на 36 млрд рублів.

Значну фінансову допомогу державі надало населення у вигляді підписки на державну позику. За роки війни було випущено чотири державні позики, і за їхньою допомогою зібрано додатково 67 млрд рублів надходжень у державний бюджет. Сюди слід додати добровільні внески громадян. Усього за роки війни від населення надійшли у формі добровільних внесків 94, 5 млрд рублів, 130, 7 кг золота, 13 кг платини, 9, 5 т срібла, значна кількість коштовних виробів, облігацій та зарубіжної валюти.

3. Надходження за рахунок зміни структури витрат державного бюджету. У найбільш напружений період війни близько 60 % фінансових ресурсів бюджету було спрямовано на фінансування оборони. У 1944 р. їхня частка знизилася до 52, 3, а в 1945 р. — до 42, 9%.

4. Зростання промислового потенціалу на Сході країни і його дальший розвиток розширяли можливості для збільшення засобів народного господарства. Зростала частка надходжень до державного бюджету з цього регіону. Якщо в 1942—1943 pp. бюджетні витрати переважали надходження, вони становили відповідно 17, 3 і 15, 8 %, то в 1944—1945 pp. ситуація змінилася і вони вже становили відповідно 20, 3 і 24, 9 %.

5. Допомога з боку держав антигітлерівської коаліції (за ленд-лізом). За угодою між США, Великою Британією і Канадою Радянському Союзу в період війни як допомогу було поставлено озброєння, продовольства, обладнання на суму 9, 8 млрд дол. Однак весь імпорт у воєнні роки становив лише близько 4 % промислового виробництва СРСР за цей період.

До цих економічних джерел слід додати величезний ентузіазм і патріотизм людей. Головною продуктивною силою стали жінки, частка яких у народному господарстві з 1940 по 1945 р. зросла з 39 до 56 %, у тому числі в промисловості — до 52 %. У 1942 р. Наркомату важкого машинобудування не вистачало 5 тис. робітників, Наркомату танкової промисловості — 45 тис, Наркомату озброєння — 64 тис, Наркомату авіаційної промисловості — 215 тис, Наркомату боєзапасів — 35 тис, Наркомату чорної металургії — 9 тис, Наркомату кольорової металургії — 8 тис. осіб. (На окупованій території залишилося 45 % довоєнного населення країни.) їх замінили діти, пенсіонери, сільські жителі.

Матеріально-технічне забезпечення армії, що потребувало безперервного розширення воєнного виробництва й оновлення воєнної техніки, відбудова зруйнованого війною господарства були найтісніше пов´ язані з необхідністю національного зростання основних фондів як бази розширеного відтворення. В СРСР обсяг капіталовкладень у роки війни постійно збільшувався: у 1943 р. він становив 25, 9 млрд рублів, у 1944 р. — 35, 6 млрд, у 1945 р. — 42, 9 млрд рублів. Це дало змогу відновити обсяг основних фондів у 1945 р. на 91 % порівняно з 1940 р. (в 1942 р. вони становили 63 % рівня 1940 p., у 1943 р. — 76, у 1944 р. — 87 %).

Розширене відтворення здійснювалося у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Внаслідок війни в 1942 р. фонд нематеріального виробництва у народному господарстві (житловий фонд, установи соціально-культурного і комунально-побутового призначення) знизився порівняно з довоєнним рівнем майже на 50 %. Перебазування на Схід великого числа підприємств, значної маси робітників та членів їхніх сімей потребувало розширення, за тодішньою термінологією, невиробничих фондів. Виділення з цією метою капіталовкладень, зусилля трудящих дали змогу не лише призупинити зменшення невиробничих фондів, а й поступово їх збільшити. В 1943 р. вони зросли порівняно з 1942 р. на 29 %. У 1944 р. приріст невиробничих фондів становив 20 %. У жодній із інших країн, що воювали, в період Другої світової війни майже не велося житлового будівництва. В СРСР у 1942 р. було побудовано 5, 8 млн кв. м житлової площі, у 1943 р. — 10, 5 млн, у 1944 р. — 15, 7 млн, у 1945 р. — 15 млн кв. м.

