Україна другої половини 17-го сторіччя.

Причини та характер виникнення внутрішнього розколу суспільства

Пiсля своєї смертi Б.Хмельницький залишив чималу спадщину. На пiдглеглих козакам територiях площею близько 250 тис. кв. км. проживало

1.2 – 1.5 млн людей. Це були колишнi Чернiгiвське, Київське та Брацлавське воеводства. Волинь та Галичинна належали ПольськIй коронi. Пiсля повстання 1648 року майже половина землi, вiдiбранної у полякiв i яка стала власнiстю Вiйська Запорозького було передано самоврядованим селянським поселенням. Податки з частини цих, так званних рангових земель йшли на виплату платнi перебувавшим на козацькIй службi. На той час близько 33% належало українськiй знатi та козакам, 17% - православнiй церквi.

Була встановлена відмінна від існувавшої раніше форма військово- адміністративної системи. Підопрядковану козакам землю було поділено на 16 військових округів, що відповідали полкам війська козацького. Командири цих полків - полковники - у мирнийчас виконували функції головних судового та адміністративного урядника. В свою чергу, територія кожного військового округу, або полку, поділялась на сотні, де адміністративну, судову та військову функції виконували сотники. На нижньому щаблі цієї адміністративної системи знаходилось село або навелике місто, влада в якому належала козацькому отаманові. Центри управління сотнями та полками знаходились в великих містах, відповідно яких ці полки і називались. Столицею формально вважався Київ, але козацькийуряд знаходився в місті Чигирин – столиці Б.Хмельницького (сучасна Черкаська область). Головою усієї військово-адміністративної системи був гетьман. Вибирався гетьман на генеральній нараді. Але за 1648 – 1656 роки регулярне козацьке військо досягло чисельності в 40 - 60 тисяч чоловік, то скликання таких зборів стало недоцільним та майже неможливим.

Події 1648 – 1656 років принесли в життя українців багато змін. До лав Війська Запорозького вливалося багато людей. Козаком міг стати кожен. Більше 40 % дорослого чоловічого населення України знаходились на військовій службі. Стаючи козаком, селянин отримував право обирати старшину, бути обраним в старшину, право володіти землею, звільнявся від податей. Стати козаком могла люба людина, незалежно від соціального статусу і яка могла власним коштом забезпечити себе військовим спорядженням та амуніцією. Як правило на військову службу йшли міщани та досить заможні селяни, для яких це був єдиний шанс набути більш вищого соціального статусу. Ті, хто не мав такої можливості займали землі, конфісковані у польської шляхти. Вони платили податки з цих земель та виконували певні послуги, а саме забезпечували Військо Запорозьке простоєм, провізією та засобами транспорту – це так звані натуральні податки. Внаслідок боротьби селяни отримали право на особисту свободу, право мати і разпоряжатися власним майном на власний розсуд, могли вільно переселятися. Панщина була знищена. В суспільному устрої межі між різними верствами населення поступово розмивалися. Рівень соціальної рівності на той час був чи не найвищий в Європі та в усьому світі.

Та з часом усім цим демократичним здобуткам з’явилась загроза з боку привеливійованого класу - української знаті та реєстрової старшини, які хоч і боролися за соціальну рівність, та втрачати власні привілеї не хотіли. Створення суспільства рівноправних людей автоматично знищило знать. В розумінні цих людей вся боротьба українського народу зводилась до заміни правлячого елементу з вигнаної польської шляхти на українську знать. Займаючи високі пости, маючи великий військовий та політичний досвід, богатство та високе положення в суспільстві вони використвували своє становище для зміцнення свого впливу та матеріального достатку.

Таким чином, основними причинами виникнення Руїни можна назвати внутрішні протиріччя між елітарними та егалітарними напрямами в розвитку української держави, неготовність типових представників правлячої знаті до створення суспільства, яке б базувалось на демократичних засадах.