Зародження авторської казки та її розвиток

Літературна казка – один із етапів формування жанру казки загалом. Народні казки, які нерідко називають традиційними, були створені на основі міфів. Їх характеристикою займався видатний вітчизняний науковець В.М. Пропп, який зазначав, що казка – це фольклорний твір розповідного жанру, ознаками якого вважається чарівний хронотоп, сюжет, образи, які сягають своїм корінням міфологічної картини світу, а також стійке мовне та стилістичне оформлення [14, С.12-13]. Для того, щоб визначити причини зародження англійської літературної казки, слід розглянути загальну історію розвитку цього жанру.

Дослідження казки розпочалося із робіт братів Грімм, К.Г. Юнга, З.Фройда та інших і продовжується донині. Так як казка є важливою складовою розвитку не лише дитини, але й дорослої людини, то цим питанням займалася велика кількість і вітчизняних науковців та літературознавців, таких як: Л. Брауде, Л.І. Скуратовска, І. Лупанова, Т. Леонова, М.Н.Липовецький, В.А. Бахтін.

Та незважаючи на це, основна увага приділяється дослідженню фольклорної казки, в той час, як проблеми становлення літературної казки залишаються до кінця не вивченими. Казка зародилася на основі дохристиянських міфів. Постійне апелювання до міфологізації у народних казках стало особливою рисою цього жанру загалом. Традиційна казка за В.Я. Проппом коментується як фольклорний твір розповідного жанру, ознаками якого вважається чарівний хронотоп, сюжет, образи, які сягають своїм корінням міфологічної картини світу, а також стійке мовне та стилістичне оформлення. Казковий хронотоп включає в свою основу «трансформовані цінності семантики міфу: перетворення хаосу на космос» [6, с.34 (власний переклад)], тобто впорядкування світу, та внесення в нього гармонії.

Основними ознаками, які почали розрізняти казку від міфу, були такі, що простір та час стають невизначеними, велику увагу приділяють моральним принципам, чітко розділяючи добро від зла, та магічні сили остаточно переносяться на предмет. Традиційна казка є відображенням морально-естетичних поглядів народу на світ, природу та людину. Відповідно до цього, із казок легко виводиться добра мораль, яку використовують в реальному житті.

Згодом, традиційна народна казка розвинулась у фольклорну. Фольклорні казки залишаються лише проміжними між народними та літературними казками, адже письменники літературно оформлювали вже відомі традиційні казки, і лише потім з’явилися літературні казки. Хоча, як зазначає Проценко, ця послідовність могла змінюватись – «наприклад в Великобританії збирати та обробляти народні казки почали лише в другій половині ХІХ століття» [15, с.23 (власний переклад)].

В літературній казці герой стає особистістю, а для фольклорної казки характерне узагальнення та лаконічність характерів героїв. Якщо фольклорній казці притаманний щасливий кінець, авторській – неоднозначна розв’язка, яка пов’язується із життєвими реаліями. Тож, І.В. Цикушева зазначає, що літературна казка створюється конкретним автором, в конкретній письмовій формі, образ героя індивідуалізований, а сюжет необмежений стандартними мотивами. Не звертаючи уваги на існування відмінностей між літературною та фольклорної казками, спостерігається проникнення фольклорного жанру в літературну казку [19, с. 22].

Дослідження та характеристика літературної казки завжди залишалися вагомою проблемою для літературознавців. Так, Л.Ю. Брауде зазначає, що «поскольку литературная сказка – всегда сказка своего времени, определение ее не может бать универсальным; ведь содержание и направление такой сказки постоянно варьируется даже в рамках творчества одного и того же писателя» [4, с. 7]. Можна зробити висновок про те, що казка – унікальний жанр, який спирається на давню міфологію, вбираючи в себе риси інших літературних жанрів: роману, байки, новели тощо.

О.В. Сорокотенко порівнює літературну казку для дітей із грою, в якій вони можуть вільно вірити в таємниче й загадкове, будучи впевненими, що це не назавжди. Дослідниця вважає, що «вера детей (слушателей и главного персонажа) в литературной сказке сродни их вере в игровую ситуацию. Заменив слово «игра» на «сказка», можно получить абсолютно адекватную характеристику детского восприятия сказки < …>. Таким образом, события в сказке принимаются как нереальные, но одновременно воспринимаются с величайшей серьезностью» [17, с. 36].

М.Н. Липовецький пропонує вдале визначення літературної казки про те, що вона «очень далека от фольклорного первоисточника, и подлинная литературная сказка – совершенно самостоятельное произведение с неповторимым художественным миром, оригинальной эстетической концепцией, произведение, которое не только в сюжетном, композиционном отношение ничем не напоминает народную волшебную, но даже образный материал черпает из литературных или совсем не сказочных фольклорных источников. Однако ограниченность содержательности жанровой формы литературной сказки кругом ценностных ориентиров, свойственных народной волшебной сказке, подтверждает гипотезу о присутствии в фундаменте всякой литературной сказки неразложимых элементов жанрового архетипа народной волшебной сказки, ее «памяти жанра», сказочного хронотопа, артистического типа повествования, игровой атмосферы» [6, с. 154].

Варто зазначити, що жанр літературної казки у Великобританії формується лише у ХІХ столітті тоді, як в Європі він зародився ще у XVII столітті. В основному це зумовлено тим, що романтизм, який характеризувався тяжінням до фольклору, зародився в Британії значно пізніше, ніж на материку. Основоположником літературної казки вважають французького письменника Шарля Перро, твори якого прийшли в Англію у 1729 році. В першій половині ХІХ століття в Англіїї набувають популярності народні казки та переклади казок братів Грімм, а в 1846 році – Г.К. Андерсена.

У витоках англійської літературної казки стояли К. Синклер з його казкою «Неймовірні історії про велетнів і ельфів», Дж. Рескін з казкою-алегорією «Король золотої ріки», та ін.[ 15, с. 63].

Так як в епоху Просвітництва казка, яка базувалася на вигадці, а не раціоналізмі, не могла розвиватися. В кінці XVIII на зміну просвітництву приходить романтизм. Романтики заперечували раціоналізм і відмежовувались від нього, натомість повертались до фольклорних традицій, та до всього незвичайного. Основним завданням було зробити казковість усвідомленою.

В епоху просвітництва спеціального літературного жанру для дітей не існувало, так як, на думку просвітителів, така література не приносить ніякої користі для «юних читачів» [15, с.25 (власний переклад)]. В добу просвітництва на перший план виходять такі жанри, як: притча, байка, проповідь. Пізніше пуританські письменники створюють альтернативну літературу для дітей, яка звертала увагу читача на коло моральних проблем.

Цікавим є те, що перші літературні казки були призначені не для дітей, а для їх вихователів. Вчителі читали казки, а потім розказували їх дітям. Основною причиною цього є те, що виховання було під великим впливом церкви, тому більшість казок мали нести лише повчальний характер, зосереджений не на фантастичному, а на моральній доброчинності. Лише згодом, романтики акумулюють індивідуальні, містичні та незвичайні риси. Казки починають адресувати дитині-реципієнту.

Варто зазначити, що літературна казка виступає як самостійний жанр, але її коріння сягає народної. Система персонажів, конфлікти, хронотопи авторської казки значно відрізняються від народної, але із зникненням народної, існування літературної стане неможливим.

Жанр літературної казки унікальний, так як автор може поєднувати жанрові особливості роману, повісті, новели, байки, притчі та ін., або синтезовані форми таких жанрів, як казка-поема, казка-роман [15, с.29]. Таке поєднання різних літературних жанрів, для створення одного нового, було спричинене ідеями індивідуальності, які приніс романтизм.

Як для просвітників, так і для романтиків мистецтво виконувало пізнавальну та виховну функцію. До того ж, особливого розвитку набуває психологізм літературного твору. Письменник починає зображувати внутрішній стан героя, його емоції, почуття, думки, переживання.

Письменники починають зображувати героїв в суспільстві, визначаючи їхню роль в ньому. Суспільство впливає на персонажів, але і персонажі здійснюють вплив на суспільство. Герої мають можливість змінювати світ навколо.

Британська літературна казка починає активно розвиватися в Вікторіанську добу, так звану «Золоту добу британської літературної казки». До цього, як було зазначено, в добу просвітництва, жанр казки не розвивався. Натомість, думка про те, що казка почала вдосконалюватись для розваги нерозумно. В казці почали закладати маральну основу, на базі якої виховували дітей. Прикладом цього слугує: «.Fairy tales, a part of nursery education, were viewed as instructional primers for children» ( Казки, як частина початковії освіт, вважалися навчальним прикладом для дітей)[26, с.2 (власний переклад)].

Із вищесказаного можна зробити висновок, що у становленні європейської літературної казки так само, як і англійської, неабияку роль відіграла епоха романтизму. Л.И. Скуратовська вважає, що «романтическая культура – одна из первых, в которых ребенку отводится место не на периферии, а в центре – и в качестве образа читателя, и в качестве литературного героя. И как представляется самое главное: ребенок остается как неисчезнувшее, вечное и лучшее «я» самого художника, то есть становится не объектом, а субъектом искусства. Этот поворот кажется одним из самых важных в литературной «романтической революции», имеющим далеко идущие литературные последствия [16, c. 4]. А.Є. Ковтун вважає, що романтизм вніс в долю казки значні зміни, створивши її власну форму – літературну казку [16, с. 136]. Тож, можна стверджувати, що жанр літературної казки сформувався та досяг піку свого розвитку за досить короткий проміжок часу. Він і зараз залишається популярним для широкого загалу. І хоча все більше письменників звертаються до цього жанру, казка у чистому її вигляді вже не існує. ЇЇ трансформація залежить від літературної епохи, риси якої відображені у казці, різновиду казки та індивідуальних особливостей автора. Літературна казка продовжує розвиватися, накопичуючи нові риси та створюючи нові різновиди. Ось чому дослідження цього жанру залишається актуальним для науковців, які не заперечують, що казка має унікальну історію та теорію розвитку.