Значно гірші умови склалися в сільському господарстві — зруйновано до 100 тис. колгоспів і радгоспів, 2, 6 тис. машинно-тракторних станцій. Працездатного населення стало менше майже в 1, 5 раза. Енергооснащеність сільського господарства впала майже на 40 %. Поголів´ я коней скоротилося приблизно в 1, 5 раза, великої рогатої худоби — на 20, свиней — на 65 %. Посівні площі зменшилися на 36, 8 млн га, урожайність зернових знизилася з 8, 6 ц/га в 1940 р. до 5, 6 ц/га в 1945 р. Валова продукція сільського господарства в 1945 р. скоротилася порівняно з 1940 р. на 40 %, виробництво зерна і бавовни зменшилося в 2 рази, м´ яса — на 45 %. Повністю або частково в СРСР було зруйновано більш як 70 тис. сіл, 28 тис. з них в Україні, 30 % сільських жителів залишилися без домівок.

Отже, на відміну від промисловості та транспорту, які хоча й зазнали великих збитків, однак прискорено, в першочерговому порядку, відбудовувалися вже в роки війни, становище в сільському господарстві було просто катастрофічним. Більшість населення СРСР буквально балансувало на межі виживання. У 1946 р. внаслідок неврожаю і непомірного викачування із села продовольчих ресурсів (того року в Україні колгоспи зібрали зерна в 2, 6 раза менше, ніж до війни, а плани хлібозаготівлі було збільшено з 340 до 360 млн пудів), унаслідок експортних поставок за кордон в Україні, Молдові, областях Центрально-Чорноземної зони, Нижнього і частини Центрального Поволжя почався страшний голод, який охопив до 100 млн осіб. Від голоду і хвороб у 1946—1948 pp. померло близько 2 млн осіб, із яких майже половина — в Україні (у 16 східних, а також в Ізмаїльській та Чернівецькій областях в 1946 р. померло майже 282 тис, а в 1947 р. — більш як 528 тис. осіб). До літа 1947 р. лише в Україні було зареєстровано майже 1 млн хворих на дистрофію.

Вибір економічної стратегії. Як і раніше, вибір економічної стратегії СРСР визначався політичним курсом, який залежав насамперед від волі Й. Сталіна і від співвідношення сил правлячої еліти. Він був важливим чинником можливих зарубіжних позик та інвестицій. Ступінь конверсії й обсяг ресурсів, що спрямувались на розвиток ВПК, рівень економічного співробітництва із західними державами значною мірою визначали масштаби нагромаджень, їхню структуру (зокрема, частку внутрішніх нагромаджень у ВВП) і ступінь закритості (автаркії) радянської економіки.

Війна зблизила СРСР зі світовим товариством, а його відносини із західними державами набули партнерського, здавалося б, навіть дружнього характеру. Перемога у війні змінила задушливу суспільну атмосферу кінця 30-х років і дала імпульс демократичному оновленню радянської системи, надіям на переміни на краще. У суспільній свідомості став потроху зникати страх. Війна навчила людей критично мислити. Для багатьох із них вона стала " відкриттям" Заходу (за кордоном побувало більш як 6 млн осіб у складі діючої армії і ще 5, 5 млн репатріантів), похитнула ідеологічні стереотипи, викликавши зацікавленість і симпатію до західної цивілізації.

