Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Лівобережжя. Іван Брюховецький таДем’ян Многогрішний.






Проросійська орієнтація Івана Самойловича

На Лівобережжі після скінчення другого гетьманування Юрія Хмельницького почалась запекла боротьба за владу. Тут господарювали промосковські погляди, особливо серед старшини, яка вирішила зосередити владу в своїх руках. Накзним гетьманом стає Яків Сомко, вихідець з багатого міщанського роду, представник заможної старшини, брат першої дружини Б. Хмельницького. В своїй боротьбі він об’єднується з представником рядового козацтва Ніжинським полковником Василем Золотаренком, братом третьої дружини Б. Хмельницького. Останнього старшина й хотіла вибрати гетьманом, таким чином забезпечивши собі панівне становище. Проти них виступив запорізький кошовий отаман Іван Брюховецький, вихідець з нижніх верств козацтва. В червні 1663 року в Ніжині зібралась так звана “Чорна Рада” - галасливі виборчі збори, в яких крім козаків взяли участь міщани та селяни. Посланці російської корони, підозрюючи старшину в пропольських симпатіях підбурює постих козаків та селян напідтримку Брюховецького, одночасно шляхом арешту усуває від боротьби Золотаренка та Сомка. Згодом їх було страчено.

Гетьманом Лівобережної України обирають Івана Брюховецького (рік. народ. невід. – 1668). Певний час перебував на Січі, у 1661 – 1663 роках був кошовим отаманом. Це був яскравий представник доби Руїни. Типовий демагог, він був чудовим промовцем і вмів добре впливати на юрбу. В своїй політиці був антиподом Тетері – він повністю визнавав зверхність царя та був палким прихильником Москви.

На тлі спустошеного та затероризованого поляками Правобережжя контрольований Москвою Лівий беріг Дніпра виглядав більш привабливо, особливо для біженців. Під владу Многогрішного вступили два полки - Прилуцький та Переяславський. Сам Многогрішний взявся за встановлення правопорядку та спокою на Лівобережжі, використовуючи для цього загони компанійців. Активно бореться з старшинською олігархією. Сам призначає та змінює полковників, сотників, без суду їх карає, накладає податкина старшину та духовенство. Але його нетактовність та самовласність, абсолютизм та невміння порозумітися з старшиною стають основними причинами змови проти нього. Від козацької верхівки до Москви пішли доносии, в яких Многогрішного обвинувачено в зв’язку з Дорошенком та в намірах перейти під зверхність Туреччини. 1672 року Дям’яна Многогрішного скинуто з гетьманування, арештовано та ув’язнено іркутській в’язниці. По звільненню 1688 перебував на військовій службі в Сибіру, 1696 року залишив службу і постригся в ченці. Востаннє згадується в документах 1701 року.

Протягом трьох місяців в Україні правила старшинська олігархія, намагаючись обмежити владу наступного гетьмана. І це дуже подобалось офіційній Москві. На Генеральній Раді в Козачій Діброві біля Путивля було поновлено договір з Москвою та обрано нового гетьмана - генерального суддю Івана Самойловича (рік народ. невід. – 1690). Народився в Ходоркові на Житомирщині в сім’їсвященика. Навчався в Київському колегіумі. Служив писарем в козацькому війську, був сотником, а у 1668-1669 роках - чернігівськимполковником. У 1669 – 1672 роках - генеральний суддя. Людина освічена, з широким світоглядом, талановитий політик та патріот, він прагнув об’єднати українські землі та дати їм незалежність. Беручи в свої руки булаву, Самойлович прийняв ряд умов, які обмежували владу гетьмана, також проводячи лінію старшинської верстви, надаючи державі аристократичного характеру. Перед усім він не мав права судити та карати представників старшини. Компанійський полк, який підкорявся безпосередньо гетьманові примусилирозпустити. Самойлович не скликав Загальної Ради, а обмірковував всі справи з Радою Старшин. Створив інститут бунчуових товаришів, до якого входили переважно сини старшин, що перебували в близькому оточені гетьмана й виконували спеціальні доручення, готуючись зайняти посади, звільненні їхніми батьками. Поява такого інституту сприяла створенню старшинських династій на Лівобережжі. Та й взагалі, за 15 років правління І. Самойловича зформувалась гетьманська держава з монархічним характером.

