Термінологічний словник

Автохтон – (слово грецького походження, означає - місцевий, корінний). Народ автохтон – це корінне населення певної території, країни.

Вотчина – комплекс феодальної земельної власності та пов'язане з нею право на феодально залежних селян. Існували князівські, боярські, монастирські й церковні вотчини. Вотчина переходила синам після смерті батька. Найкращою вотчиною вважалося право на володіння київським престолом.

Данина – найдавніша форма оподаткування населення, яка здійснювалась у формі прямого державного податку, феодальної ренти, військової контрибуції тощо.

Десятина – - десята частина прибутків, яку сплачувало церкві залежне населення. Вперше встановлена київським князем Володимиром.

Дружина – загін воїнів, об’єднаних навколо князя. У Київській Русі дружина становила постійну військову силу й брала участь в управлінні князівством та особистим господарством князя.

Закупи – категорія феодально залежних селян. Так називали людей, які брали у феодала позичку (купу) і за це мусили відпрацьовувати у господарстві хазяїна. Після повернення боргу селянин знову ставав вільним.

Літопис – найдавніший вид історико-мемуарної прози, що являв собою розташовані в хронологічному порядку коротенькі замітки й докладні оповідання (“сказання”) про історичні події.

Народне віче –рада старійшин, пізніше збори вільних громадян (холопи не мали права на участь у народному вічі), форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Київської Русі. Існувало з УІ до УІІІ ст. поряд із владою князя і було безпосереднім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду брали участь у вирішенні спільних справ.

Нормани – - вихідці з країн Скандинавії. На Русі їх називали варягами.

Общинник – вільний селянин, який сплачував державі данину, засобом збирання якої було полюддя.

“Руська Правда” – збірник давньоруських законів, складений за часів правління князя Ярослава Мудрого в середині XI ст.

Смерд – селянин, який належав до селянської общини й отримував від князя землю, сплачуючи йому данину.

Удільна роздробленість – процес децентралізації на Русі, послаблення влади київського князя. Настала після смерті київського князя Мстислава Володимировича (1132 р.), коли держава розділилася на півтора десятка земель і князівств.

Усобиці – чвари, суперечки, війни між давньоруськими князями за право володіти землями, переважно за київський престол.

Холоп – підневільна особа, близька за суспільним становищем до раба; пізніше – двірський слуга, кріпак.

Челядь – раби, полонені, які знаходилися під владою хазяїна, цілком безправні особи.

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте основні етапи формування Київської держави.

2. Простежте динаміку розвитку політичного устрою в Київській державі.

3. У чому полягає прогресивна роль християнства?

4. Які причини зумовили ослаблення та розпад Київської держави?

5. Чому після занепаду Києва саме Галицько-Волинське князівство стало основою української державності?

6. Що призвело до припинення існування Галицько-Волинської держави?

Тестові завдання:

1. Об’єднання Руської та Новгородської земель, яким була започаткована велика держава – Київська Русь, відбулось у:

а) 866 р.;

б) 882 р.;

в) 907 р.

2. Основною військовою силою і одночасно примітивним апаратом державного управління в часи Київської Русі була (о):

а) віче;

б) дружина;

в) ополчення.

3. „Пощо ми губимо Руськую землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і радіє, що межи нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне серце і обережімо Руськую землю. Кожен хай держить отчину свою...” До такої думки прийшли руські князі на з’їзді у:

а) Києві в 1068 р.;

б) Любечі в 1097 р.;

в) Чернігові в 1113 р.

4. Галицьку та Волинську землі в єдину державу вперше об’єднав:

а) Ярослав Осмомисл;

б) Роман Мстиславович;

в) Мстислав Удатний.

5. Столицею своєї держави Данило Галицький обрав місто:

а) Галич;

б) Холм;

в) Львів.

Тема 2. Україна у складі Польщі. Козацька доба.

(ХІV-ХVІ ст.)

Головною проблемою теми є відповідь на питання: чому панівна українська верства не висунула програми політичного устрою України, а потрапила в залежність спочатку від Литви, а згодом і Польщі. Які перешкоди стояли на шляху України до створення самостійної держави? Для з’ясування цієї проблеми, необхідно розглянути наступні питання:

1. Політичне становище українських земель в умовах литовсько-польського панування. Перешкоди на шляху утворення державності.

2. Виникнення українського козацтва.

3. Основні риси суспільного-політичного устрою Запорізької Січі та її місце в державотворчому процесі.

Розгляд теми слід розпочати з визначення причин литовської експансії українських земель, початок якої було покладено у 1340 році. Причини стрімкого підкорення Литвою земель південної Русі досі нез’ясовані. Деякі дослідники вважають, що експансія була в значній мірі викликана зацікавленістю литовського боярства міжнародними зв’язками українських купців, особливо важливих в умовах ізоляції язицької Литви в католицькій Європі. Це, в якійсь мірі, підтверджує й політика литовських князів, що швидко споруджували на приєднаних землях укріплені державні митниці, переважно в пониззі Дніпра та Чорноморському узбережжі.

Приєднання українських земель здійснювалось у формі кондомініуму, що зберігав за ними виплату данини Орді. На основі аналізу взаємовідносини Литви та Золотої Орди щодо українських земель уясніть, були вони політичним компромісом чи протистоянням?

Розглядаючи політичний устрій українських земель у складі Литовської держави, обумовте особливості васальної залежності та межі їх самоврядування, визначте зміст Магдебурзького права, визначить, які традиції Київської Русі зберігала і запозичувала Литовська держава.

Розуміння подальшого перебігу подій вимагає розглянути причини зближення Литви й Польщі та вплив цього факту на становище українських земель.

Занепокоєння Литви піднесенням Москви, до якої тяжіла частина українських феодалів і загроза з боку Тевтонського ордена зблизили її з Польщею. У 1385 р. була підписана Кревська уніяза умовами якої литовський князь ставав польським королем в обмін на входження Литовського князівства до складу Польської держави та перехід у католицтво всіх жителів Литви. Отже, Кревська унія відкривала шлях для наступу поляків на українські землі, що знаходились у складі Литви.

Однак Литовські феодали на чолі з князем Вітовтом виступили за збереження політичної самостійності князівства, тому Кревська унія закінчилася компромісом. З'ясуйте його суть.

Після Кревської унії поділ на католиків і православних зблизив польську й литовську знать і водночас поглибив розрив між знаттю литовською і українською. Поступово відбувалось перетворення автономних українських князівств на польські воєводства. Зі скасуванням у 1471 р. найбільшого в державі Київського князівства дослідники пов’язують кінець української автономії.

Розгляньте як відбувалась інкорпорація (входження до складу) українських земель Річчю Посполитою, проаналізуйте роль Люблінської (1569 р.) та Берестейської (1596 р) уній у колонізації, закріпаченні та окатоличенні населення України, розкрийте зміни, що відбулися в адміністративно-територіальному поділі та суспільному устрої українських земель.

У 1569 р. в Любліні польсько-литовський сейм прийняв рішення про об’єднання Литви й Польщі в єдину державу – Річ Посполиту, що мала єдиного виборного короля, один сейм та єдину зовнішню політику. Литва в деякій мірі зберігала місцеве самоврядування, зокрема, фінанси, податки, військо, скарбницю, суд, уряд, адміністрацію і правове законодавство. За унією до Польщі відходили українські землі, що раніше належали литовцям. На них було створено 7 воєводств, де продовжували діяти Литовські статути.

Місцева знать, байдужа до національних інтересів, не порушила питання про надання українським землям статусу державної автономії, що могло вже тоді перетворити Річ Посполиту на федерацію трьох держав. Вимоги українських феодалів були мінімальними: збереження всіх існуючих привілеїв, свобода віросповідання, руська мова в офіційному діловодстві.

Для з'ясування історичної оцінки Люблінської унії проаналізуйте роботи сучасних істориків. В.Смолій, В. Сергійчук вказують, що Люблінська унія поставила під сумнів саме існування українців, як самостійного етносу та посилила закріпачення українського народу. О. Субтельний вважає, що Люблінська унія в певній мірі прилучала українців до Європи. У цілому на сьогоднішній день в історичній науці немає єдиної точки зору на цю подію.

Ополячення українців відбувалось й за допомогою релігії. За Берестейською церковною унією (1596 р.) в Україні була створена уніатська (греко-католицька) церква під вердиктом Ватикану. Православна церква стала, по суті, незаконною.

Проте в історичній літературі Берестейська церковна унія, як і Люблінська, оцінюється неоднозначно і навіть протилежно. Частина сучасних істориків, переважно греко-католицького сповідання, вважають Берестейську унію позитивною подією, що стала, на їх думку, єдиним засобом порятунку українського народу і православної віри. Більшість вчених сприймають її негативно (першими були російські історики ХVІІІ-ХІХ ст.), підкреслюючи, що унія стала фактором політичної нестабільності держави. Замість двох церков після Берестейської унії в Україні діяли три християнські церкви: православна, католицька й греко-католицька (уніатська). Тим самим унія 1596 р. заклала суттєві релігійні розбіжності між українцями, які дають про себе знати і нині.

