Питання для самоконтролю. І. Висвітліть проблеми Другої світової війни в роботах західних, радянських й сучасних істориків.

Висвітлюючи проблеми обмеження тоталітаризму і лібералізації радянської системи за часів М.Хрущова, у першу чергу необхідно звернути увагу на характер демократичних процесів в Україні. Розпочавшись з масової реабілітації невинно репресованих людей, “відлига” продовжила процеси десталінізації й в національній державноадміністративній, економічній, внутрішньопартійній, культурній сферах. Наприклад, аналізуючи реформи в економіці, акцент слід зробити на рішенні, прийнятому з ініціативи М.Хрущова в 1957р.-ліквідації галузевих міністерств і утворення раднаргоспів. Така децентралізація управління промисловістю розширювала самостійність союзних й автономних республік та їх місцевих органів. Важливо уяснити, що саме роки десталінізації стали переломними в історії України. Помітьте, що незважаючи на згортання всіх господарських та адміністративно партійних реформ М.Хрущова після приходу до влади неосталіністів на чолі з Л.Брежнєвим, середина 60-х років відзначалася ще однією спробою реформування економіки. Реформи 1965 р. торкалися кількох галузей промисловості, будівництва, сільського господарства. На перше місце висувалися проблеми оновлення й удосконалення господарського механізму, розвиток економічної самостійності підприємств і галузей промисловості на основі госпрозрахунку, зміни в порядку планування і матеріального стимулювання в сільському господарстві та ін. Зокрема в УРСР у 1970 р. на нові методи перейшло близько 85% підприємств, що мало відчутні наслідки. Виробництво промислової продукції зросло в Україні на 50%, продуктивність праці в цій галузі на 28%, національний дохід - на 38% тощо. Але, як і попередні реформи М.Хрущова, їх було згорнуто. Знову повернулись до звичних директивних методів керівництва.

Поясніть причини непослідовності і незавершеності реформ 50-60-х рр. Зверніть увагу на те, що вони не мали комплексного характеру, не охоплювали всіх сфер життя, недостатнім був рівень їх соціальної спрямованості, а, головне, всі вони запроваджувалися “зверху” і не стали кровною справою мільйонів. Це породжувало серед радянських людей настрої конформізму, готувало морально-психологічну основу майбутнього застою 70-80-х років.

Друге питання

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА: 3(537-542).

При вивченні другого питання, слід наголосити, що з середини 70-х років радянське суспільство дедалі глибше втягувалося в тотальну суспільно-економічну, політичну та ідеологічну кризу. Зробити глибокий аналіз причин кризи тоталітарної системи допоможе ознайомлення з відповідними розділами підручників, а також документами, що надані у списку рекомендованої літератури. Зверніть увагу і проілюструйте конкретними фактами, що Україна у складі СРСР почала втрачати темпи розвитку, з'явились застійні явища, утворився механізм гальмування. Зокрема, слід підкреслити хижацьку експлуатацію природних багатств України, наростання екологічної небезпеки тощо.

Третє питання

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА: 7: (364- 392), 3: (544- 549), 12: (134-144 друга частина).

Розглядаючи третє питання, насамперед, слід відзначити, що поступовий відхід від сталінщини в 50-х - на початку 60-х рр. формував нову суспільну свідомість, нове покоління людей, яке вперше за багато десятиліть офіційно поставило під сумнів декларовані комуністичні цінності та ідеали на фоні примусової й тяжкої праці мільйонів радянських людей. В Україні почав формуватися дисидентський рух. Варто визначити й інші передумови посилення цих тенденцій. Серед них - зовнішні: світовий процес деколонізації 50-60-х рр.; антикомуністичні виступи в соціалістичних країнах, зокрема в НДР (1953 р.), Польщі й Угорщині (1956 р.), Чехословаччині (1968 р.); потужний правозахисний рух в різних країнах світу, що був заохочений прийнятою в 1948 р. 00Н Декларацією прав людини.

Щодо внутрішніх передумов, то ними були: практично бездержавний статус УРСР і повне підкорення її інтересам Москви, функціонування командно-адміністративної системи і панування партійно-радянської бюрократії; утиски національного культурно-духовного життя; цілеспрямована русифікація народів тощо, безпосередній імпульс розвитку дисидентства в Україні надало і розгортання аналогічного руху в Росії та інших республіках СРСР.

Необхідно назвати основні течії опозиційного руху в Україні. Це-самостійницька, яку представляли, зокрема, національно-визвольний рух підпільних груп; національно-культурницька, яку репрезентував рух “шестидесятників”; правозахисна; рух за свободу совісті (релігійна опозиція). При цьому важливо розкрити концептуальні погляди дисидентів, наголосивши, що найрадикальнішою і найбільш переслідуваною була самостійницька течія. її представники боролися за державну незалежність України шляхом агітації за вихід її зі складу СРСР.

Представники національно-культурної течії вимагали духовного і культурного відродження українського народу, зокрема, його національної самобутності, традицій, мови, правдивого висвітлення історичного минулого. Вони протестували проти антиукраїнської політики Москви, нищення пам'яток історії та культури, переслідування за переконання, незаконних арештів та закритих політичних судових процесів, чинили опір русифікації, ідеологічному задурманюванню людей.

