Шевченкова верба

ВСТУП

Учитель – це особлива професія. Її не можна порівняти з жодною іншою. Адже вчителю довірено найдорожче, неоціненне, що є у світі, – дітей. А тому вчитель стає одним із скульпторів, які творять людину майбутнього. Від його роботи залежить майбутнє кожного народу і всієї світової спільноти. Основою виховання при цьому стають гармонія серця і розуму. Виховання ефективне в тому випадку, якщо воно тісно пов’язане з навчанням, здобуванням знань і здійснюється за певною системою.

З кожним роком навчати та виховувати дітей стає все складніше. Зменшується вплив батьків. Звідусюди на дітей спрямовано потік інформації, на жаль, не завжди позитивної. Все більше ми говоримо про вплив «вуличного середовища». У таких умовах школі відводиться особлива роль. Вдосконалення, підвищення ефективності виховної роботи з учнями передбачає тісну єдність всіх сторін виховного процесу.

У сучасних умовах школа виступає провідним чинником залучення молоді до національної культури і традицій. Саме у школі прищеплюється повага до свого народу, його історії та культури, закладаються основи цілісного внутрішнього світу особистості, її національної самосвідомості, світогляду. Зважаючи на нелегкий період в нашій державі, на вчителя біології покладається завдання викликати в учнів глибокий, стійкий інтерес до предмета, а значить, і до науки, любов до природи, до землі.

Пізнання довкілля допоможе змінити наші погляди і дії, щоб у майбутньому ми не перетворилися на руйнівників природи, частинкою якої є ми самі. І тому святий обов’язок вчителя – навчити дітей дивитись і бачити красу навколишнього світу, створити для них можливості одержувати нові враження, проявляти милосердя, співчуття до всього живого, виховувати готовність прийти на допомогу природі, охороняти її скрізь і завжди. Дуже важливу роль у формуванні особистості відіграють народні казки, легенди, прислів’я і приказки, прикмети про наших супутників – тварин, рослин. Доповнення шкільних підручників на уроках біології елементами народної мудрості сприятиме формуванню позитивних якостей школярів, збагатить фактичний матеріал цікавими повідомленнями, зробить уроки доступнішими і змістовнішими [2, с. 20-21].

Метою роботи є привчити учнів бачити прекрасне в природному середовищі рідного краю, цінувати, берегти, охороняти природу, примножувати її багатства. Велике значення природи в патріотичному вихованні вказував К.Д. Ушинський. Він підкреслював, що природа є одним з могутніх чинників у вихованні людини, і найстаранніше виховання без цього чинника завжди буде відзначатися сухістю [6, с. 45].

РОЗДІЛ І. НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ НА УРОКАХ БІОЛОГІЇ

Національно-патріотичне виховання на уроках біології тісно пов’язано з пізнавальною діяльністю учнів, зміст і методи якої безпосередньо впливають на реалізацію виховних завдань. Природа є потужним фактором виховання поваги й любові до своєї Батьківщини, могутнім засобом виховання в дітей ціннісних ставлень, моральних якостей, насамперед – національної свідомості.

Одним із напрямків вивчення природи рідного краю є вивчення видового складу рослин, грибів і лишайників, їх значення. На жаль, у підручниках питання біологічної різноманітності зосереджуються переважно на загальних питаннях та екзотичних видах. Розглядаючи теми «Різноманітність рослин», «Гриби» (6 клас), необхідно у цікавій і наочній формі познайомити учнів з найпомітнішими видами, поширеними в різних куточках нашої країни, особливу увагу звертаючи на місцеві види флори і фауни.

На уроці вчитель повинен створювати умови для формування в учнів почуття гордості за свою Батьківщину. Народна ботаніка оповита яскравим поетичним і міфічним серпанком, але час спливає, а чудові легенди про різні рослини помалу забуваються народом, бо витісняються науковими даними природознавства [6, с. 26].

За допомогою уроків народознавства, які на сьогодні виключені зі шкільної програми, учні мали змогу поглиблено ознайомитись із стародавніми звичаями і традиціями нашого народу. Тому на уроках біології, особливо при вивченні біології рослин слід використовувати краплини того, що ще збереглося в людській пам’яті. Цей матеріал виховує в учнів бережливе ставлення до природи, обрядів наших предків.

