Тести: неолітична революція, а второй выбрать правильный ответ

1. Національно-визвольна війна.

Розпочавшись як селянський рух у лютому 1648 року захопленням загоном повсталих козаків Запорізької Січі й обранням гетьманом Війська Запорозького Богдана Хмельницького, Національно-визвольна війна, на думку багатьох вчених, тривала до вересня 1676. Після блискучих перемог українського війська під Жовтими Водами й Корсунем у травні 1648 козацьке повстання надзвичайно швидко переросло в загальнонаціональне. Протягом червня-листопада національно-визвольна і соціальна боротьба, що вилилась з селянського руху у Селянську війну охопила восени 1648 всі без винятку етнічно українські землі, що перебували у складі Польщі й Литви і мала винятково масовий характер.

Перший етап (лютий 1648 - червень 1652) характеризувався найбільшим розмахом й інтенсивністю національно-визвольної і соціальної боротьби. Відбувається бурхливий процес розвитку державних інституцій, формування національної державної ідеї, становлення політичної еліти.

Другий етап (червень 1652 – серпень 1657) відзначається погіршенням економічного і геополітичного становища козацької України та активним пошуком союзників на міжнародній арені з метою розгрому Речі Посполитої.

Третій етап (вересень 1657 – червень 1663) охоплює час різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну і призвела до розколу козацької України на два гетьманства (Правобережне і Лівобережне) та виділення Запоріжжя в окрему політичну силу.

Четвертий етап (липень 1663 – червень 1668) ознаменувався прагненням польського й російського урядів поділити Українську державу (що й сталося згідно з Андрусівським договором 1667).

П’ятий етап (липень 1668 – вересень 1676) припадає на нове загострення політичної боротьби, посилення втручання іноземних держав у внутрішні справи України, ліквідацію державних інституцій у Правобережжі та його жахливе спустошення польськими, російськими, турецькими, кримськими військами.

Надзвичайно важливою складовою революційного процесу була розбудова держави. Попри існування різних міркувань й оцінок можна зробити висновок, що відбулось становлення національної держави. Протягом першого року революції виразно окреслилася боротьба двох тенденцій у становленні форми правління: республіканської (притаманної Війську Запорозькому) і монархічної (гетьманської).

Метою боротьби було:

· добитися ліквідації національно-релігійного гніту Речі Посполитої й не допустити його запровадження з боку Московії чи Османської імперії;

· розбудувати національну соборну державу й відстояти її незалежність;

· ліквідувати модель соціально-економічних відносин, що будувалася на великому й середньому феодальному землеволодінні, фільварко-панщинній системі господарства, закріпаченому чи феодально-залежному селянстві й утвердити нову, основу якої становила дрібна козацька й селянська власність на землю й сільськогосподарські угіддя, праця вільної людини.

Незважаючи на жорстокий характер боротьби, основний її зміст полягав у ліквідації всіх різновидів особистої залежності й існуючих форм експлуатації, у здобутті особистих свобод і власності на землю.

За масштабами, змістом, формами ведення боротьби, подія, що розпочалася 1648 року, становила собою набагато складніше соціально-політичне явище української історії, ніж те, що визначають термінами «повстання», «війна», домінантою якого була боротьба за незалежність і соборність України.

В зовнішньополітичному аспекті Українська революція зумовила серйозну зміну співвідношення сил у Східній, Південно-Східній, Центральній і Північній Європі.

Значення революції полягало в тому, що вона:

· призвела до створення національної держави, частина якої у формі Лівобережного гетьманства на правах автономії проіснувала в складі Росії до початку 80-х років XVIII ст.;

· зумовила формування національної державної ідеї, яка стала для наступних поколінь українців неписаним заповітом у боротьбі за незалежність;

· відіграла вирішальну роль у формуванні нової політичної еліти, стала могутнім імпульсом для розвитку національної самосвідомості;

· зумовила закріплення назви «Україна» за створеною державою й започаткувала зміну назви «Руський народ» на «Український народ», забезпечила умови, коли протягом тривалого часу після її завершення козаки, міщани й селяни продовжували користуватися плодами соціально-економічних завоювань, здобутих у роки революції.

Ідеали революції середини ХVІІ ст. вкарбувалися в генетичну пам’ять народу, викликаючи захоплення і залишаючись невичерпним джерелом національного духу, високого патріотизму.

Глибоко за містом, переконливо розкрив причини визвольної війни Богдан Хмельницький, який стверджував: " Причиною, яка спонукала козаків піднятися війною на ляхів, було не те, що ляхи несправедливо відбирали в них села й доми, не те, що позбавляли їх земної батьківщини, не те, що обтяжували їх роботами, подібно до немилостивих фараонів (усе це ще могли б стерпіти козаки), а те, що ляхи, змушуючи козаків відступати від благочестивихдогматівта пиєднуватися до невірного вчення, злим юродством руйнували села й доми нетлінних душ".

Висвітлюючи друге питання, слід підкреслити, що характер війни визначався метою, в якій в нерозрівній єдності переплелися:

національні, соціальні, релігійні аспекти, що в кінцевому підсумку й окреслили її як всенародну. Рушійною силою стало селянство,

а ліднром - козацтво, союзниками - українськи ремісники, міщани, дрібна шляхта, нижче православне духовенство. Велика роль і участь у війні Б. Хмельницького (на семінарському заняттірекомендується заслухати реферат " Б. Хмельницький - організатор національно -визвольної війни проти Польщі"). Метою війни було повалення польско - шляхетного феодального гніту, встановлення політичної, теріторіальної автономії в Запорозькій Січі, а на наступному її етапі визрівала ідея створення незалежної національної держави.

Бажано відмітити, що до 1648 р. козацтво, яке стало авангардом національно - визвольної боротьби, спромоглося виробити в узагальненній формі лише ідею обмеженої автономії. В козацьких поглядах все ще перевожали соціальні й релігійні інтереси над національно -політичними.

Надалі Б. Хмельницький, переосмислюючи військови події 1648р., по - новому підходить до визначення мети боротьби. У 1649 р. він вперше в історії української суспільно - політичноїдумки формулює національну державну ідею: створення незалежної держави. Як вказував М. Грушевський, з початку 1649 р. програма незалежності України від Польщі не покидала голову гетьмана. Під час українсько - польських переговорів у Переяславі (лютий 1649 р.) Б. Хмельницький кілька разів наполягав на своєму намірі звільнити " від ляхів всю Русь і Україну". Причому до складу держави мали ввійти всі етнічно українські землі " по Львів і Галич".

Б.Хмельницький почав усвідомлювати спадкоємне право Української держави на територіальну спадщину Київської Русі, що знаходилася в складі Ручі Посполитої: " І вступили б мені і війську Запорозькому всю Білу Русь по тих кордонах, як володіли благочестиві великі князі, а ми у підданстві і у неволі бути у них не хочемо".-3-

Під час самостійного опрацювання лекціїї та рекомендованої літератури студентам необхідно дати оцінку та вказати на історичне значення переломних битв козаків у першій період війни: під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. Наслідком цих битв та облоги Львова, Замостя, повстання в Галичині під проводом С. Височана був повний розгром польської адміністративно - політичної системи в краї. Бажано висловити свої міркування щодо думок деяких сучасних дослідників Хмельниччини (В. Смолія, В. Степанкова та ін.) про те, що виведення козацьких військ з Галичини в кінці 1648 року стало однією з політичних помилок гетьмана як державного діяча (Див.: Історія України: нове бачення. Т. 1. - К., 1995, с. 161).