Щодо прихильників правозахисної течії, то вони вимагали дотримування Конституції та законів, ідей гуманізму і демократії, свободи і прав людини. На чільне місце вони висували примат особи і другорядність держави, захист прав національних меншин (кримських татар, євреїв та ін.).

Головним завданням релігійної опозиції була боротьба за реабілітацію та легалізацію Української греко-католицької церкви, протестантських церков та течій, за свободу совісті та вільне здійснення релігійних обрядів, повернення відібраних державою храмів та відбудову зруйнованих, звільнення засуджених за віру, реабілітацію страчених служителів культу тощо.

Окрім цих вимог дисиденти та опозиційні організації у своїх програмних документах і заявах висловлювалися й щодо економічних і соціально-політичних проблем суспільства. Зокрема, констатувались колоніальний статус економіки УРСР, кріпосницьке становище колгоспного селянства та злиденність робітництва, викривалися розбіжності між соціальним становищем державного чиновництва та іншими станами населення, критикувались бюрократичні методи керівництва народним господарством, централізованого планування, обмеження прав громадських організацій, відсутність приватної власності на засоби виробництва.

У сфері міжнародних відносин українські дисиденти рішуче засуджували як шовінізм (особливо імперський), так і національну обмеженість, виступали за самовизначення народів.

Характеризуючи документи і заяви дисидентів, слід підкреслити, що знаряддям реалізації своїх цілей вони вважали мирні, конституційні методи (на відміну від збройних методів боротьби повстанського руху 40-5 0-х рр.). Арсенал цих методів був широким і різноманітним. Серед них: створення підпільних груп та організацій, самоспалення як вищий вияв жертовності, розповсюдження листівок іпозацензурних видань (самвидав), друкування своїх творів за кордоном, виступи на симпозіумах та конференціях під прикриттям інтернаціоналістських гасел, на похоронах однодумців, на судових процесах над дисидентами. Використовувалися також зібрання біля пам'ятників світочам національного духу, мітинги протесту, демонстрації, пікетування. Боротьба з існуючим режимом не припинялась і в ув'язненні (акції мовчання, голодування, передача на волю документів та ін.). Активною формою протесту проти тоталітаризму була відмова від радянського громадянства.

Висвітлюючи процеси посилення політичних репресій і придушення інакомислячих у 60-х рр., слід зазначити, що у боротьбі властей з дисидентством УРСР посіла чи не найперше місце в СРСР. Так, за даними Секретаріату Міжнародної амністії, політв'язнів в СРСР нараховувалось близько 600-700 осіб, серед яких українці становили у різні часи від 25% до 75%. Слід мати на увазі, що за сталінською традицією покаранню підлягали не лише самі дисиденти, а й їх батьки, діти, близькі родичі.

Однак репресії 60-х рр. не лише не відвернули інакомислячих від політичної боротьби, а й надали тим, хто залишився на волі, натхнення й відваги. Опозиція 60-х рр. підготувала грунт для подальшої боротьби в 70-80-ті рр. Характеризуючи опозиційний рух цього періоду, необхідно показати нову хвилю репресій проти інакомислячих, широкомасштабні позасудові переслідування тощо. Особливої уваги потребує висвітлення процесу утворення, діяльності і розгрому Української Гельсінської групи. Значну увагу приділіть аналізу опозиційного руху на етапі національно-державного відродження України. Адже подальші виступи борців за права людини та національну свободу на цьому етапі спростовували офіційні заяви радянського уряду про те, що на початку 80-х рр. з дисиденством в СРСР остаточно покінчено.

Підсумовуючи питання, слід визначити значення опозиційного руху України у підготовці передумов для розбудови Української незалежної держави. Важливо також дати оцінку реакції світової громадськості на події в Україні.

Четверте питання

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА: 7(402-413), 3: (549-569), 12(148-175).

При вивченні останнього питання теми необхідно показати об'єктивну зумовленість докорінних змін у всіх сферах життя країни ів УРСР зокрема. Слід уяснити, коли сформувалася в загальних рисах офіційна концепція перебудови, на здійснення яких завдань вона спрямовувалася і якою була її кінцева мета. Розкрийте спроби М.Горбачова реформувати суспільство на шляхах прискорення, демократії, гласності. Вкажіть, що саме життя засвідчило, що створена більшовиками тоталітарна система не піддається реформуванню, що проведення реформ наштовхнулося на опір всередині самої КПРС з боку її “ортодоксів”.

Даліслід розкрити те, як відбувався перший етап демократизації українського суспільства, особливу увагу приділяючи формуванню багатопартійності, національно-культурному відродженню наприкінці 80-х рр., появі перших документів, що декларували самостійність України. Проаналізуйте процес наростання відцентрових тенденцій і розпаду СРСР.

Підсумовуючи викладене, зазначте, що побудувати “гуманний, демократичний соціалізм ", який мав за задумом М.Горбачова та його прибічників поєднати ринок з централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітетреспублік зі збереженням єдиної союзної держави, так і не вдалося. Тоталітарнасистема наближалася до свого повного краху.