Василь Олександрович Сухомлинський надав патріотичному вихованню першочергового значення у всебічному розвитку особистості. Він започаткував цікаві ідеї і традиції, які допомагають зробити навчання в школі цікавим і результативним. Гуманізм та патріотизм – серцевина його педагогічної спадщини. Як чудово він проводив уроки серед рідної природи. Особливо майстерно педагог змальовував у своїх творах рідну землю. Це можна побачити в його збірці «Чиста криниця». У самобутніх казках, оповіданнях та етюдах ми чуємо пахощі й звуки, бачимо барви і чари, відчуваємо світлість духу. Всі його твори розкривають перед нами красу навколишнього світу й рідного слова, навчають людяності і мудрості. В. О. Сухомлинський вчив дітей пізнавати її надзвичайну красу, любити її, з нею розмовляти і милуватися нею. Природа у його творах вчить мудрості, не промовивши ні слова, сповнює серце якоюсь дивною любов’ю, яку оберігатимеш, як своє життя [3, с. 35].

Патріотичні почуття зароджуються в учнів на екскурсіях, в туристських походах, подорожах. Всі вони виховують у школярів такі цінні якості як почуття дружби і колективізму, привчають до взаємної допомоги і підтримки, розширюють світогляд, закріплюють і поглиблюють знання, здобуті в школі, дають можливість ознайомити дітей із історією Батьківщини, її природними скарбами, народними звичаями, традиціями. [4, с. 7].

Патріотичне виховання передбачає формування в учнів знань та уявлень про досягнення нашої країни в галузі науки, адже багато видатних вчених прославили Україну, тому потрібно звертати увагу на внесок української науки в розвиток світової біологічної науки.

На уроках біології потрібно розкрити взаємозв’язок між людиною (суспільством) і природою, виховувати у дитини кращі моральні якості: патріотизму, дружби, взаємодопомоги, людяності, чуйності, уміння переборювати труднощі і досягати поставленої мети, прагнення бути корисним суспільству. А позакласна робота є взагалі універсальною формою виховної роботи з патріотичного виховання учнівської молоді, бо може передбачати і поєднувати елементи всіх сторін виховного процесу та добиватися найбільшого результату.

1.1. Використання елементів національної культури на уроках біології у 6 класі

Під час вивчення біології рослин є можливість використовувати елементи національної культури. Заздалегідь готуючись до уроків, учні самостійно підбирають потрібний матеріал із фольклорних збірників, що допомогає дітям краще пізнати природу України і сприяє бережливому ставленню до неї, вихованню патріотичних почуттів до своєї держави.

Знання, накопичені в народі віками й відбиті у традиціях, прикметах, обрядах, часто підтверджуються наукою. Наприклад, здавна відомо, що дуб, сосна, ялина наповнюють людину енергетикою, і це є науковим фактом. Вивчаючи різноманітність квітів, доцільно звернутись до народних символів і оберегів. Біля кожної сільської оселі ростуть чорнобривці і мальви, калина і верба. Квіти на національному українському одязі поєднуються як прикраси і як символ захисту від злих духів. В українському віночку кожна квітка має своє місце і служить оберегом [8, с. 27].

Одного разу римська богиня весни і квітів Флора опустилася на землю і почала дарувати імена рослинам. Усім дала ім’я і хотіла повертатися, але почула за спиною слабкий голосок: «Не забудь і мене, Флоро. Дай мені, будь ласка, яке-небудь ім’я». І Флора побачила в різнотрав’ї маленьку блакитну квіточку. «Добре, — сказала богиня, — будь незабудкою. Разом з ім’ям я обдарую тебе чудесною силою — ти будеш повертати пам’ять тим людям, котрі почнуть забувати своїх близьких або свою батьківщину» [3, с. 36].

Едельвейс з давніх часів у гірських народів є символом відваги, мужності та кохання. Чимало легенд складено про цю чудову рослину.

Палко покохав леґінь дівчину-красуню. А вона, горда і неприступна, навіть не дивилася на нього. Зрозумівши, що не жити йому без коханої, леґінь вирішив кинутися вниз із найвищої скелі. Довго піднімався він угору, рвав об гостре каміння одяг, ранив тіло молодече. А вже як став над безоднею, щоб востаннє глянути на білий світ, побачив під ногами диво-рослину. Білою зорею сяяла вона, тремтіла веселка у краплях роси на її шовковому листі... Замилувався рослиною юнак, опустився перед нею на коліна, забув, навіщо долав високу гору. «Віднесу квітку милій», — прошепотів і зірвався. Як униз летів, ніде навіть об камінь не черкнувся, а як подав диво-квітку дівчині, покохала вона його на все життя... Цю квітку в українських Карпатах називають «шовковою косицею» [6, с. 16].