Реформаторські настрої проникли і в більшовицьку еліту, суттєво оновлену в роки війни. Війна привчила управлінський корпус до ініціативи, відкинувши на другий план виявлення " шкідників" і " ворогів народу". У роки війни, на відміну від інших країн, зменшився ступінь централізованого державного регулювання деяких секторів радянської економіки. Як наслідок, у районах, які не були окуповані, дещо зросли доходи сільського населення. Піклування про виживання населення і виконання державних завдань спонукали місцеву владу заохочувати дрібнотоварне виробництво. Повернення до мирного життя потребувало або узаконення, інституціоналізації цих новацій, суттєвої корекції довоєнної економічної політики, або повернення до попередньої централізованої моделі економіки з гіпертрофованим воєнним сектором (навіть цивільні підприємства мали водночас і воєнний профіль, мобілізаційні потужності на випадок війни), суворим адміністративно-політичним контролем за діяльністю господарської адміністрації, підприємств і всіх робітників.

Ухвалений у травні 1946 р. Закон про п´ ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946—1950 pp. визначав напружені завдання, основним із яких було: забезпечити першочергову відбудову і розвиток важкої промисловості та залізничного транспорту. Це стало першим кроком на шляху повернення до довоєнної моделі розвитку народного господарства. Проте багато аспектів економічної стратегії ще не було визначено. Завдання четвертої п´ ятирічки не виключали деяких варіантів розвитку в межах централізованої системи планування й управління народним господарством СРСР.

Однак прогресивний розпад антигітлерівської коаліції, боротьба із західними державами за поділ Європи і початок " холодної війни" сприяли кінцевій перемозі прихильників централізації і розвитку ВПК, за спиною яких стояв Й. Сталін. У цьому самому напрямі діяли і деякі внутрішні чинники: голод 1946 p., який сприяв різкому посиленню контролю держави над селом, загострення соціально-економічної ситуації в містах (у тому числі з відміною карткової системи і грошовою реформою 1947 p.).

Особливості відбудови в СРСР. Радянський уряд відмовився в 1947 р. від участі в плані Маршалла, спрямованого на економічне відродження Європи, і розпочав насадження в Східній Європі відверто комуністичних урядів, вдавшися до " соціалістичних перетворень", що ще більше загострило відносини із США. Країна не тільки повернулася до попередньої моделі економіки, а й жила буквально в передвоєнному режимі, що визначило особливості відбудовного періоду в СРСР.

По-перше, це не лише опора на внутрішні ресурси і сили, а й до того ж різноманітна допомога іншим країнам соціалістичного табору.

По-друге, на відміну від Заходу, де відбудова розпочалася із стабілізації національної валюти, відбудови інфраструктури (доріг, засобів зв´ язку тощо), розвитку сільського господарства та легкої промисловості, потім реконструкції та технічного переооснащення важкої індустрії, в СРСР ставка робилася насамперед на відновлення роботи важкої індустрії, на економію та накопичення фінансів і ресурсів за рахунок сільського господарства, легкої промисловості та соціальної сфери. У 1946—1950 pp. на потреби важкої промисловості як основи ВПК було спрямовано 80 % капіталовкладень. Це, безумовно, давало ефект у галузях, орієнтованих на ВПК (електроенергетика, металургія, машинобудування тощо), але разом з тим гальмувало й деформувало процес виробництва споживчих товарів і розвитку сільського господарства.

Повоєнне село фінансувалося за залишковим принципом (не більш як 7 % загального обсягу асигнувань). Воно було змушене виконати щонайменше три завдання: забезпечити потреби промисловості в сировині, розв´ язати проблему постачання міст продовольством, виростити достатню кількість сільськогосподарської продукції для експорту в країни Східної Європи. Намагаючись виконати ці широкомасштабні завдання в умовах хронічної нестачі коштів, офіційна влада практикувала традиційні командні методи: посилення тиску на село, наведення жорсткого порядку — кампанія у справі ліквідації і порушення колгоспного статуту (1946); прямі репресії — депортації до Сибіру осіб, які " злісно" ухиляються від трудової діяльності у сільському господарстві (з 1948); спроби структурної перебудови організації сільськогосподарського виробництва — політика укрупнення колгоспів (1950).

По-третє, форсування розвитку важкої промисловості і ВПК, як і перед війною, супроводжувалося потужними мобілізаційно-пропагандистськими заходами — рухами передовиків і новаторів, соціалістичним змаганням тощо. Рухом за дострокове виконання п´ ятирічного плану та підвищення продуктивності праці було охоплено в 1946 р. 80 % робітників і службовців, наприкінці 1948 р. — уже 90 %.

По-четверте, колосальне, небачене в XX ст. використання позаекономічного примусу. Репресії не припинялися в період війни, а після її закінчення стали наростати. За 1945—1953 pp. число в´ язнів лише в таборах і колоніях ГУЛАГу зросло з 1, 5 млн до 2, 5 млн осіб. За деякими оцінками, внаслідок післявоєнної хвилі репресій у в´ язницях, таборах, колоніях і засланнях опинилося 5, 5—6, 5 млн осіб. Сфера в´ язнично-табірної, по суті рабської, праці була важливою невід´ ємною частиною радянської економіки. Міністерство внутрішніх справ стало величезним господарським відомством. Руками в´ язнів споруджували численні великі об´ єкти четвертої й п´ ятої п´ ятирічок в атомній, металургійній, енергетичній промисловості, на транспорті.

По-п´ яте, надзвичайне одержавлення економіки. Це, зокрема, давало можливість за короткий час мобілізувати значні матеріальні та людські ресурси, швидко перекидати їх з одного місця в інше і концентрувати на відбудові чи побудові необхідного об´ єкта.

Відбудова і розвиток народного господарства. Згідно з офіційними даними вже в 1948 р. за обсягом промислового виробництва СРСР досяг довоєнного рівня. За роки четвертої п´ ятирічки валова продукція промисловості порівняно з 1940 р. зросла на 73 % замість 48 % за п´ ятирічним планом. При цьому важка промисловість збільшила виробництво в 2 рази (машинобудування — у 2, 3 раза), а легка — лише на 23 %. Основні виробничі фонди збільшилися на 58 %, продуктивність праці в промисловості — тільки на 37 %. Отже, промислове виробництво розвивалося в основному на екстенсивній основі.

Успіхам у розвитку індустрії, капітальному будівництві сприяли не тільки внутрішні чинники (важка праця людей, концентрація ресурсів за рахунок " економії" на життєвому рівні народу, сільському господарстві, легкій промисловості і соціальній сфері), а й репарації Німеччини. Загалом вони становили 4, 3 млрд дол., що забезпечило майже половину устаткування для об´ єктів промисловості, прискорило НТП. Проте при всьому своєму значенні репарації і воєнні трофеї не могли компенсувати відсутність великих іноземних інвестицій, масштабну допомогу СРСР східноєвропейським країнам радянського блоку, Китаю та Кореї.

Значні промислові потужності вивільнила конверсія. У 1946 р. частка воєнних витрат знизилася до 24 % (проти 32 % у 1940 p.); чисельність збройних сил у 1945—1948 pp. скоротилася більш ніж у 3, 9 раза: з 11, 4 до 2, 9 млн осіб. Щоправда, у 1947 р. спад у деяких військових галузях знову змінився підйомом. Однак, навіть за офіційними даними радянської статистики, у четвертій п´ ятирічці на зміцнення обороноздатності виділили 19, 8 % держбюджету (у першій п´ ятирічці — 5, 4, у другій — 12, 7 і за три роки третьої — 26, 4 %). Завдяки цьому на середину 50-х років в СРСР було закладено основи воєнно-промислового комплексу, який став важливою, пріоритетною частиною економіки.

Важким залишалося становище в сільському господарстві. Тиск на село був зіставним хіба що з періодом масової колективізації, але тепер основні зусилля державно-адміністративного апарату зосереджувались не на створенні колгоспів, а на безжалісному вилученні у них продовольчих і грошових ресурсів. Нерідко, виконавши державний план поставок, колгоспи залишалися без хліба. У 1947 р. середня норма видачі зерна на трудодень була нижча від рівня 1940 р. майже в 2 рази, а в деяких колгоспах зерна селянам не видавали зовсім. У наступні роки, незважаючи на деяке поліпшення, доходи від колгоспів становили в середньому лише 20, 3 % грошових доходів сім´ ї селянина, а 27, 4 % колгоспів у 1950 р. взагалі не видавали грошей на трудодні. Внаслідок розгорнутої державної кампанії в 1946—1947 pp. площу присадибних ділянок селян було скорочено на 10, 6 млн га.

