Суспільно-культурні погляди та літературна діяльність Івана Вишенського

Суспільно-політичні погляди І.Вишенського віддзеркалювали настрої тієї частини українського православного люду, яка розчарувалася в можливості поліпшення життя в Речі Посполитій, ліквідації соціального та національно-релігійного гноблення. З перших кроків своєї літературної діяльності письменник щодо усього укладу життя, громадського ладу Речі Посполитої посів позицію оборонця політичних, економічних і релігійних прав українського народу. Вже в «Писанні до всіх взагалі в Лядській землі живучих» (початок 1590-х років) він запитував: «Де ж нині в Лядській землі віра, де надія, де любов, де правда і справедливість суду?.. Все смертоносний гріх, все пеклом, адом й геєною вічною смердить…». Докори на адресу «всіх в Лядській землі живучих» переросли у звинувачувальний акт на адресу шляхти, католицької церкви, православних духовних владик, людей знатного походження взагалі. До І.Вишенського ще ніхто не виголошував таких різких слів про верхівку православного духовенства.

Особливо різко полеміст виступав проти панівної в Речі Посполитій католицької церкви, в якій він вбачав найбільшу небезпеку для національно-культурного розвитку українського народу. У «Сповіщенні короткому про латинські спокуси» (кінець 1580-х років) І.Вишенський звинувачував її «в брехні поганській, гордості, владі, багатстві й любові світу цього». Причиною таких звинувачень є те, що саме католицька церква, на думку автора, спонукала світські власті Речі Посполитої до різноманітних утисків українського народу. Цю думку письменник пізніше не раз повторював у своїх творах. Теологічних аргументів проти католицтва він не наводив, оскільки не мав відповідної теоретичної підготовки.

1596–1616 рр. виявилися найпліднішими у творчості І.Вишенського. Письменник був глибоко вражений подіями 1596 р. Берестейська унія викликала в нього обурення, і він написав низку творів на захист православ’я.

Першим таким твором стало «Послання до князя Василя Острозького» (1598–1599). У ньому гостро засуджувалася книжка Петра Скарги «Sinod brzeski», в якій єзуїт твердив про занепад православ’я й захищав унію. Використовуючи форму народних голосінь-примовлянь, І.Вишенський надав своїй розповіді різкого сатиричного спрямування.

Другим твором письменника цього періоду є «Порада, як себе очистить церква Христова», яка була ніби частиною «Послання», але становила окремий трактат. Різкій критиці в ньому піддано православне духовенство, яке прийняло унію. Виступаючи проти церковної верхівки, І.Вишенський допускав навіть «безпастирську церкву» за аналогією з раннім християнством. Ці погляди — приклад того, що проповідь вільної безпастирської церкви, яка захоплювала діячів Реформації, стала надбанням не лише Західної Європи, але й України. Автор рішуче висловлювався проти великої власності, нажитої хитрістю й неправдою, проте не заперечував дрібної власності, набутої «від благословення Божого». В «Пораді» звучала ідея природної рівності всіх людей, з якої випливає й соціальна рівність.

У 1958 р. І.Вишенський написав один з найяскравіших творів «Послання до утікших від православної віри єпископів», яке стало відповіддю на трактат Іпатія Потія «Оборона згоди», що мав на меті захист унії.

Цікаві матеріали для характеристики соціально-філософських поглядів І.Вишенського наводяться у творі «Викриття диявола-миродержця» (1599 – 1600). В його основу покладено євангельське оповідання про те, як Христос постився в пустелі і як диявол спокушав його всілякими благами й розкошами земного життя. Але цю оповідь І.Вишенський переробив по-своєму, наповнивши її новим змістом, і створив памфлет, у якому дав сатиричну картину життя тогочасної Польщі. На його погляд, уся історія світу є історією боротьби за владу над ним, а отже, і над людством «диявола-миродержця». Бог, поваливши диявола з небес за гордість, дозволив йому володіти світом. Не позбавив його тієї влади і Христос. Диявол намагався поширити її на всіх людей і це йому, на жаль, вдалося. Наочний приклад того — «князі й пани» в Польській державі. Щоб панувати над людьми, диявол спокушає їх власністю. На думку І.Вишенського, власність — це «ярмо», яке породжує тільки «смуток і біду». Кожен справжній віруючий, наслідуючи Христову заповідь, повинен залишити все, чим володів досі, і шукати особистого спасіння, перебуваючи в лоні православної церкви.

За життя І.Вишенського, його твори практично не друкувалися, а впродовж тривалого часу розповсюджувались у рукописах. Із шістнадцяти відомих нині творів лише одне послання «Від святої Афонської гори скитствуючих» було опубліковане в так званій «Острозькій книжиці» (1598 р.). Пізніше, готуючи написане до друку, письменник оформив свою «Книжку», куди ввійшло десять його творів. Але ця книжка свого часу не була надрукована, як і більш пізніші твори.

Публікацію й аналіз творів І.Вишенського здійснювали історики, літературознавці, письменники ХІХ— початку ХХ ст., зокрема І.Франко, М.Костомаров, Г.Житецький. Найціннішими серед них є праці І.Франка, насамперед монографія «Іван Вишенський і його твори» (Львів, 1895 р.), а також поема «Іван Вишенський» (1900 р.) — одна з найкращих у його поетичній спадщині. Поет створив свій образ І.Вишенського, пройнятий теплим ліризмом і, як зазначав В.Щурат, якоюсь мірою автобіографічний.