В Україні особливою шаною і популярністю користувалися такі дерева як дуб, береза, тополя, верба, липа, ялина, клен та кущі калини, ліщини, тощо.

Вивчаючи тему «Рослинні угруповання», можна розглянути цікаві факти про окремі рослини, які є символами нашої країни.

Дуб шанували за довголіття, міцність, посухостійкість, використовували у будівництві. Вважалося, що дуб має велику силу. Коли народжувався син – коло хати садили це дерево. Щоб хлопець був міцним, йому у першу купіль клали три листочки з вершка дуба. Ліжко теж збивали з дубових дощок, щоб за ніч чоловік набирався від нього міцності.

Саме цим велетом, як довговічною віхою, позначив український народ певні етапи своєї славної історії. Запорізький дуб… Дуб Палія… Дуб Шевченка…

Запорізький дуб зберігся у селі Верхня Хортиця (передмістя Запоріжжя) до наших днів. Вважають, що йому понад 800 років. Напис на меморіальній дошці, встановлений тут, нагадує:

«Запорізький дуб. Пам’ятка природи ХІІ століття. Висота дерева 36 м., діаметр крони 43 м, довжина обхвату більш як 6 м». З цим дубом пов’язано чимало цікавих бувальщин. Розповідають, що у цьому місці збирав своє військо гетьман Богдан Хмельницький, виголошував промови, готуючись у похід.

Могутній дуб розрісся в урочищі Юзефин Рокитнівського району, що на Рівненщині. Гадають, що йому понад 1300 років. Це дерево пам’ятає ще часи київських князів. Перекази розповідають, що біля нього зупинялося на перепочинок Ігорове військо.

А в Заліщинському лісництві, що на Тернопільщині, є славнозвісний Довбушів дуб, під яким у 1744 році зупинявся уславлений ватажок повстанців.

Відомий дуб і на Михайловій горі поблизу Прохорівки на Черкащині. Тут Тарас Шевченко бував у свого друга Михайла Максимовича – відомого вченого, першого ректора Київського університету. Під цим дубом тривали задушевні розмови, тут поет писав вірші [3, с. 37-39].

Калина є символом рідної землі, батьківської хати, символом любові. Калина у цвіту – символ дівування, дівчини на виданні. Побутують такі прикмети: ходити по калину – шукати милого, обранця. Ламати калину – шукати кохання. Калина, яка не розцвіла, – недобра прикмета, це недоля дівчини, котрій і пари нема. Звінчану дівчину порівнюють із зрубаною калиною. Калину використовують у весільних обрядах, нею прикрашають хату, подвір’я, використовують у народній медицині. Часто в народній поезії калина символізує кров, силу, молодість. Легенди, повір’я оповідають про неї як про живу істоту, якій сповідують свою душу всі, а особливо дівчата. Плоди калини — символ боротьби, перемоги, білі квіти — символ краси і ніжності, насіння у вигляді сердечка — милосердя і доброти.

Дуже давно в українському селі справляли весілля. Зібралося багато вродливих дівчат. І саме в розпалі гуляння на село наскочили татари. Заброди побачили красунь і почали ловити їх, щоб продати в Царгороді. Дівчата, аби не потрапити до неволі, повтікали на болота. Ординці погналися за ними і опинилися в трясовині. Там, де сконали вороги, з’явилися гнилі купини, а на тому місці, де загинули українські дівчата, — виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу красу порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і приказок [2, с. 42].

Цікавою є легенда і про осику. Це саме під нею сховався Ісус від зрадників. Але осика «злякалась», затремтіла і цим видала присутність Ісуса. За це осика поплатилася — вона приречена на «довічне тремтіння».

Виховуючи патріотичні почуття, доцільно згадувати твори наших українських письменників. Ось уже не одне століття точиться спір у рослинному царстві про те, що ж головне корінь чи пагін? Вивчаючи тему «Пагін, його будова», можна згадати байку Михайла Старицького «Коріння та пагін».

