Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Риси «просвітницького героя» та їх запозичення в літературну казку доби Романтизму
Вісімнадцяте століття вважається віком Просвітництва. За цієї доби розвивалися різні художні напрямки, основними з яких були класицизм, реалізм та сентименталізм. Таким чином, просвітництво умовно було поділена на три частини. Якщо говорити про просвітницький реалізм, то він розвивався в період зрілого просвітництва. Автори велику увагу приділяють здоровому глузду та демократизм у виборі героя. Персонажів автори брали не з мистецьких творів, а з життя. Головним героєм стає пересічна людина, яка виділяється своєю людяністю, благородством та високою мораллю. Просвітники започаткували опис індивідуальності людини в умовах соціальної рівності. Згодом романтизм суттєво поглибив індивідуалізм персонажів. Епоха просвітництва залишилась єдиною добою, яка мала центр. Центром в цій добі був розум та моральна доброчинність. Він допомагає людині у вирішені проблем. Якщо людина має його, то вона ніколи не буде вагатись. Однак не кожну людину, та не кожного героя цього періоду можна вважати просвітницьким. Важливою умовою переходу людини на новий рівень розвитку вважається сміливість та мужність користування власним розумом. «Умій мужність користуватися власним розумом» [28, с.3(власний переклад)]. Слідуючи теорії Канта, будь-яка людина, яка самостійно не користується своїми думками та ідеями, а лише бездумно слідує чужим наказам, є «неповнолітньою». Загалом, неповнолітні люди знаходяться під опікою старших. Вони не використовують свій розум, щоб не нести відповідальності за свої вчинки. Тому для героя-просвітника є необхідним переступити цей рубіж та знайти в собі мужність послуговуватись власними думками. Така людина повинна бути сміливою та рішучою, так як уся відповідальність за результати лягає на її плечі. Шиллер вважав, що людина була «природньою» та стала шукати необхідне. Просвітницький герой поєднував у собі духовність, щирі почуття та соціальні обов’язки. В цю добу природна людина вважалася горизонтом, до якого рухалась суспільство. Важливим для героїв цього часу було пізнати себе, знайти своє місце в світі. Для цього персонажі використовували мораль. Ідеальним героєм в Просвітництві вважалася людина, з чіткими моральними переконаннями, як рушійними силами на шляху до пізнання. Натомість, мораль виступала не тим, до чого прагнули герої, а від чого вони відштовхувались у своїх пошуках. Велика увага приділялася вчинкам героїв. Вони мали бути обдуманими, та відштовхуватись від моралі, яка виступала рамками, які структурували та впорядковували. Однак, ці рамки не стояли на заваді до розвитку героя, а навпаки, були точкою, від якої він відштовхувався у вирішені певних ситуацій. Не даремно, в епоху Просвітництва існував вираз: «Якщо втекти з в’язниці, то рамки розширяться до масштабів всесвіту, а якщо ти зануриш себе в в’язницю, то стіни впадуть». Крім того, герой-просвітник перебував в постійній боротьбі з собою. Слово «сперечатись» просвітницьке, так як кожний персонаж перед тим, як дійти до певних висновків, спочатку перевірить ідею через антонімічні поняття. Такими антонімічними поняттями були дієва доброчинність та чуттєва насолода. Загалом, кожний герой надавав перевагу доброчинності, але і не відмовлявся від іншого. Також, розум не використовувався як чітке протиставлення почуттям, як це було в добу Відродження. За допомогою розуму герой намагається осягнути свої почуття. За концепціями Просвітництва світ почуттів темний, хаотичний. Щоб осягнути почуття, їх потрібно структурувати та перевести в реальний моральний світ. Та, на противагу сказаному, герой найперше є одиницею суспільства, тому він не може забути про свій обов’язок перед іншими людьми. Думка власна не повинна заважати розвиватися іншим, так Кант наводить приклад з монархом: «Але відмовитись від Просвітництва для себе особисто і, тим більш, для майбутніх поколінь означає порушити священні права людства. Отже, те що не може вирішити відносно самого себе народ, ще менше вправі вирішувати відносно народу монарх» [28, с.15 (власний переклад)]. Таким чином, кожна людина несе відповідальність не лише за себе, але і за інших. В цьому і проявляється соціальний характер героя-просвітника. Превалювання над іншими почуття обов’язку (слова „треба”, „повинен”), що було рисою просвітницької концепції героя, характеризує ділові стосунки. Водночас герой залишається скромною, простою людиною. Спостерігається деяка ідеалізація героя, що дбає про покращення долі народу. Саме високі моральні потреби виводять героїв, по мірі їх внутрішнього росту, на шлях революційно-перетворювальної діяльності. То того ж, персонажі просвітницьких текстів, спираючись на роль в суспільстві, повинні чітко розрізняти ситуації, в яких можна висловлювати свою точку зору, а в яких коритися ситуації, бо так від героя вимагає суспільне становище. Покора потрібна, щоб уникнути хаосу. Так про це пише Кант: «Для некоторых дел, затрагивающих интересы общества, необходим механизм, при помощи которого те или иные члены общества могли бы вести себя пассивно, чтобы правительство было в состоянии посредством искусственного единодушия направить их на осуществление целей или по крайней мере удерживать их от уничтожения этих целей. Здесь не дозволено рассуждать, здесь следует повиноваться» [28, с. 23]. Герой-просвітник виховував себе, беручи до уваги і фізичну працю. Автори часто звертались до народної творчості, де сильна людина уособлювала фізичні та духовні сили народу, захист людських інтересів, як риси просвітницької естетики. Герой не може сидіти склавши руки. Він повинен брати участь у процесах, які відбуваються навколо. В дієвості він знаходить розвиток як фізичний, так, найперше, і моральний, духовний. В перерід розвитку сентименталізму просвітницький герой змінюється. Одні літературознавці навіть відмежовують сентименталізм від просвітництва. Сентименталізм з’являється в епоху, коли суспільство починає все більше розчаровуватись в силі розуму. На противагу розуму з’являється новий критерій – почуття [1, с.15]. З розвитком сентименталізму починають занепадати просвітницькі ідеали. З’являються різні течії, які починають відходити він концептів доби. Цей період починають називати передромантизмом, який найбільшого вираження отримав в Англії. Передромантики починають повертатися до ідей Середньовіччя. Велику увагу починають приділяти фантастичному та уявному, яке відкидалося Просвітництвом. У написаннях творів звертаються до фольклору, переосмислюється народна творчість. Після цього періоду починає розвиватися Романтизм. Отже, як висновок, ми можемо сказати, що перша частина нашої дослідницької робити складається із двох підрозділів. У першому підрозділі мова йде про умови формування літературної казки в порівняні з народною, їх спільні та відмінні риси. Ми досліджували специфіку британської казки в добу романтизму, згадували про риси романтизму в добу відродження, просвітництва і передромантизму та визначали, яку роль у розвитку літературної казки відіграв Джон Рескін. У другому підрозділі основна увага була зосереджена на концепціях доби просвітництва та їх відображення в середині ХІХ ст. І на завершення ми, співставляли просвітницького героя з героєм казки Джона Рескіна «Король Золотої Ріки». Розділ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПОВІСТІ ДЖОНА РЕСКІНА «КОРОЛЬ ЗОЛОТОЇ РІКИ»
|