У вітчизняній історіографії існує чимало різних гіпотез щодо походження козацтва. Найбільш поширеними й досить оригінальними за змістом є так звані етимологічна та етнічна концепції. Перша намагається відшукати початки козаччини в різних словах, спільних за звучанням чи значенням з терміном “козак”. Представники другої концепції шукають родовід козацтва в певній етнічній групі людей – косогах, торках, берендеях, татарах, половцях, хозарах.

Процес формування козацтва був складним і тривалим, тому М. Грушевський виділяв щонайменше два етапи його розвитку. Перший – зародковий, “побутовий”, що з’явився в боротьбі проти монголів та степових кочівників. Другий – класичний, період формування козацтва як організованої суспільної верстви українського населення ХV-ХVІ ст.

До представників “побутового козацтва” сучасні історики відносять маловідому людність – бродників та берладників, які ще за часів Київської Русі являли собою значну соціально-політичну силу. Перша згадка про цих людей в історичних джерелах датується 1146 роком.

Класичний період формування козацтва як суспільної верстви українського населення в кінці ХV ст. був зумовлений впливом відповідних військо-політичних і соціально-економічних чинників. Після входження українських земель до складу Речі Посполитої значна частина колись вільних людей була закріпачена, а православна церква заборонена. Це стало причиною того, що селяни і міська біднота тікали на окраїни і ставали вільними людьми – козаками. Другою причиною появи козацтва стала турецько-татарська агресія, що являла смертельну небезпеку для слов’янських народів. Спочатку козаки являли собою прикордонну сторожу. Центром їх розташування були Черкаси і Канів, тому до ХУІІ ст. українських козаків називали “черкасами”. Згодом козацтво зайняло Чернігівську, Київську, Полтавську і південь Подільської губернії.

Складалося козацтво з селян, з незаможної шляхти, що козакуванням заробляла на прожиток, а також з представників великокнязівських родин, які шукали лицарської слави. Офіційно входячи до Великого князівства Литовського, а пізніше до Речі Посполитої козацтво відзначалося незалежністю, і жило своїм окремим життям, головний зміст якого складала боротьба з турками і татарами. В цей час були вироблені принципи організації козацтва (рівність, побратимство, демократизм), морально-етичний кодекс поведінки (мужність, честь, готовність до самопожертви, свобода), спеціальне виховання молоді (навчання, обряди посвячення юнаків у воїни), специфічне ставлення до жінки і родини, аскетизм, релігійність (культ Покрови), колективне землеволодіння, культ шаблі, коня, червоного кольору (малиновий прапор, червона китайка), своєрідна форма зачіски (оселедець) тощо.

Організаційних форм козацтво набуло в кінці ХVІ ст., коли було поділено на городових та низових і набуло відповідного стану. Городові козакипроживали на державній території, займалися різною діяльністю в містах і селах, підпорядковувались не місцевій адміністрації, а “старшому судді” та залучалися до виконання прикордонної служби. Чисельність козаків у 70-х рр. ХУІ ст. коливалась від 300 до 500 чол. Низові козаки проживали в пониззі Дніпра за дніпровськими порогами (звідси назва “запорожці”). Вони вели степове господарство, але головним для себе вважали боротьбу з татарами.

У 1524 р. польський король Сигізмунд І запропонував створити для захисту південних кордонів держави наймане військо із запорізьких козаків. Але здійснив це його наступник – Сигізмунд ІІ Август. У 1572 р. найманих козаків було записано в окремий реєстр, який визначав козацький статус і надавав привілеї, від чого вони дістали назву “реєстрових козаків”.

Джерелом утворення козацтва були передусім “уходники” – сезонні промисловці, які з другої пол. ХV ст. оселялися на кордонах Дикого поля з метою його господарського освоєння. У ХVІ ст. відбуваються масові переселення, що являли своєрідну форму протесту проти зростаючого соціального та національного поневолення польської шляхти. Основний контингент переселенців складали селяни-втікачі, міщани, дрібні шляхтичі. Було також немало шукачів лицарської слави і різного роду авантюристів.

Відвойовуючи землі у Дикого поля, козаки відігравали вирішальну роль в економічному освоєнні півдня України і утвердження якісно нового типу господарства, що ґрунтувалось на засадах приватної власності та вільної праці. Цивілізація Дикого поля була заслугою козацтва, а не шляхетської Польщі, як це намагаються довести деякі польські автори. Те населення, яке йшло на захищені козацтвом землі, ставали його опорою і резервом.

Таким чином, козацтво сформувалось на рубежі ХV-ХVІ ст. як специфічний незалежний військово-землеробський стан. Більшість сучасних дослідників вважають, що в умовах розкладу феодального стану козацтво було носієм нових прогресивних суспільних тенденцій. Козак – як приватний власник і вільний виробник – став соціальним ідеалом для переважної маси населення. Завдяки козацтву, Україна відновила на деякий час перервану державну традицію.

У соціальному відношенні козацтво було неоднорідним і поділялось на три групи: 1) Основна козацька маса – дрібні власники виробники (селяни, ремісники, промисловці), що жили з власної праці; 2) Козацька голота – злиденна маса, яка існувала, продаючи свою робочу силу; 3) Козацька верхівка – власники великих господарств, що використовували найманих робітників. Але ці суперечності не досягали рівня класового антагонізму.

Аналізуючи виникнення Запорізької Січі, розкрийте суспільний устрій, адміністративний поділ і владні відносини запорізького козацтва. Доведіть, що Січ відігравала провідну роль у становленні козацтва як вільного стану українського населення та поширення козацьких порядків на всю Україну.

Запорізька Січ розвивалась на підставі своєрідних традицій і звичаїв, що складалися протягом десятиліть. Вона мала свій військовий та адміністративно-територіальний поділ: курені і паланки, а також оригінальну систему органів управління. Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Запорізької Січі була козацька рада, де розглядали важливі питання внутрішньої та зовнішньої політики, а також обирали козацьку старшину – керівний орган Січі. Її рішення були обов’язковими до виконання.

Радянські історики особливо підкреслювали, що вибори старшини відбувалися в обстановці гострої класової боротьби між “сіромою” і заможними козаками, які застосовували підкуп і насильство, проводили на старшинські посади своїх кандидатів, намагаючись прибрати владу до своїх рук. При цьому ігнорувались цілком однозначні свідчення про те, що якраз старшина залежала від козацької маси, що остаточне рішення ухвалювалось всією козацькою громадою, а старшина мусила цьому рішенню коритися. Права і обов’язки старшини чітко регламентувалися. Козацьке звичаєве право ототожнювалось з козацькими вільностями, і козаки всіляко його захищали.

Неодноразово робилися спроби перенести принципи козацького самоуправління на всю українську територію. Козаки й покозачені селяни та міщани переставали визнавати польську владу (в особі магістрів, старост, гетьманів), самовільно виходили з-під юрисдикції своїх власників, обираючи собі своїх старшин та суддів. У середині 1620-х рр. гетьман М.Дорошенко під час складання козацького реєстру оформив 6 козацьких полків, заклавши тим самим адміністративно-територіальну основу майбутньої Української держави.

Проте в суспільно-політичному житті козацтва існували й негативні риси, які відігравали деструктивну роль у державотворчому процесі. Дослідники відзначають, що під демократичністю правління Запорізької Січі приховувалися прояви охлократії. Демократичний принцип виборності старшини із часом розвинувся у необмежене всевладдя, фактичне свавілля чорних рад. Нерідко козацькі ради перетворювались в слухняне знаряддя спритних демагогів та інтриганів. Охлократія призвела до переваги в середовищі козаків (особливо запорожців) особистої свободи над обов’язком перед владою, що згубно вплинуло на козацьку ментальність. В очах рядових козаків гетьмани й старшина були не представниками державної влади, а лише слухняними виконавцями їхньої волі, котрих легко було позбавити не лише посад, а й життя. Історики відзначають також нестабільність політичних позицій козацтва.

З кінця ХVІ ст. Запорізька Січ перетворилася не тільки в опорну базу проти турецько-татарської агресії, але й стала національно-політичним центром боротьби українського народу проти шляхетської Польщі. Запорізьке козацтво брало активну участь у всіх селянських повстаннях.

Термінологічний словник:

Анексія – насильницьке приєднання, загарбання однією державою території (всієї або частини) іншої держави (народу).

Дике поле –історична назва незаселеної території півдня України. Виникла в ХУІ ст., коли відбувалася військово-трудова колонізація цього регіону козацтвом після монголо-татарської навали.

Експансія (поширення) – загарбання чужих територій, ринків, джерел сировини, економічне і політичне поневолення інших країн.

Греко-католицька (уніатська церква) – християнська церква, що утворилася в результаті Берестейської церковної унії 1596 р. Визнавала зверхність папи римського і основні догмати католицизму, але залишала православні свята, обряди, церковнослов'янську мову.

Дискримінація (розрізняю, розділяю) – обмеження в правах або позбавлення прав.

Козацька рада – загальні збори, орган козацького управління в ХVI-ХVIII ст., де вирішувались питання внутрішньої і зовнішньої політики, обиралися гетьмани й козацька старшина.

Козацький табір – система оборони з возів на відкритій місцевості (у формі прямокутника чи кола). При наявності часу вози зверху засипали землею.

Кондомініум – сумісне володіння кількома державами однієї території.

Курінь – військово-адміністративна одиниця Запорізької Січі, що налічувала до кількох сотень козаків на чолі з курінним отаманом. На Січі налічувалось 38 куренів. Назва пішла від видовженої споруди з деревини, в якій жили козаки.

Паланка – військово-територіальна одиниця в Запорізькій Січі. Остання поділялась на 8 окремих частин-паланок, кожна з яких управлялась полковником.

Литовські статути – кодекси середньовічного права за часів литовського правління у ХУ1 ст., що базувалися на " Руській Правді" Ярослава Мудрого. Литовські статути були основним збірником права в Україні з ХVI до 40-х років XIX ст. На Лівобережній Україні в 1843 р. вони були замінені “Зводом законів Російської імперії”.

Магістрат – узагальнена назва органів станового міщанського самоврядування і суду за Магдебурзьким правом.

Магдебурзьке право – міське право на самоврядування, що надавало містам податкового і судового імунітету, права власності на землю, привілеїв у сфері ремесла й торгівлі, а також звільнення мешканців міст від більшості повинностей. Склалося в Німеччині у XIII ст.

Магнат – великий землевласник у країнах Західної Європи. Менталітет – особливість (специфіка) психології певної нації (народу).

Нація (народ) – стійка історична спільність людей, що має спільну територію, мову, економіку, побут, традиції, звичаї, менталітет.

Національна політика – система заходів, спрямована на реалізацію національних інтересів та розв’язання національних суперечностей.

Охлократія (походить від натовп і влада) – один із способів здійснення політичної влади, де домінуютьвплив натовпу, юрби. Порушує політичну стабільність суспільства і сприяє політичним кризам.

Реєстр – список, перелік, опис або книги для запису справ, документів, майна, земельних володінь тощо.

Реєстрові козаки – частина українських козаків, узятих урядом Речі Посполитої на військову службу і внесених і реєстр.

Річ Посполита – в перекладіозначає Польська Республіка. Виникла у 1569 р. в результаті Люблінської унії.

Січ (засіка) – дерев'яне укріплення (фортеця) переважно з дуба, збудоване запорізькими козаками з метою захисту.

Сейм – станово-представницький орган у Польсько-Литовській державі.

Унія (від лат. єдність) – об'єднання, союз держав під владою одного монарха.

Узурпація (оволодіння) – насильницьке, протизаконне захоплення влади або присвоєння чужих прав.

Шляхта – дрібні та середні феодали у Польщі, Литві, Україні та ін.

Яничар (нове військо) – регулярна піхота в Туреччині у XIV- XIX ст. У переносному значенні – карателі, кати, душителі свободи народу. Частину яничар складали молоді українські хлопці, захоплені ще в дитинстві у полон і змушені прийняти іслам.

Ясир – захоплені православні християни (українці та інші народи), яких турки та татари брали у полон.

Питання для самоконтролю:

1. За яких умов українські землі в ХІV ст. опинилися під владою Великого князівства Литовського?

2. Що спричинило утворення Речі Посполитої та якими були особливості перебування під її владою українських земель?

3. Охарактеризуйте причини і наслідки релігійного розколу в Україні та появи на її теренах греко-католицької церкви.

4. Проаналізуйте основні етапи політичного становлення українського козацтва.

5. Охарактеризуйте причини виникнення Запорізької Січі.

6. Охарактеризуйте особливості народних рухів кінця ХVI – першої половини ХVII ст.

Тестові завдання:

1. У 1387 р. землі Галичини потрапили під владу:

а) королівства Польського;

б) Великого князівства Литовського;

в) Угорського королівства.

2. Однією з умов унії в Крево (1385 р.) було:

а) повернення незалежності Галицько-Волинській державі;

б) приєднання земель Литви й України до Польської держави;

в) збереження автономії Великого князівства Литовського у його тодішніх кордонах.

3. Люблінська унія між Королівством Польським та Великим князівством Литовським була укладена:

а) 1 липня 1513 р.;

б) 1 липня 1569 р.;

в) 1 липня 1586 р.

4. Перші достовірні відомості про українських козаків припадають на:

а) кінець ХV ст.;

б) початок ХVI ст.;

в) середину ХVI ст.

5. Вважають, що Запорізька Січ була заснована:

а) Сеньком Полозовичем;

б) Прецславом Лянцкоронським;

в) Дмитром Вишневецьким.