Важливо дати оцінку ситуації, яка склалася в Україні в першій половині 1649 р., відновленню військових дій на західноукраїнських землях. Головне - з'ясувати зміст і суть Зборівського договору (серпень 1649 р.), наголосивши, що він був певним компромісом між Польщею та Україною і український народ здобув (уперше) національно - територіальну автономію в складі Речі Посполитої. Які ж основні положення договору?:

- Україна отримувала автономію в складі Браццлавського, Київського і Чернігівського воєводств;

- на території цих трьох воєводств влада належала гетьманові (з резиденцією у м. Чигирині) і

козацькій старшині. Коронне польске військо не мало права тут стояти;

- чисельність козацького реєстрового війська збільшувалась до 40 тис;

- усім участникам повстання, зокрема шляхтичам, оголошувалася амністія;

- Митрополит Київський мав отримати місце в Сенаті;

- питання про ліквідацію церковної унії і повернення Православній Церкві захопленого в неї майна

мало бути вирішене на наступному сеймі;

- у Києві та інших містах не мали права жити й організовувати свої школи єзуїти, заьоронялось

прибувати туди євреям, за винятком " купецьких справ";

- водночас на козацькій території зберігався шляхетський режим (шляхта могла повертатись до

своїх маєтків), з тією лише різницею, що на всі адміністративні посади, до воєвод включно, король

мав призначати лише православних шляхтичів (київським воєводою було призначено Адама

Кисіля);

- селяни і міщани забов'язані були виконувати довоєнні повинності.

Зборівська угода була затверджена на початку 1650 р. Варшавським сеймом, але вона виявилася нежиттєздатною, бо не зняла суперечностей між Україною і Польщею, і боротьба запала з новою силою.

Політичні наслідки Зборівського договору засвідчили невдачу намірів Б. Хмельницького домогтися створення незалежної Української держави; наочно продемонстрували ненадійність і навіть небезпеку військового союза з Кримом; показали ігнорування козацькоюю верхівкою інтересів селянства і міщанства, адже переважна більшість пунктів договору стосувалась інтересів війська Запорозького (козацтва); загальноукраїнський характер мали лише пункти про захист Православної Церкви, ліквідацію унії та амністію учасникам повстання. Це стало причиною невдоволення широких народних мас угодовською політикою козацької старшини та Б. Хмельницького і початком певного расколу серед учасників національно - визвольної війни, відкривши шлях до потужного соціального виступу низів.

І все ж у ході національно - визвольної війни розпочався інтенсивний процес ліквідації органів влади та адміністративно - територіального устрою Польщі і творення, натомість, українських державних інституцій, центральних і місцевих органів влади, закріплення територій, судових установ, армії і нової соціальної структури.

-4-Ознаки Української козацької держави у ході національно - визвольної війни були:

1. Політична влада - власний уряд - гетьман і старшина.

2. Територія - від р. Случ на заході до московського кордону на сході, від басейну Прип'яті на

півночі до степової смуги на півдні; приблизно 200 тис. кв. км.

3. Політико - адміністративний устрій - поділ на полки і сотні; в 1650 р. -16 полків.

4. Суд і судочинство, судова система - козаки жили за звичаєвим правом, селянство - за

литовськими статутами із вилученням статей, які стосувались кріпацтва; міста жили за

Магдебурзьким правом (ті, які його мали).

5. Військо - реєстр 40 тис.

6. Фінансова та податкова системи - податки йшли у військовий скарб.

7. Соціальна структура суспільства - ліквідовано стан великих і середніх землевласників; провідна

роль у суспільстві перейшла до козацького стану, селянсько - козацьке землеволодіння стало

основним; селянство здобуло особисту свободу; провідна роль в житті міст перейшла до українців.

8. Міжнародні відносини - активна зовнішньополітична діяльність.

Підписання Зборівського договору заклало підвалини для формування української державності.

Влітку 1651 р. між Україною і Полщею знову розпочалися бойові дії. Вирішальна битва (червень 1651 р.) відбулася під Берестечком на Волині. Чисельність обох армій була однаковою: 150 - 200 тис. чоловік. Вдалий початок бою з боку козаків давав шанси на поразку польскіх військ. Але у вирішальний момент татари, не витримавши масового обстрілу, відступили, захопивши в полон Хмельницького. Відходом козаків з поля бою командував Іван Богун, втративши чимало військ.

