Українське Бароко як системотворчий чинник української культури XVII-XVIII ст.

Українське бароко могутньо і найбільше відбилося в церковній архітектурі, значно менше в гравюрі і живописі. На сюжети стінописів впливала гравюра, а не навпаки. Архітектура відігравала домінуючу роль і залишила найбільшу кількість характерних зразків стилю в різних регіонах. Дещо менше було зразків в скульптурі, тісно пов'язаній з храмовим будівництвом і різьбленням вівтарів. Яскравим зразком скульптури бароко була творчість Пінзеля та скульпторів його школи у Львові. На Лівобережній Україні своє почесне місце зайняла не скульптура, а різблені вівтарі (бароковий вівтар Софії Київської, вівтар в церкві міста Глухів тощо).

В архітектурі відрізняється від західноєвропейського бароко більш спокійними орнаментами та спрощеними формами. Певні елементи українського бароко були запозичені із російського. Стиль українського бароко продовжився до будівництва храму архієпископа Харківського Священномученика Олександра. Принципами українського бароко були пишність і своєрідне розташування частин деталей споруд, декоративність орнаменту і гра світлотінні, які підкреслювали переваги величезним площам кам'яних церков. Українські архітектори цього періоду намагалися поєднати у кам'яному храмовому будівництві європейські віяння мистецтва бароко з великими традиціями Київської Русі.

Українське бароко як архітектурний стиль, почав формуватися на Україні в 17 столітті. Як і бароко західноєвропейських країн, українське бароко мало два сильних джерела — бароко з Риму (визначного центра барокової стилістики взагалі) і архітектури доби маньєризму. Пишне і багате на ефектні рішення Римське бароко затьмарило існування архітектури маньєризму, що більш проявилася в будівництві періферійних центрів Італії (палаццо дель Те і свій будинок в місті Мантуя, арх.Джуліо Романо, Порта Нуова, палаццо Помпеі, місто Верона, арх. Мікеле Санмікеле тощо). На західних землях України на зламі 16-17 століть виникає короткочасна суміш з стилів маньєризму, ранішнього бароко і залишків Відродження. Найбільш яскравим прикладом цієї суміші став фасад Бернардинського костелу у місті Львів. Щит-фронтон костелу — яскравий приклад стилю маньєризму на ренесансній основі. Якщо в гравюрі і живописі стиль маньєризму утримав свої позиції до початку 18 століття, то в архітектурі він зникає під могутнім наступом римського бароко. В місті Жовква, де переважала забудова доби Відродження, дуже швидко виникають будівлі в стилі ранішнього бароко, оминаючи маньєризм взагалі. Бароко тяжіє до монументальних форм і позбавляється дріб'язків маньєризму. Свій вплив на розвиток українського бароко мають і великі храмові споруди, які будують архітектори, запрошені з самої Італії. Учнівський період дуже швидко закінчився і поступився місцем століттю місцевих шедеврів. З кінця 17 століття до кінця 18 століття на Україні виникло декілька споруд, що увійшли в золоту скарбницю архітектури бароко. Майже всі вони мали і мають місцебудівне значення — Почаїв, комплекс будівель Почаєвської лаври (арх. Г. Гофман), Луцьк, комплекс монастиря бернардинів (арх. П.Гіжицький) Кременець, колегіум Єзуїтів, (арх. П.Гіжицький), Микулинці, костел Св. Трійці, 1761—1779, (арх. А. Мошинський), м. Вінниця, костел монастиря домініканів, 1624—1760, Костел Святого Йосипа та монастир отців Лазаритів, м. Ізяслав тощо.

На Лівобережній Україні подібних зразків бароко мало, але вони є — Київ, церква Андрія Першозванного, Харків, Покровський собор, Чернігів, Успенський собор Єлецького монастиря. На Україні майже не виникло значних світських споруд з місцебудівним значенням як у палаців Версаль, Лувр, Цвінгер. Деяку роль відігравали лише Маріїнський палац в Києві, палац князів Санґушків в місті Ізяслав, нині суцільна руїна), Підгорецький замок (реставрується) тощо.

Певних зусиль до розквиту українського бароко в архітектурі доклали й іноземні, і українські майстри (Войцех Лєнартович, Павло Гижицький, Растреллі Вартоломей, Паоло Фонтана, Іван Баптист, Йоган-Георг Шедель, Григорович-Барський, Ковнір Степан Дем'янович тощо).