Село залишалось основним " донором" сталінської економіки і разом з тим пасинком щодо виділення державних ресурсів. Не випадково на початку 50-х років воно лише наблизилося до довоєнного рівня, хоча за планом четвертої п´ ятирічки мало перевищувати його на 27 %. Середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва в 1950—1953 pp., за офіційними даними, становили 1, 6 %.

Незважаючи на посилення тиску на село, продовольча проблема в повоєнні роки залишалась надалі гострою. Лише в грудні 1947 р. скасували карткову систему на продовольчі та промислові товари і здійснили перехід до продажу їх у відкритій торгівлі за єдиними державними роздрібними цінами. Водночас із скасуванням карткової системи провели грошову реформу, метою якої була ліквідація наслідків війни у фінансово-грошовій сфері та упорядкування всієї фінансової системи. Ці урядові заходи мали неоднозначні наслідки. Зокрема, скасування карткової системи, безумовно, свідчило про певну стабілізацію народного господарства. Проте після 1947 р. заробітна плата більшої частини населення, що зросла лише на половину довоєнного рівня, суттєво відставала від нових державних цін, які майже втричі перевищували довоєнний рівень. Тому в 1947—1950 pp. ціни на товари знижувалися п´ ять разів. Однак згодом цей процес немовби відірвався від своєї передісторії і відклався у масовій свідомості як сталінський курс на регулярне зниження цін.

Неоднозначно вплинула на життєвий рівень населення і грошова реформа. З одного боку, вона привела грошову масу, що була в обігу, у відповідність до потреб господарства. У роки війни у зв´ язку з великими воєнними витратами і дефіцитом державного бюджету держава вимушено вдалася до грошової емісії. Крім того, на окупованих територіях фашисти з метою підриву економіки СРСР пустили в обіг значну кількість фальшивих грошей. Усе це призвело до того, що після війни в обігу була грошова маса, яка в 3, 8 раза перевищувала довоєнну і значно перевищувала потреби народного господарства. Тому купівельна спроможність рубля знизилася. Здійснили переоцінку трудових заощаджень населення в ощадкасах на кількох умовах (до 3 тис. руб. обмін грошових знаків здійснювався як 1: 1; для тих, хто мав вклади від 3 до 10 тис, обмін йшов як 2: 3, а для вкладів більш як 10 тис. руб. - як 1: 2). З іншого боку, грошова реформа боляче вдарила по селянству, яке зберігало гроші, головним чином, удома і було змушене здійснювати обмін із розрахунку 1: 10.

Незважаючи на поступове збільшення номінальної, а частково і реальної зарплати, навіть у містах рівня життя 1940 р. було досягнуто тільки в 1951 p., а рівня 1928 p., який, у свою чергу, наближався до рівня 1913 p., досягли тільки в 1954 р. Украй загострилася житлова проблема.

Отже, політичне і господарське керівництво СРСР у післявоєнні роки обрало найбільш складний і ресурсомісткий варіант відбудови та розвитку радянської економіки. Він передбачав не лише авторитарний розвиток з опорою на власні сили, а й обмежувався курсом на максимальне форсування важкої промисловості і ВПК за рахунок безпрецедентного пограбування села, стримування життєвого рівня населення, гальмування розвитку соціальної сфери, легкої та харчової промисловості. Реалізація такого курсу потребувала не просто масштабного позаекономічного примусу, а масових репресій і разом з тим формального схвалення його (курсу) населенням країни. У цей період СРСР завершив формування повоєнної командно-адміністративної системи.