Підрозділ 2.2: Система персонажів казки

Традиційний казковий жанр передбачає розділення усіх героїв казки на добрих і поганих, помічників і злодіїв тощо. Критерії, за якими виокремлюють групи із усіх персонажів до загальної характеристики зводиться до визначення їх, і з перших сторінок казки можна легко визначити відношення читача до того, чи іншого персонажу. Навколо головного героя розгортається сюжет. Другорядні герої описуються настільки часто, наскільки важливу вони відіграють роль по відношенню до головного героя. В поведінці позитивного героя закладено відношення народу до реальності, якою вона має бути. Поведінка головного героя буде відображати устрій та переконання суспільства. Дієвість героя напряму залежить від історичної доби, в якій була написана казка, так як соціальна дійсність породжує персонажа.

Так як казка «Король Золотої ріки» була однією із перших літературних казок, то в ній яскраво відчувається зв'язок з добою Просвітництва. Не зважаючи на те, що казку, як жанр, розвинули романтики, та повністю від особливостей попередньої доби позбутися не вдалось. Доказом цього найперше є система персонажів та їх функції.

Для народної казки детальний психологічний та фізичний опис не має великого значення. До того ж, позитивний герой завжди ідеальний, навіть коли його називають «дурником», його опис не буде співпадати з реальними уявленнями про нерозумну людину. Негативний герой наділений абсолютним проявом зла. Він не має ні єдиної доброї сторони, ні єдиного позитивного помислу. Ні один із героїв не змінюється ні в хорошу, ні в погану сторону. Герої статичні, незмінні. Персонажі казок не розглядаються з психологічної сторони. Вони не вагаються, не сумніваються, для них не характерне внутрішнє переживання. Кожен персонаж має запрограмований тип поведінки, сталі переконання.

Та не лише функції персонажа мають чітке визначення, але і його опис. Герой описується не так детально, а скоріше чітко й коротко. Метою слугує те, що читач має сам, використовуючи свою уяву, описати героя, так як лише читач зможе створити ідеальний опис.

В літературній казці система персонажів складна і розгалужена, з’являється ряд нових образів, а традиційні трансформуються. Персонажі авторської казки виконують інші функції ніж ті, які представлені в народній. Кожен персонаж має свою характеристику, яка значно впливає на розвиток казкового сюжету. Він може змінюватись впродовж казки, розвиватися чи навпаки, деградувати. Кожен герой набуває позитивних і негативних рис. В залежності від того, персонаж позитивний чи негативний коефіцієнт добра та зла змінюється. Зникають абсолютні риси характеру: абсолютне добро, чи абсолютне зло.

Для літературної казки характерні наступні тенденції:

- герой має яскраво виражену індивідуальність;

- порушено сталість функцій персонажу;

- портретний та психологічний опис [20, с111 ]

Індивідуалізація казкового героя

Основним проявом того, що герой літературної казки має чітко виражену індивідуальність, найперше служить його ім’я. У традиційній казці герой може бути навіть анонімним, наприклад, «старець», «цар». Найчастіше, кожне ім’я має своє значення. Наприклад, ім’я «Шварц» («schwartz – позначає «чорний, темний») підкреслює вдачу героя, його негативні сторони. Натомість, «Глюк» перекладається як «щастя», «радість». Назва може бути напряму пов’язана з особливостями героя. Наприклад, «of so cruel and grinding a temper as to receive from all those with whom they had any dealings the nickname of the " Black Brothers."» [27, с.18] («за свои качества, так и за внешний вид они < брати> прослыли всюду под именем " Черных Братьев"» [5, с.20]). Використання прикметників виконує роль підсилення фізичної та психологічної характеристики героя, його індивідуальності. У британських казках широко поширені односкладові імена, щоб твір став доступнішим для реципієнта. Крім того, односкладні імена підкреслюють, що персонажі належать до низьких соціальних прошарків, таких як селяни, ремісники та ін. Головні герої в казках представлені переважно у вигляді простих селян, ремісників, фермерів. Більшість цих персонажів з’явились лише після розвитку класових відносин.

Функції персонажу

Головна особливість персонажів літературної казки це те, що герой може розвиватись чи переходити з розряду поганих героїв в розряд хороших. Як було зазначено вище, лише Глюк має риси просвітницького героя, так як він прогресує в своїй доброті, його мораль домінує і він досягає вершини свого розвитку.

Крім того, в казках для опису суб’єкта використовують дієслова, які «без натяжки можно назвать субъектоцентрическими глаголами» [15, с.28]. Головною функцією використання дієслів є звернення уваги на дії головного героя. Їх використання додає казці динамічності, дієвості, в той час, коли опис майже повністю опускається.

Портретні та психологічні характеристики

Найчастіше герої авторських казок мають детальний опис. Досить часто, зовнішність характеризує і внутрішні світ персонажа. Головні атрибути персонажів цілком реалістичні та іноді навіть з посиланням на соціальні особливості доби.

Якщо розглядати опис чарівника Південно-Західного Вітру, то автор детально описує обличчя та голову героя: «a very large nose, slightly brass- colored; his cheeks were very round and very red his eyes twinkled merrily through long, silky eyelashes» [24, с.20] («широкий, бронзового цвета, нос, круглые, красные щеки и очень веселые глаза, блестевшие из под длинных ресниц. Усы закручивались длинными кольцами, а серые волосы падали по плечам» [5, с.2]). З описаних елементів одягу автор створює ілюзію на есквайрів(титул дворянина): «conical pointed cap of nearly the same altitude, decorated with a black feather» [27, с.20] («громадный колпак, украшенный длинным пером»). Ковпак має два значення: по-перше, ковпаки традиційно носили відьми; це атрибут магічного світу, по-друге, ковпак символізує «корону», тобто перевагу, владу, силу. Натомість, перо є безпосереднім символом Просвітництва. Пера використовували для письма, яке за концепціями просвітництва означає розвиток.

Одним із головних героїв виступає чарівник, яким мислиться як володар водяної стихії, а отже дух. Водяна місцевість вважається середовищем проживання водяного духа, до того ж, на один водяний об’єкт припадає один дух. Дух води не обов’язково має сталий зовнішній вигляд. Він може з’являтися в різних подобах протягом тексту. Так чарівник змінює свій облік і з’являється в подобі собаки, дитини та старця.

Вік господарів водних стихій також варіюється. Дух може змінювати свій образ протягом твору, але зазвичай, дух зображується у вигляді старого діда з довгою сивою бородою, який «найбільше підходить поняттю «господар»» [11, с.35]. Автор описує його таким чином: «his mustaches curled twice round and his hair, of-salt color, descended far over hisshoulders» [27, с.20] («Усы закручивались длинными кольцами, а серые волосы падали по плечам»).

Поява антропоморфних створінь в реальному, побутовому світі героя, змінює топос. Побутовий топос поступово набирає рис магічного, переходячи в фантастичний та призводить до розв’язання сюжету. Чарівник, володар води, з’являється в реальному сіті, змінюючи його на магічний.

Господар водної стихії володіє всіма водами навколо певної території, не тільки земними, але й небесними. Це означає, що дух може контролювати не лише процеси, які відбуваються безпосередньо в воді, але і воду небесну, тобто дощ. Водяний дух може викликати повінь, чи засуху, в залежності від того, як себе поводять люди певної місцевості. В цьому випадку господар води виступає антагоністом, який шкодить людям, і щоб цього не відбулось, люди повинні задобрювати його. Але в окремих випадках, дух виступає як добра сила, яка бореться із несправедливістю і карає винних [11, с.45]. Дід покарав братів, «забравши» дощ і нагородив Глюка, повернувши дощі в долину.

Інший деталізований опис належить Глюку. Глюк є уособленням світла, а отже, за концепціями Просвітництва, морального розуму: «He was not above twelve years old, fair, blue-eyed, and kind in temper to every living thing» [27, с.18] («красивый, голубоглазый двенадцатилетний мальчик. Душа у него была добрая, а сердце мягкое и он готов был помочь каждому» [5, с.1]). Натомість Глюк не описується так детально як чарівник. Його психологічний портрет реципієнт розкриває з його дій. Найчастіше головним героєм виступає дитина, так як дитина-реципієнт краще буде сприймати вчинки головного героя, порівнюючи з собою, «отождествляя себя с главным героем» [11, с.35]. Герой описується прямо, тобто через оцінки інших героїв та опосередковано – через вчинки. Такий опис дозволяє дитині порівнювати головного героя з собою, співпереживати, а отже, і розвиватися.

Літературна казка може бути поділена на розділи, так як композиція і система персонажів у ній складніші, ніж у традиційній. Розділи мають єдину систему персонажів і єдиний мікропростір. Одна або декілька подій може бути описана в одному розділі. Події в розділі не обов’язково послідовні, вони можуть буди описані з погляду різних персонажів. Отже, автор не обмежений у виборі персонажів на розміщені їх в послідовних часових відношеннях. Лише сама структура композиції інваріантна [15, с.45].

Як підсумок, можна сказати, що другий розділ складається з двох підрозділів. У першому підрозділі ми проаналізували особливості хронотопу в літературній казці. Простір та час також зазнали зміни у авторській казці, що ми показали на прикладі твору Джона Рескіна «Король Золотої Ріки». У другому підрозділі ми зазначили, що система персонажів, їх функції та характеристики також відрізняються від народної казки. Багато провідних ідей авторська казка доби романтизму запозичила з концепцій Просвітництва, що ми спробували довести на основі казки Джона Рескіна.