Після битви под Берестечком центром концентрації українських військ стала Біла Церква. Проте бої в середині вересня 1651 р. показали, що ні Хмельницький, ні поляки не мають достатньо сил для ведення військових дій. За таких умов розпочались переговори і був підписаний Білоцерковський мирний договір 28 вересня 1651 року, за яким:

- козацька територія обмежувалась тільки Київським воєводством;

- гетьманові заборонялись закордонні зносини;

- козацький реєстр зменшувався на 20 тис. чоловік;

- польські пани одержували право повертатись до своїх маєтків;

- Б. Хмельницький підпорядковувався владі коронного гетьмана тощо.

Договір виявився короткотерміновим і не був ратифікований польським сеймом.

В кінці травня - на початку червня 1652 року відбулася знаменита битва під Батогом (на Вінниччині). Наслідком цієї битви був повний розгром 20 - тисячної польської армії. Ця битва увійшла в історію як зразок знищення оточеної армії ворога.

Слід звернути увагу на політичні наслідки Жванецької кампанії (жовтень 1653 р.), згідно з якою більшість здобутків визвольної боротьби були втрачені, навіть автономія, не говорячи про перспективи незалежності України. У зв'язку з таким несприятливим перебігом подій гостро постала проблема пошуку військово - політичної допомоги ззовні.

Важливо зрозуміти і довести, чому необхідним був союз із Москвою в 1654 році. До цього спонукали важки обставини, в яких опинилась Україна:

- важке становище економіки;

- значення знелюднення в результаті воєнних дій та епідемій чуми і холери в 1652 - 53 рр.;

- довготривалисть боротьби породжувала в населення зневіру в можливості досягти перемоги

власними силами тощо.

Виникає запитання: чому Хмельницький віддав перевагу союзу с Росією? Це зумовлялося дією кількох чинників:

1. Приналежністю до одного й того самого православного віросповідання.

2. Близькістю мови і культури.

3. Відносною військово - політичною слабкістю Росії порівняно з Османською імперією, що давало

надію на збереження Україною свого державного статусу.

4. Росія мала територіальни суперечки з Польщею, і об'єктивно це робило Московську державу

союзником у боротьбі з Польщею тощо.

Доцільно підкреслити, що ніякого письмового договору не було укладено в Переяславі, там були усні переговори, які носили декларативний характер і не мали ніякої юридично - правової сили. Прагнучи узаконити статус Української козацької держави, її внутрішню автономію, змусити Росію взяти на себе зобов'язання щодо надання Україні військової допомоги, козацька делегація в березні 1654 року поїхала до Москви. Вона повезла грамоту Б. Хмельницького до царя і прект договору, який містив 23 пункти.

Умови договору 1654 року містяться в двох різних за формою актах: 11 - ти статтях від 21 березня і узагальнюючий царській жалуваній грамоті гетьманові і війську Запорозькому від 27 березня.

З боку України договір було викладено у формі " чолобитної", а збоку Росії - у формі " жаловання", тобто царських указів. За своєю суттю договір був угодою двох держав. Основні статті договору:

1. Верховною владою і головою Української держави був гетьман, який обирався на козацькій раді;

царя мали лише сповідати про вибори.

2. Підтвержувалась теза про незалежність від царського уряду війська Запорозького у сфері

судочинства.

3. Москві не було дозволено збирати податки, вона лише приймала частину зібраного військовим

скарбом. Царський уряд мав платити " жаловання" війську Запорожському, якщо використовував за

межами України.

4. Царський воєвода з військом (3 тис.) мали розташуватися в Києві, тручатись у внутрішні справи

України і утримуватись власним коштом.

5. Москва наклала деякі обмеження на дипломатичні зносини з іншими державами, зокрема з

Туреччиною і Польщею.

