Економічна система Китаю

Основні риси економічної системи Китаю склалися на кінець 70-х років. Вона охопила фінанси, банківську справу, управління працею та заробітною платою, контроль над цінами та розподілом продукції. Характерна особливість системи — надцентралізація. Держава постачала підприємствам засоби виробництва і купувала всю їхню продукцію за встановленими нею ж цінами, вилучала всі доходи підприємств і покривала їхні збитки. Роль ринку і можливість переходу до ринкової економіки заперечувались.

У країні запроваджували принципи зрівнялівки, першості моральних стимулів до праці, зберігали карткову систему на промислові та сільськогосподарські товари і чітко нормували продовольство. У державній торгівлі зростали ціни, хоча вони були в п´ ять — сім разів нижчі від ринкових. Товарний дефіцит породив “чорний ринок”, масовим явищем стала спекуляція.

Головними методами, за допомогою яких забезпечували вплив на економіку, були військово-адміністративні та примусові заходи, використання армії. Більш як 1/3 державного бюджету витрачали на нарощування військового потенціалу. Мілітаризація економіки Китаю призвела до виникнення в другій половині 70-х років значних економічних труднощів. У 1977 р. обсяг промислового виробництва не досяг рівня 1975 p., скоротилася продукція сільського господарства, різко збільшився імпорт продовольства, знизився життєвий рівень населення.

У грудні 1978 р. було взято курс на реформу економічної системи та глибокі економічні перетворення і визначено такі основні напрями реформ: перебудова системи планування й управління економікою, забезпечення балансу між галузями народного господарства, зміцнення й удосконалення основ соціалістичної економіки.

На першому етапі реформ (1979-1984) головні перетворення було здійснено в аграрній сфері. Спираючись на результати колективізації сільського господарства, перейшли на сімейний підряд, однак земля залишалася державною власністю. Для виробничих сільськогосподарських бригад почали вводити “систему відповідальності” за результати праці, на яку до 1984 р. перейшли 99 % усіх виробничих бригад. Дозволяли підсобні селянські промисли. Замість зрівнялівки ввели розподіл за працею, підвищили закупівельні ціни на продукцію сільського господарства та підсобних промислів.

Вжиті заходи дали позитивний результат. Пожвавилася діяльність сільськогосподарських ринків. Збір зерна за шість років першого етапу зріс із 300 млн до 400 млн т, удвоє збільшився збір бавовнику та олійних культур. У 1979-1984 pp. середньорічні темпи приросту валової продукції сільського господарства становили 9, 4 %, товарність сільськогосподарського виробництва зросла з 33 до 53, 3 %. Внаслідок цього підвищився життєвий рівень народу. Із урахуванням зростання цін доходи на душу населення збільшилися майже в 2 рази.

Китай на середину 80-х років став найбільшим у світі виробником зерна, бавовнику, рапсу, цукроносних культур, арахісу, соєвих бобів, чаю, м´ яса. Він володів найчисленнішим поголів’ям худоби. Оздоровлення відбулося і в промисловості, де також було здійснено перехід до нових ринкових форм господарювання. У цей період в економіку почали залучати іноземний капітал. До 1982 р. в Китаї налічувалося шість “ спеціальних зон ”, у яких іноземному капіталу надали пільги для будівництва підприємств. Загальна сума капіталовкладень в іноземні та спільні підприємства становила більш як 1, 5 млрд дол. Особливо активно Китай розвивав співробітництво з США, Японією і Західною Німеччиною.