У літній день, хороший та ясний,

Розкинувши далеко тінь у полі,

Пишалися Листки на дубі широкочолім

Життям розкішним та значним.

І з вітром-ласкавцем гордяче шепотіли

Про гущину, про свої ярі сили.

«По правді, ми даєм одні

Красу усій низовині!

Та через нас, признатись, праве,

Це дерево величне й кучеряве!

А що б без Листків рясних

З ним сталося?

Та просто сміх і говорить!

Не дуб би вийшов – пнище,

Та ще й голісіньке, як днище…

Й похизуватись нам не гріх:

Хіба не ми од спеки вівчаря

Й прохожого у холодку ховаєм?

Хіба не ми, коли зійде зоря,

Пишнотами дівчаток привабляєм?

Де ж, як не тут, і пізно, і раненько

Щебече любо соловейко?

Та й ти, тихесенький мовлять, по правді нас

Не покидаєш і на час!

Здається, слід би й нам хоч раз спасибі дати».

Одмовило щось тихо з- під землі:

«Яка мізерія ще має голос зняти?

Хто ви і де там поросли,

Що сміливо до нас себе зрівняли?

А ми, панове, – грабарі,

Що риємось од зірки до зорі

Та вас годуємо; невже пак не пізнали?

Ви – Листя, ви – пани,

Убралися в розкішні жупани

І нас нехтуєте, позбувшись сумління.

А ми – робітники, Коріння.

Пишайтесь же, але шануйте й нас

Та пам’ятайте ще часами,

Яка різниця поміж нами:

Без вас там не яка пеня,

Бо й дерево щороку вас міня.

А от, бува, хоч раз,

Коли Коріння зів’яне,

То вже, напевно, що не стане

Ні дерева, ні вас!»

(М. Старицький)

- Хто має рацію – коріння чи листки? Чому ви так вважає? Хто кому має дякувати і чому? [10].

Верба — це символ самої України, її чарівної природи і трагічної долі. З особливою шаною і теплотою оспівував вербу і великий син українського народу Т.Г. Шевченко. Тарас Григорович посадив гілочку верби у безводному казахському степу на півострові Мангишлак. Вона прийнялася всупереч спекотному диханню пустелі, перетворилася на могутнє дерево.

Шевченкова верба

Коли на чорний шлях ступав,

Ішов на прогнання, в неволю,

Гілочку вербову він підняв,

Обчімхав і забрав з собою.

Поніс її і посадив

За фортом, в полі, на пустині,

Здалека воду приносив

І пильно підливав щоднини.

Прийнялася, і навесні

Зелене листя розпустила.

Ох, як же, як була йому

Та деревина люба й мила!

Існує легенда, за народним повір’ям якої гвіздки для розп’яття Ісуса Христа були виготовлені з верби. Щороку на Вербну неділю освячують її гілочки, ніби «знімаючи гріх» з цього дерева. Верба вважалася у слов’ян священним деревом, символом безперервності і постійності життя. Шанували вербу не лише слов’яни, а й стародавні греки та римляни [11].

При вивченні теми «Сільськогосподарські рослини» варто згадати про значний внесок у розвиток наукових основ садівництва таких вчених як В.В Пашкевича, Л.П. Симиренка, В.Л. Симиренка, Л.В. Ритова, І.В. Мічуріна, С.Х. Дука, М.Ф. Кащенка та інших. Провідними українськими установами, які займаються питанням садівництва, є Мліївський інститут садівництва ім. Л.П. Симиренка (Черкаська обл.), Інститут садівництва (м. Київ), Інститут зрошувального садівництва (Запорізька обл.), Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова (Одеська обл.) та інші [1, с. 46].

Використання елементів національної культури на уроках біології не лише бажані, а й необхідні, адже багато представників рослинного світу є символами, оберегами нашого народу, які пов’язані з народними легендами, обрядами.

1.2. ВИКОРИСТАННЯ КРАЄЗНАВЧОГО МАТЕРІАЛУ НА УРОКАХ БІОЛОГІЇ У 6 КЛАСІ

Використання краєзнавчого матеріалу у викладанні біології у 6 класі підводить учнів до глибшого розуміння навколишнього середовища і сприяє пробудженню поваги і любові до того місця, де вони народились і виросли.

Усна народна творчість включає в себе: прислів’я, билини, загадки, легенди, казки, міфи і т.д. Велика частина творів виникли ще в глибоку давнину. Люди самі створювали духовний світ, у якому жили.

З появою комп’ютера з’явилися комп’ютерні ігри, які одразу знайшли масу шанувальників серед дітей. Найбільшу небезпеку представляють «стрілялки», які характеризуються дуже примітивним сюжетом, заснованому на насильстві. Захоплення бойовиками, беззмістовними мультфільмами – все це негативно позначається на психіці дитини, породжує агресивність, жорстокість. Саме тому так важливо викликати інтерес до рідного слова, навчити говорити, писати.

Казка є одним з найбільш доступних засобів для повноцінного розвитку дитини. Якщо правильно підібрати казки за віковими особливостями дітей, можна позитивно впливати на емоційний стан дитини, коректувати і покращувати його поведінку.

Казки знають і люблять усі. Тому казки можна і потрібно використовувати на уроках в курсі біології. Мова казки проста, зрозуміла, образна, тобто допомагає візуально представити той чи інший предмет або людину. У фантастичних казках багато дивного, незвичайного. В них діють добрі і злі чарівники. У казках люди можуть перетворюватися на тварин, а тварини і птахи говорити людською мовою [9, с. 13-15].

Використання казок дозволяє зробити урок цікавим. Учні з великим задоволенням слухають їх, легше запам’ятовують досліджуваний матеріал.

У нашого народу було чимало талановитих казкарів, які підкорювали слухачів своїми казками, виховували любов до краси, добра, благородних вчинків. Для прикладу вчитель зачитує на уроках казки на початку уроку, мотивуючи їх до творчості. За бажанням діти складають казки самі.

У той же час, всім очевидно, що тільки той урок буде цікавим, на якому панує атмосфера активної розумової діяльності, творчості. Одним із способів вирішення проблеми може виявитися пошук різноманітних, іноді незвичайних педагогічних прийомів. Використання на уроках біології у 6 класі при вивченні окремих тем нестандартних прийомів викликає інтерес, позитивні емоції, психологічне розвантаження учнів. До таких прийомів відносяться короткі дидактичні казки, де в доступній формі укладена частина інформації, біологічні поняття і терміни. Діти дуже чуйні і допитливі, тому казка дозволяє активізувати пізнавальні процеси, розвиває уяву, творчі здібності. Дидактичну казку відрізняє велика емоційність та образність, в ній є свої живі герої, вирішити завдання за яких можуть тільки учні.

На уроках можна використовувати різні види казок: казки-оповідання, які застосовуються при вивченні нового матеріалу, казки-загадки, казки-ігри – при закріпленні і повторенні, казка-помилкова розповідь – при перевірці і закріпленні знань.

Крім цього, при складанні казок враховується тема уроку, так як не на кожному уроці казка буде доречна. Якщо це можливо, можна використовувати один з видів казок, які були придумані самим учителем або учнями. Крім цього використовуються казки взяті з інших джерел.

При складанні дидактичної казки необхідно враховувати деякі вимоги:

1. Вказати казкову країну або конкретне місце, в якій живуть казкові герої, розповісти про звичаї життя в цій країні, місцевості. Багато казок починаються словами: «У тридесятому царстві...», «В деякому царстві...» або «Жили-були...».

2. Руйнування благополуччя злими персонажами або стихійними лихами. Звернення до учнів з проханням відновити справедливість, а для цього необхідно виконати певне завдання. Казки можуть доповнюватися різною наочністю.

До кожної казки обов’язково складаються завдання для самостійної роботи.

При вивченні теми «Видозміни вегетативних органів (кореня)» можна використовувати казку-гру «Корінь», на якому вивчається будова кореневої системи. Діючи в незвичайній ситуації, учень ніби переступає межу своїх здібностей: стає більш розкутим і рухається до поставленої мети без особливих зусиль. Цікава форма уроку підвищує інтерес і викликає бажання впоратися із завданнями.

Сюжетна гра-казка з теми «Корінь».

В ході уроку вчитель розповідає казку, поступово залучаючи учнів до роботи.

В деякому царстві жив був король Корінь I, жив-не тужив разом зі своїми придворними – корінцями, царство було чудовим і скарбниця повна, бо все вирішували спільно, важко було виділити головного з них.

В сусідньому царстві держави жив король Корінь II зі своїми придворними-корінцями. Царство теж було чудовим, але король Корінь II відрізнявся від своїх придворних богатирською силою і розумом світлим.