6. Більшість статей договору були присвячені військовим проблемам (засоби утримання

генеральної та полкової старшини, вьійськовоь гармати, армії в 60 тис. козаків).

Слід додати, що оригінал договору 1654 р. досі не знайдено, є лише копії та чернетки, що зберігаються у фондах Посольського приказу Центрального державного архіву давніх актів у Москві.

Значення договору полягає в наступному:

1. Вміжнародному плані він засвідчів юридичну форму відокремлення й незалежність Козацької

України від Речі Посполітої.

2. Договір служив правовим визнанням Росією внутрішньополітичної суверенності Української

держави.

Причини визвольної війни:

1) Варварська експлуатація природних багатств України;

2) Тяжкий соціально - еконоиічний, політичний і національно - релігійний гніт;

3) Децентралізація державного життя;

4) Шляхетська " демократія".

Все це затримувало зростання продуктивних сил України, її економіки і культури, гальмувало розгортання творчих сил українського народу і стало основною причиною визвольної війни.

Напередодні 1648 р. на Україні склалося таке становище, коли більшість українського народу -селяни, міщани, козаки, козацька старшина, дрібна українська шляхта, нижче православне духівництво - не хотіла і не могла далі терпити гноблення феодалів, польсько - шляхетської адміністрації. Інтереси всіх цих груп українського населення збігалися у прагненні визволити Україну з - під влади шляхетської Польщі, з - під влади інознмців. Ось чому українськмй народ піднявся на боротьбу за своє визволення у 1648 році.

Великі битви визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі.

Весна 1648 рік - початок війни.

Кінець січня 1648 р. повстанці на чолі з Хмельницьким вигнали із ЗапорізькоїСічі урядовий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом.

В лютому 1648 р. Хмельницький уклав угоду з кримським ханом Іслам - Преєм III про спільну боротьбу проти Польщі.

24 квітня 1648 р. козаки - реєстровці скликали так звану чорну раду й підняли повстання у чолі з Філон Джалалій і Б. Товрига.

6 травня 1648 р. в урочищі Княжні Байраки повстанці разом з татарами вщент розгромили ворожі війська.

15 травня 1648 р. під Корсунем з'явилися повстанські загони (15 тис. чол.) і татари (4 тис. чол.).

Вранці 16 травня 1648 р. польсько - шляхетське військо, почавши систуп від Корсуня, в Гороховій Діброві потрапило в оточення; шляхетське військо було розгромлене.

На початку червня 1648 р. Хмельницький встановив і протягом усієї війни підтримував зносини з російським урядом; закликав Росію до спільної боротьби проти шляхетської Польщі.

У лютому 1649 р. призначена польським королем комісія на чолі з православним українським магнатом Адамом Киселем прибула до Переяслава, де й почала переговори з Хмельницьким та старшинами.

28 липня 1649 р. литовська армія, зазнавши великих втрат від ударів білоруських та українських повстанців, змушена була відступити від м. Лоєва до м. Рєчиці.

31 травня 1649 р. з Чигирина, Хмельницький рушив назустріч польсько - шляхетським військам, які захопили Ізяслав.Старокостянтинів, Меджибіш та інші міста.

ЗО червня 1649 р. повстанські й татарські загони вдарили по польському таборові, знищивши близько 2 тис. німецьких найманців. На початку липня почалася облога повністю оточеного табору.

5 серпня 1649 р. польсько - шляхетське військо почало переправу з правого берега річки на лівий

(р. Стрипи), на нього несподівано вдарили козацькі кінні загони.

6 серпня 1649 р. бої відновились. Шляхетське військо опинилося в катастрофічному становищі, але

його врятували татари: кримський хан Іслам - Гірей пішов на таємні переговори і уклав угоду з

польським королем.

8 серпня 1649 року укладен Зборівський договір.

На прикінці 1649 - на початку 1650 р. у свої маєтки на Україну, почали повертатися й польські шляхтичі, роблячі спробу відновити кріпосницький гніт, на що всолохнули повстання селян у чолі з брацлавським полковником Данило Нечаєм.

У лютому - березні 1650 р. спалохнуло повстання в Запорізькій Січі, повстанці постановили забрати гетьманську булаву у Хмельницького і проголосити гетьманом Худолія, проте повстання було швидко придушено, а Худолія схоплено і страчено.

У серпні 1650 р. татари й частина українських військ вступили до Молдавії і захопили її столицю Ясси.

Польсько - шляхетське військо, зосереджене в м. Барі на Поділлі, під командуванням Калиновського в ніч з 9 на 10 лютого 1650 р. несподівано вдарило на містечко Красне, де поляг і Нечай.

У червні 1651 р. в Прикарпатті, у Краковському воєводстві розгорнулося антифеодальне повстання, яке очолив Костка Наперський.

У середині червня 1651 р. польсько - шляхетське і повстанське війська зійшлися на Волині біля містечка Берестечка.

19 червня повстанці повели наступ, знищивши близько 7 тис.чол. польсько - шляхетського війська. 20 червня зав'язався вирішальний бій, під час якого татарські загони почали втікати.

26 червня в бою під Ріпками Радзивіллові вдалося розбити загони чернігівського полковника Мартина Небаби, який загинув, а 25 липня Радзивілл зайняв Київ.

З вересня на Київщині Хмельницький зібрав сили і знову розпочав бої проти польсько -шляхетських військ.

18 вересня 1651 р. був підписан Білоцерківський договір.

На початку 1652 р. з Чернігівщини в район Путивля " на вечное житье" прийшли близько 2 тис. українських козаків, селян і міщан на чолі з полковником Іваном Дзиковським.

22 травня 1652 р. почалися сутички кінноти. Козацьке військо оточило противника. Наступного дня, колипідійшли його основні сили, вьщбулася генеральна битва. Оточені з ксіх боків, польскі війська, в тому числі й Калиновський, були майже повністю знищені.

8 січня 1654 року завершилась визвольна війна українського народу проти шляхетської Польщі.

Перші перемоги українського народу під Жовтими Водами й Корсунем мали велике значення для розвитку визвольної війни. Завдяки рішучим ударам народних мас була знищена польсько -шляхетська окупаційна армія - основна опорна сила Речі Посполітої на Україні. її полководці опинилися в полоні. Державна скарбниця була порожня.

Внаслідок перемог, здобутих у ході визвольної війни, міста України також звільнилися від польсько - шляхетської влади й національно - релегійних утисків. Частина міщан вступила до війська Запорізького й стала козаками, які підлягали владі полковників і сотників, а міщани підпорядковувались магістратам або ратушам. Міщани вільно займалися ремеслом, різними промислами, торгівлею, а частина з них - і сільським господарством.

Продовжувала розвиватися внутрішня й зовнішня торгівля. Налагодився більш тісний торговельний обмін з Росією. Україна вела торгівлю також з Молдавією, Валахією, Угорщиною, Кримом та Туреччиною.

Воз'єднання України з Росією зумовило спільність дальшого історичного процесу двох великіх народів, що благотворно впливало на всі сторони їхнього життя. Об'єнавшися з російським, український народ забезпечив собі кращі умови для економічного розвитку. Господарство України передусім виключалося з польської феодальної фільваркової системи, що гальмувало розвиток продуктивних сил. У Російській централізованої державі уже в XVII ст. складався всеросійський ринок, що, безумовно, позитивно позначилося на економічному розвитку України. Економіка України ставала складовою частиною загальноросійського народного господарства. Як показав історічний досвід, економіка територій України, що ввійшла до складу Росії, розвивалася значно швидше, ніж на тих землях, що залишалися під владою Польщі.

Завдяки воз'єднанню і непорушній дружбі з російським народом, при його величезній допомозі український народ зумів захистити свої землі від численних іноземних загарбників і зберегти своє національне існування.

