Культура й духовне життя в Україні у 1917-1920 рр.

Роки революції та боротьби за збереження державної незалежності України відкрили нову сторінку в її культурному житті. У цей період культура перебувала під впливом суперечливих факторів, що спричиняли в ній як позитивні, так і негативні зміни. Крах Російської імперії, боротьба за утворення суверенної Української держави, глибокі соціально-економічні зрушення зумовили духовне піднесення в суспільстві, що благотворно позначилося на всіх сферах культурного життя, Водночас жорстока боротьба, труднощі війни гальмували культурні процеси, руйнували матеріальну основу культури, спричинили еміграцію багатьох її діячів за кордон. Однією з найпомітніших тенденцій культурного розвитку 1917-1920 рр. були позитивні зрушення в системі освіти. За ці роки сотні тисяч дорослих самотужки чи з школах і гуртках ліквідації неписьменності дістали елементарну освіту. Значно збільшилася кількість шкіл та учнів у них. Зокрема, було створено 50 нових українських державних середніх шкіл, 150 українських гімназій. Характерно, що розширювати шкільну мережу прагнули і радянська влада, і Центральна Рада, Гетьманат Скоропадського, Директорія. Але кожен із цих режимів переслідував свої політичні цілі. Особливо активно політизували систему шкільної освіти більшовики, прагнучи перетворити її на знаряддя своїх партійних інтересів. Складні й суперечливі процеси відбувалися у вищій школі. Кількість вишів в Україні у 1917-1920 рр. значно зросла. Центральна Рада розробила план заснування вишів з українською мовою викладання. Частково він був реалізований за часів Гетьманщини. Радянська влада, своєю чергою, відкрила нові виші. З метою підготовки до навчання в інститутах і університетах своїх прибічників більшовики 1920 р, відкрили при вишах робітничі факультети (робфаки), де навчалися червоноармійці, комсомольці, члени РКП(б), Найхарактернішою тенденцією у сфері науки було утворення а умовах Гетьманату Української Академії наук. Першим президентом УАН був академік В. Вернадський. Перші дійсні члени УАН - Д.Багалій, К. Воблий, В, Гнатюк, М. Кащенко, Б. Кістеківський, А. Кримський, В, Линський, О. Фомін та ін. Декілька видатних учених-академіків не прийняли радянську владу і опинилися в еміграції. Істотні позитивні зміни відбувалися в 1917- 1920 рр. у літературі. У той період до літературного процесу долучилося ціле покоління письменників і поетів, які започаткували новий етап розвитку художнього слова. Їхня творчість пройнята сподіваннями, чеканнями, розчаруваннями - всією гамою почуттів, що оволодівають мільйонами на зламі епох. Помітною течією в поезії цього періоду був романтизм, що його представляли В. Сосюра, В. Чумак, В. Елланський, І. Кулик. Група молодих літераторів (М. Зеров, П. Филипович, М.Рильський та ін.) започаткувала відоме літературне угрупування неокласиків. Окреслилися й інші літературні напрями, які розквітли у 20-х рр. У 1917-1920 рр. відчутних змін, зазнала театральна справа. В театри прийшла плеяда митців, талант яких особливо яскраво виявився у 20-х рр. Помітною подією в історії української культури був " Молодий театр", що його у 1017 р. заснував та очолив Лесь Курбас. Однєю з кращих вистав театру була інсценізація поеми Великого Кобзаря " Гайдамаки" (автор інсценізації та постановник Л. Курбас). З ініціативи композитора К. Стеценка в 1919-1920 рр. засновано кілька мандрівних хорових капел. Одна з них - " Думка" успішно працює й досі. Видатним явищем в історії українського образотворчого мистецтва стало утворення 1917 р. Української Академії мистецтв, Один з її організаторів М. Бойчук започаткував всесвітньо відому школу живописців-" бойчукістів". У 1917-1920 рр. в Україні працювали талановиті художники Г. Нарбут, А. Маневич, В. Кричевський та ін. Ці роки ввійшли в історію як початок українського національно-культурного відродження.