В своїй зовнішній політиці Самойлович намагався підкорити всю Україну і боровся проти тенденцій Запоріжжя вести окрему політику. Він притягує під свою владу правобережних полковників, у 1674 році йому передає булаву Михайло Ханенко, а в 1676 на його користь зрікається гетьманства Петро Дорошенко. Це був піковий період в гетьмануванні Самойловича, коли його проголосили гетьманом усієї України. Правда через два роки турки з Ю. Хмельницьким витіснили його з Лівобережжя. Відступаючи, він організовуємасове переселення людей з Правобережжя на Лівий беріг, інколи й використовуючи примусово – силові методи. Це бу так званий “великий згін”. Довгий час свого гетьманування підтримував добрі відносини з Москвою. Там виховувались його сини, свою дочку вінодружив з боярином Ф. Шереметьєвим. Щоб поширити кордони України, Самойлович радив цареві заявити Польщі претензії не Західну Україну, Волинь, Підлящща, Поділля, Підгір’я, Червону Русь, які завжди були частиною України. Також він намаговся приєднати до України Слободжанщину, яка була заселена українцями. Та ці обдва домагання не мали успіху.

На початку 1680-их років Австрія, Венеція, Польща, Ватикан та Москва почали укладати антитурецьку, а разом з тим й антикримську коаліцію, так звану “Священу Лігу”, до якої було запрошено й Україну. Та Самойлович відмовився від участі в коаліції, розуміючи, що знищення татарського ханства може пошкодити втіленню його планів щодо створення незалежної держави, яка буде оточена московськими володіннями. Також Самойлович був проти зближення Москви з Польщею. Та з підписанням в 1686 році “вічного миру”між Польщею та Москвою імовірність реалізації його намірів стала досить примарною. В 1687 році починається війна проти мусульманського світу. Австрія, Польща та Венеція мали вдарити по Туреччині, Росія - на Крим. Та перспектива війни з Кримом була дуженепопулярна серед козацької старшини, серед якої було багато колишніх “дорошенківців”. Не розкриваючи справжніх причин свого небажання починати війну, Самойлович марно пробує переконати царський уряд, що похід величезної армії серез випалені сонцем степи буде зв’язаний з великою небезпекою. Але все марно, і в квітні 1687 року похід почався. 100 тисячне московське військо йшло під командуванням князя В. Голіцина, фаворита царівни Софії, майже 50 тисячне козацьке військо вів сам гетьман. Не доходячидо Січі, коло річки Карачокрак, Голіцин несподівано накозав військам повернути назад. Тільки 40 тисяч московського та українського війська під командуванням Неплюєва та середнього сина гетьмана Григорія Самойловича пішла на Запоріжжя, де й потерпіли невдачу. Причини відступу Голіцина залишаються неясними. Офіційну версію – брак фуражу для коней - сучасники спростовують, бо паші було достатньо. Можливо, що Голіцин, знаючи про небажання старшини та гетьмана брати участь в цій компанії просто побоявсязаходити далеко в степи. Та потрібно було перекласти на когось відповідальність за невдачу, і для цього було використано один з останніх доносів старшини на гетьмана. Взагалі, за час правління Самойловича старшина скаржилась на те, що він не скликав Ради, брав хабарі, роздавав родичам землю. Були нарікання на його некозацьке походження. Та головною причиною незадоволення козацької верхівки було намагання перетворити Гетьманську Україну на спадкову монархію, створивши власну династію правителів. В доносі, поданому Голіцину гетьмана Самойловича звинувачено у зв’язках з татарами. Донос підписала стара, заслужена дружина, серед неї – Кочубей, Лизогуб, Дунін - Борковський, Забіла, Гамалій та інші. Військо знаходилось коло річки Коломак, коли з Москви прийшов наказ про арешт гетьмана та його родини. Івана Самойловича та його сім’ю заслано до Тобольська, а його сина Григорія, після тортур страчено в Сєвську.

На першу звістку про арешт Самойловича козаки відповіли заворушеннями: в Гадяцькому та Прилуцькому полках побили старшину, а в інших - пограбували.

Таким чином, за часів гетьманування спочатку Многогрішного, а потім Самойловича на Лівобережній Україні скінчується доба Руїни і починається новий період - Гетьманщина.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал