Устрій козацький

Устрій козацький під той час уже досить виробив ся й уло-жив ся. Він же не був дуже хитрий—був дуже простий, і свобідний, а про те вмів бути дуже сильним, мав силу величезну, потрапив панувати над душею й тїлом козацького брацтва. В тім виявив ся великий хист і здатність нашого народу до організації, що такими простими засобами, з таким простим і невиробленим матеріялом міг доказувати таких дїл.

Головна вага козацької організації все ще лежить на Низу Дніпровім, куди не сягають руки польських панів анї вояків і на свободї розвиваєть ся козацька організація. Осередком її— Сїч запорозька, що переносить ся то на той то на другий острів Дніпровий. Вона розпоряджає всїми силами козацькими, розкиданими на Запорожу і розселеними на волости. Замку або кріпости якоїсь в Сїчи не чути, згадують ся тільки вали і засіки. В потайних місцях переховують ся гармати і ріжний воєнний припас. Армата козацька бувала не велика, але завеїди добре справна. Була військова музика—згадують ся кітли и барабани. Були військові корогви, пильно переховувані. Був військовий скарб, військові табуни кінські, військові човни і ріжні кораблі, захоплені від Турків.

Всї сили козацької рахували в 1590-х роках на 20 тисяч. Погром 1596 р. зменьшив її, але з першим десятилїтєм XVII віку вона знову вертаєть ся до давнього і далї зростає. Більшість козаків жила і господарила на волости; на Низу весною і лїтом пробувало по кілька тисяч козаків, готуючи ся до походів або займаючи ся ріжним промислом: рибальством, ловами, соляним промислом, або торгували з Татарами й Турками в певних пограничних містах. На зиму вони расходили ся на волость і мало хто лишав ся в зимовниках. Кілька сот козаків лишало ся на Сїчи, щоб стерігти армату і всякий військовий припас. Зимувати приходило ся не легко, в курінях, лихо зроблених з лози або дерева і ті що кілька зим прозимували тут, вважали ся особливо випробованими і досвідченими товаришами.

Військо подїляло ся на полки. Офіціально рахувало ся на початку XVII в. чотири полки і в кождім по 500 душ—стільки правительство польське ніби тримало козаків в своїй службі. В дійсности і полків тих бувало більше, і козаків в них бувало різно, навіть і по кілька тисяч (наприклад в Хотинській війнї військо козацьке мало II полків, і в декотрих полках по 4 тис. козаків). Полком править полковник. Кождий полк має свою корогву, свого сурмача і довбиша. Він подїляєть ся на сотнї, сотнї на десятки або инакшекурінї. Ку-рінями правлять атамани, сотнями сотники. Ріжні доручення гетьманські сповняють осавули. Арматою править обозний, її осїдком вважаєть ся місто Терехтемирів з старим монастирем. Се місто дав козакам Баторий на шпиталь для калік і для всяких військових потреб; але що воно занадто далеко лежало, під носом у властей польських, то звичайно армата стояла десь близше під рукою козацькою, а не в сїй офіціальній козацькій столицї. Канцелярією військовою завідує писар. Листи писані від війська стверджують ся військовою печатею. Військо в своїх листах звичайно називає себе „військом Запорозьким”, але часто уживає також назви „рицарства запорозького”, або „рицарства війська Запорозького”; в повновласти, виданій послам козацьким для переговорів з цісарем, зве себе військо „вільним військом Запорозьким”. Самі себе козаки звуть „товаришами”, а ціле військо-„товариством”. З польської сторони по ґречному звуть козаків „молойцями”, або „панами молойцями”.

18. Бересте́ йська у́ нія — рішення Київської митрополії Константинопольського патріархату на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Унію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.

Проти унії протестувала також значна частина православної шляхти, деякі магнати (князь Костянтин Острозький), хоча спочатку її підтримував і був її натхненником, частина духовенства (зокрема, Києво-Печерський архімандрит Никифор Тур, його наступник Єлисей Плетенецький та інші). Було видано ряд полемічних антиуніатських творів. Особливе місце серед них займали твори славетного українського письменника Івана Вишенського.

Року, за сприяння гетьмана Петра Сагайдачного, єрусалимським патріархом Теофаном було відновлено вищу ієрархію православної Київської митрополії та висвячено Митрополита Київського, Галицького та всієї Руси Іова Борецького.

Внаслідок опору українського і білоруського народів уряд Речі Посполитої на початку 1630-х років змушений був видати «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали легальне існування православної церкви. Проте ці «Статті» не припинили наступу католицизму та унії. Українська революція 1648—1676 років привела до цілковитої ліквідації унії на Лівобережжі.