Воз'єднання позитивно вплинуло на міжнародне становище Російської держави. Входження Українських земель до її складу посилило Російську державу економічно та з воєнного боку і відповідно ослабило шляхетську Польщу й султанську Туреччину.

У складі Росії селяни і міські низи знайшли в особі російських трудящих міцну опору в класовій боротьбі проти поміщиків і капіталістів, в боротьбі за своє соціальне і національне визволення.

2. Городельська унія (1413р.) – це угода між польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та великим князем литовським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 року у місті Городлі на річці Західний Буг.

Рішення угоди, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджували існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави. Разом з тим визнавалася політична зверхність польського короля, який мав стати великим князем литовським після смерті Вітовта. Городельська унія передбачала проведення ряду заходів, спрямованих на уніфікацію систем органів державного управління обох країн, а також зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та Великого князівства Литовського.

Результатом Городельської унії було послаблення союзу Литви та Польщі у війнах із Тевтонським орденом.

4. Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.

5. Термін " неолітична революція" увів у 1949 англійський археолог Гордон Чайлд. В епоху мезоліту, що тривала у XI-VIII тис. до н.е., на всіх заселених людиною територіях перестав позначатися вплив останньої фази зледеніння. Сучасні клімат, флора і фауна набули своїх нинішніх географічних границь. Людина придбала всі біологічні характеристики сучасної людини, а людство розділилося на раси. В епоху неоліту (VIII-ІІІ тис. до н.е.) у географічно віддалених людських співтовариствах відбулася ціла серія драматичних технологічних і соціальних змін, котрі називаються «неолітичною революцією». Її сутність полягає у переході від господарства привласнюючого (збиральництва, мисливства і рибальства) до виробляючого (землеробства і скотарства).

6. Культурне пристосування до життя у післяльодовикових природних умовах спочатку вилилося в активізацію збиральництва. На території Східного Середземномор'я і Малої Азії вперше виникла й одержала поширення практика розведення тварин і культивування рослин. З рослин це полба, пшениця, ячмінь, сочевиця, тобто ті рослини, які вимагали винайдення певних навичок готування, щоб бути уживаними до їжі. Першими продуктивними домашніми тваринами були вівця й коза, велика рогата худоба була приручена згодом. Зрозуміло, що всі ці нові явища мали значні соціальні і культурні наслідки. Коли виробництво їжі одержало широке розповсюдження і в людей з'явилися постійні її запаси, суспільство одержало можливість у широких масштабах перейти до стійкої осілості. У людей зникла необхідність щохвилини думати про те, чим угамувати голод, постійно слідувати за стадами диких тварин у їх сезонних пересуваннях чи залежати від термінів дозрівання плодів диких рослин.

7. З переходом до виробництва продуктів харчування людина одержала вільний час, тому не дивно, що виникли нові види ремесла: ткацтво, обробка обсидіану (вулканічного скла) і початки металургії. В епоху неоліту люди також навчились обпалювати глину, перетворюючи її в особливу речовину (кераміку) з метою надання виробам з неї твердості, міцності, водонепроникності, вогнестійкості.

8. Прогрес господарства й ускладнення соціального життя вплинули на розвиток духовної культури неолітичного суспільства. З'явились перші карти — означення маршрутів, нанесені на деревну кору, дерево чи шкіру. Одержала значного розвитку піктографія, за допомогою якої тепер могли здійснювались досить складні записи.

9. Нові умови життя знайшли своє відображення і в міфології. Вона стала більш розвинутою, включивши до себе етіологію не тільки людей, тваринного і рослинного світу, найпростіших суспільних інституцій, але і культурних рослин, домашніх тварин, складних соціальних установлень, нерідко і світобудови у цілому. У ранньоземлеробських суспільствах одержали поширення міфи про шлюб чоловіка-Неба й жінки-Землі як початку усіх початків.

10.