Українська державність в ході нац. Визвол руху

Визвольну війну проти польського панування розпочав Богдан Хмельницький за умов, коли в українському суспільстві була відсутня ідея національної державності. Причину слід шукати в тому, що, по-перше, далося взнаки 250-300-річнс панування чужих держав на українських землях; по-друге, етнографічні українські землі були розділені між сусідніми країнами; по-третє, відбулася денаціоналізація політичної еліти української нації.

На початку березня 1648 р., після переможної битви під Жовтими Водами, під час переговорів із коронним гетьманом Потоцьким Хмельницький висунув вимоги, що передбачали надання Козацькій Україні автономних прав у складі Речі Посполитої. Зрозуміло, поляки скептично поставилися до цього, оскільки ніхто не очікував, що повстання набуде розмаху національно-визвольної війни.

Наступним кроком у державотворенні Української держави стали події, пов'язані з переможною битвою українського війська під Корсунем (травень 1648 р.). Від полоненого М. Потоцького вимагали: а) поновити козацькі права і вольності, скасовані " Ординацією Війська Запорозького" 1638 р.; б) скасувати повноваження польської адміністрації на визволених землях; в) визнати " удільність" (тобто окремішність) Української держави по Білу Церкву.

Таким чином, уже в перші місяці Визвольної війни було створено сприятливі умови для здобуття Україною державності і розширення її території шляхом подальшого наступу вглиб Польщі.

Однак Б. Хмельницький відмовився від такого плану. На думку дослідників, причинами такого рішення гетьмана було, по-перше, те, що кримський хан Іслам-Гірей на черговій зустрічі з Хмельницьким у травні 1648 р. дав зрозуміти, що не підтримає його в наступі на Польщу. По-друге, український лідер не міг не враховувати думку значної частини заможного козацтва і старшини, котрі ратували за розширення козацьких прав, але не бажали псувати відносини із польським урядом. Багато хто з них мав родинні стосунки з польськими магнатами і шляхтою. По-третє, Б. Хмельницького турбувала позиція Москви, яка у 1647 р. уклала з Польщею оборонний союз проти татар і почала зосереджувати війська на кордоні з українськими землями.

Тому-то гетьман припинив воєнні дії проти Польщі й відрядив до короля українське посольство.

Подальшим етапом державотворення стало переростання козацького повстання у національно-визвольну війну (липень 1648р.). За підтримки більшості українського суспільства Б. Хмельницький самочинно, без санкції польського уряду, здійснює державотворчі кроки: на всій визволеній території політична влада переходила до української старшини; скасовували кріпосне право і феодальні повинності селян; відновлювали православну церкву, а католицьке духовенство, навпаки, зазнавало утисків; почали функціонувати центральні та місцеві органи влади, суд, українська армія, податкова система. Столицею держави стає місто Чигирин; запроваджується полково-сотенний адміністративно-територіальний поділ України.

До кінця серпня 1648 р. влада Б. Хмельницького поширюється на територію Брацлавського, Чернігівського, Київського, Подільського і південної частини Волинського воєводств.

Руїна

Руї́ на — період історії України другої половини XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом.

Поняття «Руїна» започаткував Самійло Величко.

Дехто з публіцистів (наприклад, Микола Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів — ставлеників Москви (Івана Брюховецького, Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича) й обмежують хронологічно 1663–1687 та територіально — Лівобережною Україною.

Історики також трактують час по різному:

— Від Чуднівської угоди та послідуючого розколу серед козацтва, у зв'язку з невизнанням

лівобережними полками польського патронату — 1660–1687.

— Борис Крупницький вважав, що Руїна тривала від смерті Богдана Хмельницького, зокрема Пушкарівського повстання, й до початку правління Івана Мазепи — 1657–1687.

Під час «Руїни» країна, через внутрішню боротьбу козацьких кланів різних претендентів на єдиноправ'я в її межах, 1667-го року, внаслідок Андрусівського перемир'я, була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну поміж Річчю Посполитою та Московським царством. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському патріархатові. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці: (Іван Брюховецький, Микола Ханенко, Юрій Хмельницький, Дем'ян Многогрішний, Степан Опара, Іван Сірко, Яким Сомко, Петро Суховій, Павло Тетеря).

Причини Руїни

--Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті;

--глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики;

--егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від кланових та особистих;

--перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі,

Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.

Гетьмани епохи Руїни

-Іван Виговський

-Юрій Хмельницький

-Іван Самойлович

Правобережні

-Павло Тетеря

-Петро Дорошенко

Лівобережні

-Іван Брюховецький

-Дем'ян Многогрішний