Культурно-просвітницька діяльність Петра Могили

Петро Могила, перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври він відкрив першу школу. Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами, і створювалася вона за зразком провідних шкіл того часу — єзуїтських колеґій. Всього в ній навчалося понад сто учнів. Петро Могила добре усвідомовлював значення освіти в розвитку суспільства і прагнув заснувати в Києві такі школи, які відповідали б потребам часу і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам. Ще задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв їх за кордон на навчання.

Проте шкільні справи не давалися Петру Могилі легко. Спочатку печерсько-лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень. Могилі вдалося владнати цю проблему, але, як тільки розпочалося навчання, противники Могили стали вбачати у лаврській школі конкурента Київській братській школі. Київське братство та козацтво підняли питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської. Їх підтримав і новий митрополит Ісая Копинський. Петро Могила погодився об'єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об'єднаного закладу.

Серед випускників цієї колегії була чимало представників еліти тогочасної України і Білорусії. У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польській та латини. Увага до класичних мов академії ніколи не спадала. Так, латина була у широкому вжитку; нею розмовляли, писали твори» листувались, складали каталоги бібліотек, взоголошузгли промови тощо. Велика увага приділялася грецькій мові, що відповідало православно-візантійській традиції в культурному житті України. В- Києво-Могалянської академії вийшло чимало відомих елліністів XVII— XVIII ст.: Єігафаній Славннецькни, Арсеній Сатановськиі, Самон Тодорськяй, Варлаам Лавдевський та ін.

Польська мова вивчалася спочатку як мова держави, до складу якої входила Україна, а згодом — як мова традиційних культурних зв'язків із Польщею. Багато видатних діячів академії писали нею свої твори, зокрема Касіян Сакович, Сильвестр Косов, Лазар Баранович, Симеон Полоцький, Димитрій Туптало, Стефан Яворський, Феофан Прокоповнч.

Але основою основ Києво-Могилянської академії був слов’яноруський напрямок, який зміцнюється, який зміцнюється після входження України, до складу Росії.

Слов'янська мова, що відродилася братськими школами як мова вченості й розумової праці. поступово витісняється українською книжною, а згодом — українською літературною, що формувалася під впливом народної мови.

Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна. Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Після входження українських земель у склад Московського царства статус академії був підтверджений у грамотах російських царів Івана V 1694 року та Петра I 1701 року.

На утримання колеґії і монастиря Могила записав дві лаврські волості і подарував власне село Позняківку, крім того, надавав грошову допомогу як колеґії, так і вчителям та учням. З огляду на швидке зростання кількості учнів в 1634 року була відкрита філія колеґії у Вінниці, яку пізніше перенесли до Гощі на Волинь, де вона проіснувала до кінця 17 століття, а 1636 року Могилою була заснована колеґія в Кременці. З іменем Петра Могили пов'язане розгортання православної системи вищої і середньої освіти в Україні, яка копіювала католицькі школи, намагаючись конкурувати з ними.

У квітні 1632 року помер король Сигізмунд III. За польським звичаєм по смерті короля мав зібратися так званий конвокаційний сейм, на якому робився огляд діяльності попереднього короля, обговорювалися різні думки й пропозиції щодо майбутнього королівства. Потім збирався елекційний сейм, на якому обирався новий король.

У Прилуках було скликано велику козацьку Раду, яка обрала на сейм делегацію. Петро Могила був делегований на сейм від імені митрополита Ісаї Копинського та всього православного духовенства. На сеймі він мав вимагати скасування всіляких актів, що забороняли православним будувати церкви, відкривати колеґії, типографії, повернення єпархій, церковних маєтків.

Польський королевич Владислав, щоб забезпечити собі більшість при голосуванні, склав спеціальний меморіал, у якому пропонувалося вирішити козацькі питання, віддати православним Київську митрополію, повернути всі її маєтки, монастирі й навіть львівське єпископство. 8 листопада 1632 року Владислав був обраний королем і, зваживши на ситуацію, задовольнив прохання православного духовенства, видавши диплом, яким гарантував православним більші права і вигоди, ніж ті, що були зазначені в «Статтях для заспокоєння руського народу». Цим документом надавалася повна свобода переходу як з православ'я в унію, так і з унії у православ'я. Київський митрополит мав, як і раніше, висвячуватися від Константинопольського патріарха. Православним митрополитам поверталась Луцька єпархія, запроваджувалася нова у Мстиславі, а також заборонялося чинити всілякі образи православним людям.

Петро Могила подякував Владиславу за «розумне і справедливе рішення». Тим часом, козаки і православне духовенство в один з останніх днів сейму прийняли рішення усунути від митрополії Ісаю Копинського як людину престарілу й хворобливу. Тут же, у Варшаві, митрополитом було обрано Петра Могилу.

12 березня 1633 року Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу. Королівською грамотою Могилі віддавалася Києво-Софіївська церква, утримувалася за ним і Києво-Печерська архімандрія, доручався нагляд над Пустинно-Микільським монастирем. Невдовзі було отримане благословіння й патріарха константинопольського, причому патріарх надавав новому митрополиту звання «екзарха святого константинопольського трону».

У квітні 1633 року Петро Могила розіслав вірним православним грамоти, запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на його висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут його добре знали і поважали. Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва. Проте Ісая Копинський не вважав обрання Могили законним і подав скаргу королю. Тяжба тривала не один рік. У лютому 1637 року Петро Могила запросив Ісаю в Луцьк і там у присутності численного духовенства примирився з ним. Але Ісайя знову виступив проти Могили, заявивши, що той силою примусив його до примирення. До самої своєї смерті Копинськнй не давав спокою Могилі.