Бойові дії 1648-1654

Козацьке і польське війська просувалися назустріч одне одному. Першою на шляху козацького війська була добре укріплена фортеця Кодак. Не маючи необхідної для штурму артилерії, Б. Хмельницький залишає її в тилу, продовжуючи похід. Водночас він направляє Івана Ганжу до реєстрових козаків, які пливли Дніпром, щоб об’єднатися з польськими військами. У результаті переговорів реєстрові козаки перейшли на бік повстанців.

Перша велика битва між польським військом під командуванням М. Калиновського і М. Потоцького, яке налічувало понад 20 тис. чол., і українськими козаками відбулася наприкінці квітня – на початку травня 1648 р. під Жовтими Водами. Після штурму польського табору, який тривав майже два тижні, Б. Хмельницький 5-6 травня дав генеральний бій, поляки змушені були відступити. Налякані звісткою про поразку і переконані підісланими козаками, що сили повстанців набагато перевищують головні сили польського війська, поляки відступили, залишивши зручні позиції під Корсунем. 26 травня поляки, провідниками яких були козаки Б. Хмельницького, за дуже несприятливих умов зустрілися з 15-тисячним загоном козаків. У цьому бою поляки знову зазнали поразки. У полон було взято близько 9 тис. вояків, у тому числі й командувачів М. Калиновського і М. Потоцького.

Перші перемоги козацьких військ сколихнули все населення України. До середини літа 1648 р. були звільнені Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. Народні виступи розросталися на Волині та західноукраїнських землях. У цей час вмирає польський король Владислав IV.

Упродовж літа Б. Хмельницький перебував зі своїм табором під Білою Церквою. Основні зусилля Б. Хмельницький спрямував на створення дисциплінованої, добре організованої армії, яка складалася з 16 полків і налічувала до кінця літа 40 тис. чол. По-перше, Б. Хмельницький не хотів виводити козацькі полки з Наддніпрянщини, оскільки не вірив союзникам – татарам, які після виведення козацьких військ могли кинутися грабувати мирне населення. По-друге, Б. Хмельницькому важливо було знати, який міжнародний резонанс викличуть його перемоги над поляками.

Поляки, щоб виграти час, почали переговори з Б. Хмельницьким, що дало їм можливість мобілізувати 32 тис. шляхти і 8 тис. німецьких найманців. На чолі нової польської армії стояли Д. Заславський, який любив розкоші, М. Остророг, учений-латиніст, і дев’ятнадцятирічний А. Конєцпольський. Б. Хмельницький, з властивим йому гумором, охрестив їх “периною”, “латиною” і “дитиною”. Воюючі армії 23 вересня 1648 р. зустрілися під Пилявцями, де відбулася грандіозна битва, в якій поляки зазнали нищівної поразки. 26 вересня у Старокостянтинові відбулася козацька рада за участю Тугай-бея, яка ухвалила рішення продовжувати наступ на Західну Україну. На початку жовтня армія Б. Хмельницького оточила Львів і могла здобути його. Але через небажання Б. Хмельницького зруйнувати прекрасне місто і завдяки величезному викупу в 200 тис. злотих на користь Тугай-бея облогу було знято.

На початку листопада 1648 р. козацьке військо підійшло до добре укріпленої польської фортеці Замостя і почало готуватися до штурму. У цей час прийшло повідомлення, що новим королем обрано Яна II Казимира, якого й хотів бачити на престолі Б. Хмельницький. Дев’ятого листопада до гетьмана прибуло офіційне посольство нового польського короля, який запропонував перемир’я. Б. Хмельницький визнав своє підданство і віддав наказ військам повертатися в Наддніпрянщину.

Залишається загадкою, чому Б. Хмельницький, який міг тоді зни­щити Річ Посполиту, вирішив повернутися в Наддніпрянщину. Очевидно, він все ще сподівався, що новий король задовольнить вимоги козацтва. До того ж насувалася зима, війська були дуже втомлені, в Україні почалися голод і чума. Союзники гетьмана – кримські татари – збиралися повернутися додому. Б. Хмельницький розумів також, що вторгнення козацьких військ безпосередньо в польські землі може спричинити вибух масової визвольної боротьби поляків.

Таким чином, 14 листопада 1648 р. козаки знімають облогу Замостя і вирушають до Києва. 23 грудня Б. Хмельницький прибув до Києва, де його урочисто зустрічало населення.

До Переяслава для переговорів 19 лютого 1649 р. прибули польські урядові представники на чолі з А. Кисілем. Наступного дня Б. Хмельницькому передали від нового короля гетьманську булаву і червону корогву з білим орлом. У результаті переговорів, що тривали тиждень, було вирішено відкласти складання реєстру Війська Запорозького до весни. До того часу польські та литовські війська не повинні були ступати в межі Київського воєводства, а козакам заборонялося переходити за річки Горинь і Прип’ять. Під час переговорів Б. Хмельницький твердо заявив, що його мета – звільнити український народ від гноблення Речі Посполитої і що майбутній кордон між Річчю Посполитою й Україною повинен визначатися по річці Віслі. Під час переговорів у Переяславі були також посли угорські, турецькі, татарські, волоські та московські.

З Москви в Україну 16 березня 1649 р. прибуло перше офіційне ро­сійське посольство на чолі з Г. Унковським. У квітні в Чигирині відбулися переговори між ним і Б. Хмельницьким. Після закінчення переговорів до Москви з російським посольством для продовження українсько-російських відносин направили чигиринського полковника Ф. Вешняка.

У той самий час король Ян II Казимир, відклавши на кілька місяців переговори, зібрав нову армію і 28 липня вирушив у похід проти українських козаків. Він видав універсал, яким позбавляв Б. Хмельницького гетьманства, на його місце призначив С. Забуського, а за голову Б. Хмельницького встановив винагороду 10 тис. злотих.

Наприкінці липня козацькі загони оточили 15-тисячне військо Я. Вишневецького у Збаражі. На допомогу їм поспішили основні сили Казимира. У результаті несподіваного маневру Б. Хмельницький напав на них під Зборовом і оточив. Поляки зрозуміли, що поразка неминуча, і 5 серпня король Ян II Казимир звернувся з листами про перемир’я до українського гетьмана і кримського хана. Іслам-Гірей, підкуплений поляками, відвів своє військо і поставив перед Б. Хмельницьким вимогу укласти угоду з польським королем. Український гетьман змушений був піти на переговори з поляками, по суті випустивши з рук повну перемогу над ворогом.

Відбулися переговори, у результаті яких був підписаний Зборівський договір. Що він передбачав? По-перше, встановлювався 40-тисячний козацький реєстр. По-друге, Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства перейшли у відання гетьманської адміністрації; польському війську і євреям заборонялося перебувати на цій території; урядові посади дозволялося обіймати лише козацькій старшині та православній шляхті. По-третє, ліквідувалась унія (це питання мало бути розглянуте на найближчому сеймі), а православний митрополит діставав право на місце в сенаті. По-четверте, усім повстанцям було оголошено амністію.

Таким чином, були закріплені основи формування української ко­зацької державності на території трьох воєводств – Київського, Чернігівського і Брацлавського. Дуже важливим у цьому питанні було визнання досить великого реєстру Війська Запорозького, що поділялося на 16 військово-територіальних адміністративних полкових одиниць. У руках полковників зосереджувалася військова, адміністративна, судова і фінансова влада. Під час бойових дій кількість полків народної армії збільшувалася до 36, від битви до битви підвищувалась і їхня військова майстерність.

Проте після Зборівського договору не всі верстви населення дістали відповідні права і свободи. Тяжким залишалося економічне становище України. Багато рядових козаків і селян змушені були повернутися до маєтків своїх панів і працювати на них. Крім того, татари знову почали захоплювати і продавати на ринках українських людей. Через це у багатьох районах України почало проявлятися невдоволення, а на початку 1650 р. в Запоріжжі навіть спалахнув озброєний виступ проти гетьманської адміністрації, який незабаром придушив Б. Хмельницький.

Умовами Зборівського договору не була задоволена і польська шляхта, яка вважала, що пішла на надто великі поступки козакам і прагнула “вогнем і мечем” втихомирити козаків. Таким чином, Зборівський мир не міг бути тривалим.

21. Перея́ славська рá да 1654 року — загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким та Московською державою.

У Січні 1648 року на Запоріжжі розпочалося масштабне антипольське повстання під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Повстанці отримали низку перемог над урядовими військами Речі Посполитої, їх підтримали народні маси, розраховуючи на збільшення козацького реєстру (який утримувався коштом державної скарбниці), послаблення польського панського гніту, утисків з боку євреїв — керуючих маєтками, а також відновлення позицій православної церкви на своїх землях.

Однак здобута Б.Хмельницьким автономія опинилась затиснутою між 3-х великих держав Східної Європи: Річчю Посполитою, Османською імперією, Московським царством.

Проголосити незалежність він не міг, бо був лідером повстання, але не мав права стати легітимним монархом, і такої кандидатури серед лідерів повстання не було.

Економічна і людська база Б.Хмельницького — відсталі Київське, а періодично також Брацлавське і Чернігівське воєводства. Вести тривалу війну в таких умовах було неможливо.

Єдиний союзник — кримський хан — не був зацікавлений в остаточній перемозі козаків.

Отже, первісно Хмельницький намагався побудувати автономне утворення в межах Речі Посполитої, просив військової допомоги у російського царя і його воєвод, з часом — схилявся до рішення стати васалом Османської імперії, що стало чинником, який вплинув на рішення Земського собору у 1653 р.

Березне́ ві статті́ 1654 року (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорозького», «Переяславські статті») — угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради.

Згідно з цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами, правда, з дозволу царського уряду і не мав права на зносини з Польщею та Туреччиною. Гетьман обирався на козацькій раді пожиттєво, а царя лише повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину.