Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні.

Наприкінці 20-х років керівництво ВКП(б) взяло курс на " побудову соціалізму в окремо взятій країні", стало на шлях якнайшвидшого перетворення СРСР на сучасне мілітаризоване індустріальне суспільство. XV з'їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) ухвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізації народного господарства. З 1929 р. партійне керівництво відмовилося від нової економічної політики та під іншими гаслами перейшло до політики комуністичного штурму, яку воно провадило в 1918-1921 рр. Надзвичайні заходи та їх переростання у політику комуністичного штурму зустріли опір з боку ряду найстаріших членів ЦК ВКП(б) (група М.Бухаріна). Але група Сталіна взяла верх над опозицією. З метою знищення її прихильників у партії було організовано чистку партійних лав, що розпочалась у травні 1929 р. і тривала цілий рік. На думку центральної влади, УРСР була одним із головних плацдармів, де на основі наявних виробничих сил мав здійснюватися процес індустріалізації СРСР, Особливо великого значення надавалося металургійно - видобувній базі, що зосереджувалася в УРСР. XI з'їзд КП(б)У (1930 р.), який проходив під знаком повної підтримки сталінського курсу на форсовану індустріалізацію, схвалив надоптимістичну, а фактично - науково невиважену оцінку можливостей промислового розвитку УРСР, що містилась у політичному звіті ЦК. У травні 1929 р. XI з'їзд Рад затвердив п'ятирічний план розвитку народного господарства УРСР на 1928-1933 рр., за яким передбачався щорічний приріст промислової продукції на 20-22%; будівництво 400 підприємств (з числа 1500 в СРСР). Серед них такі промислові гіганти, як " Дніпрогес", " Запоріжсталь", " Криворіжсталь", " Азовсталь", " Дніпроалюмінійбуд", " Краммашбуд", ХТЗ та реконструкція низки підприємств. При цьому господарство УРСР було повністю підпорядковано центральним органам влади, замість ринкових відносин створювалася централізована планова економіка. Заборонялася приватна торгівля, вона була одер-жавлена. Промисловості УРСР було нав'язано надвисокі темпи індустріалізації, які призвели до безладдя, марнотратства, частих аварій. Але цьому знаходили інші пояснення: " саботаж", " економічне шпигунство", " диверсії ворогів народу", і, як наслідок, - репресії. Для досягнення перебільшених показників використовувались методи позаекономічного примусу та ідеологічного ошукування трудящих. Грандіозні плани першої п'ятирічки виконано не було: середньорічний приріст промислової продукції не перевищував 10%, фактичний видобуток вугілля у Донбасі становив лише 4, 5 млн т замість планових 5, 3 млн, виплавка чавуну - лише 4, 3 млн т замість 6, 6 млн. Але радянському народові не вважали за доцільне повідомляти про крах п'ятирічного плану. Радянська пропаганда, а За нею партійна історія ще більш як півстоліття твердили про дострокове виконання планових завдань першої п'ятирічки за 4 роки і 3 місяці. На початок 1933 р. країну було поставлено на межу економічної катастрофи. Тому з 1833 р. політика " надіндустріалізації", стрибкоподібного нарощування темпів розвитку промисловості припинилася. На другу п'ятирічку (1933-1937 рр.) були заплановані помірковані темпи зростання промислового виробництва (13-14%). Але УРСР цього разу отримала непропорційно малі капіталовкладення. У Москві було вирішено зосередити зусилля на розвитку промислових центрів Уралу. Тому з 4, 5 тис. промислових об'єктів лише 100 знаходилися в УРСР. Завдання другої п'ятирічки також виконано не було, але знову це лишилося " таємницею Кремля". Індустріалізація відбувалася в умовах масового народного піднесення. Одурманені та ошукані сталінською пропагандою трудящі маси справді виявляли приклади трудового героїзму: розгорнулися соціалістичне змагання, рух ударників, стаханівський рух, рухи новаторів, багатоверстатників. Але сподівання на покращання матеріального становища, підвищення життєвого рівня залишилися марними. Життєвий рівень трудящих постійно падав, а партійно-державна номенклатура для забезпечення матеріального добробуту продовжувала створювати систему спеціальних закритих магазинів-розподільників, пайкового забезпечення. Низьким залишався і рівень освіти та кваліфікації робітничих та інженерних кадрів (88% працюючих мали лише початкову освіту). Політика індустріалізації та її наслідки в УРСР - явище неоднозначне. Внаслідок героїчної праці трудящих і широкого використання примусової праці в'язнів концтаборів в УРСР протягом 1922-1938 рр. кількість підприємств важкої промисловості зросла в 11 разів; у Донбасі було побудовано 100 нових шахт; налагодили випуск продукції тракторний і турбогенераторний заводи у Харкові, металургійні комбінати в Запоріжжі, Кривому Розі, Маріуполі; частка важкої промисловості у валовій продукції зросла до 92%; удвічі зросла чисельність робітників. Напередодні радянсько-німецької війни УРСР була основною металургійною, вугільною, машинобудівною базою СРСР. За рівнем галузей важкої промисловості УРСР випередила низку країн Західної Європи. Водночас політика індустріалізації мала негативні наслідки: - підрив розвитку сільського господарства, легкої та харчової галузей промисловості; -нераціональне й нерівномірне розміщення продуктивних сил; -відрив сировинних баз від підприємств-споживачів; -посилена централізація управління промисловістю; -ігнорування економічних механізмів регулювання; - загальне одержавлення засобів виробництва; - урбанізація, що призвела до ускладнення житлової та продовольчої проблем; - зниження життєвого рівня населення; - посилення політики репресій проти інженерно-технічних працівників. Отже, внаслідок проведення політики індустріалізації УРСР перетворювалася на індустріально-аграрну республіку.