Дізналася про це зла чаклунка, вирішила зруйнувати мир і злагоду в цих державах. Наслала в ці держави ураган страшної сили, який все перемішав і відняв пам’ять, забули корінці свою державу. Дітки, щоб впоратися з прокляттям, повернути кожного корінця до своєї держави нам потрібно впоратися із завданням.

Завдання 1.

Ознайомтеся з типами кореневих систем. Назвіть ці сім’ї і намалюйте їх портрети. Які рослини мають такий вигляд кореневої системи?

Завдання 2.

З’ясувати, які бувають видозміни кореня? Допоможіть кожному корінцю в кореневій системі пригадати своє ім’я.

Завдання 3.

Вивчити будову коренеплоду на прикладі моркви.

Так, наприклад, на уроці з теми «Живлення рослини» пояснення частини нового матеріалу можна дати у вигляді «Казки про краплинку, яка хотіла напоїти дерево» [3].

«...Жили-були краплинки в дощовій хмарі. Тому, хто нічого не знає про краплинки, здається, що вони всі схожі: звичайні крапельки води. Але насправді у кожної був свій характер, кожна мріяла про своє, адже у кожної з них була попереду довга історія, та і про минуле було що розказати. А поки вони пливли високо в небі в рідній хмаринці і базікали між собою про свої мрії. Одній хотілося помандрувати подовше — від інших сестер-дощинок вона чула, що на землі з ними траплялися неймовірні пригоди. Друга любила все красиве, і вона зовсім не збиралася на землю: вона мріяла разом з іншими краплинками стати веселкою. А третя? Третя мовчала і думала тільки про те, щоб напоїти дерева і трави.

Спочатку вона з’явилася на гладенькому зеленому листку. Від дотиків дощових краплинок він гойднувся, затремтів, і Краплинка скотилася вниз, на інший листок. Так, падаючи все нижче, вона впала на землю і одразу ввібралася в сухий ґрунт — давненько не було дощу, і земля на узліссі навіть потріскалася. Ковзає Краплинка між сухими грудочками ґрунту і думає: «Що зі мною станеться, куди ж я потрапила, чи зможу коли-небудь повернутися до рідної хмаринки, побачити синє небо і золоте сонечко?». А навколо скільки всього цікавого, вже і небо згадувати ніколи! Ось назустріч Краплинці пробираються земляні черв’яки: вона вниз, а вони — вгору. Швидше, швидше, вода заливає, дихати нічим! Ви, мабуть, бачили, скільки земляних черв’яків з’являється після дощу на поверхні ґрунту — їх тому і називають дощовими. Це дощ вигнав їх з сухих підземних нірок. Ось Краплинка провалилася раптом в якийсь тунель — тут кріт-будівник прорив собі підземну дорогу. А скільки в землі живе маленьких жучків, павуків, якихось крихітних, ледве помітних оком живих істот! І всі вони копошаться: хтось когось ловить, хтось щось будує, хтось кудись поспішає. Ой, а це що за дивні довгі нитки в ґрунті?

Тільки встигла дощинка це подумати та присунутися до ниток ближче, щоб розглянути трохи краще, як опинилася усередині них! Це були тонкі кореневі волоски, але Краплинонька цього, ясна річ, не знала. Вона тільки відчула, що піднімається вгору — до цього вона весь час рухалася вниз. Вона поспішала вгору разом з іншими краплинками дощу, що потрапили в ґрунт. Дерево вже зовсім висихало від спраги, адже давно не було дощу, і тепер жадібно тягнуло коренями воду. Все вгору і вгору: спочатку по товстих каналах усередині стовбура, потім по середніх — усередині гілок і, нарешті, по тоненьких жилках листка. Зів’ялі від спеки листки розправлялися, напоєні водою, а Краплинка, що допливла до кінця самої тоненької жилки крихітного листка на верхівці дерева, раптом побачила і небо, і сонце, і рідну хмаринку у вишині. Тільки вона розтала, стала маленькою і ледве видимою. Теплий сонячний промінь торкнувся Краплинки, і вона перетворилася на пару і полетіла вгору, до своєї хмаринки. Вона летіла і раділа, що їй вдалося здійснити свою мрію — напоїти дерево...».

Легенди дуже близькі до переказів та казок, наприклад, їх початкові формули – «було це давно», «колись давно-давно», також фантастичний зміст, але такий, що трактується як диво, творене незвичайними людьми. На відміну від казкової фантастики у легендарну вигадку вірили як у можливу. Фантастика і вимисел легенди були тими чинниками, за допомогою яких неясне ставало зрозумілим, неможливе – досяжним [10].

Вивчаючи тему «Екологічні групи рослин. Життєві форми рослин», варто згадати легенду про лісові дерева.

На лісову галявину вітер заніс насінинки. Під осінніми дощами вони припали до матері-землі, бо тільки вона їх розуміла. Шукаючи захисту від холоду, насіння вкрилося опалим листям і заснуло під снігом. Під ласкавим сонцем весни і літа проросли пагінці. Гартувалися під зливами, підставляли свої голівки сонцю, набирали сил і краси у своїх кронах. Так і зросли молоді деревця: берізка, дуб, липа і клен.

Стрункій берізці сподобався кремезний дуб, що захищав її від холодного вітру. Тому вона несміливо горнулася до нього. Та берізку ще змалку покохав широколистий клен. Він виріс поряд і радів, коли міг своєю кроною, як парасолькою, захистити її від градобою і ломивітру. Коли ж листочки клена торкалися довгих кіс берізки, то він був найщасливіший з усіх дерев лісу. «І що гарного у дубі бачить берізка? Чи, може, я їй не до вподоби?» – думав ревниво клен.

І спало йому на думку виряджатися кожної пори року в інше святкове вбрання. Навесні крона клена обліплена маленькими листочками, а в їхніх черешках знаходиться сік, у чотири рази солодший від березового. А ще прикрашають тоді клен зеленувато-жовті суцвіття. Влітку листки клена стають великими, наче людська долоня, і кольору вже іншого – темно-зеленого. Та найкраще клен виглядає восени, коли починає змінювати барви свого листя. Не знайти двох подібних за кольором листків. Люди милуються його красою, однак берізка більше хилиться від вітру до дуба. Засумував клен. Побачив дуб душевний неспокій клена і заговорив до нього:

- Друже милий! Не тримай на мене зла через берізку. Вона наша спільна подруга, адже поруч нас живе. Я повинен її захищати від небезпеки. Але я кохаю липу, жити не зміг би, якщо хтось забрав би від мене мою наречену.

Зітхнув клен на повні груди, заспокоївся, зашумів весело своїм листям і простяг, щасливий, свою вдячну руку, щоб обняти справжнього друга.

Отак і ростуть поруч мирно вірні друзі – клен і дуб, їхні подруги -берізка і липа. Щороку вдягається клен у нові шати, щоб сподобатися берізці, а вона і далі задивляється на могутнього дуба. Бачить це клен, тужить і ще більше кохає берізку. Восени клен скидає додолу свої барвисті листочки, виявляючи у такий спосіб біль нерозділеного кохання. Та він вірить, що прийде весна і все зміниться на краще [2, с. ].

Цікавою є легенда «Як пан став дубом», записана на Волині.

Був та жив у селі Свинюхах пан Михайло і звався він Свинюським. І в того пана Михайла Свинюського був конюх Іван. І що той Іван не зробить, то пан йому:

- А щоб ти дубом став.

От одного разу поїхав пан з Іваном до лісу: Іван попереду коней поганяє, а пан пан з якоюсь молодицею ззаду позіхає. От вони приїхали до лісу, пан і каже:

- Бери, Іване, два відра та й поливай оці дуби, бо бачиш, хмари не йдуть, дощі не ллють та й ліс засихає.

Взяв Іван відра, поливав ліс, поливав та все пана дожидав. Вже й вечір надворі, а Іван все поливає та поливає. Так і не помітив, як до Турина дійшов. Дивиться, а пан собі з молодицею гуляє. Взяла Івана злість, згадав він, як пан його величає, та й накинувся на нього:

- А щоб ти, пане, дубом став.

І що б ви думали? Став пан дубом, побіля нього ще й повиростали дубки зелені.

Не вірите, то підіть подивіться: у цьому лісі на Турині ростуть одні лише дуби, а інших дерев немає.

Кажуть, що краса беззахисна. Може, у цьому і причина різкого зменшення ареалу трав’янистих рослин. Варто згадати і про рослини, які занесені до Червоної книги України. Замість того, щоб прикрашати наші ліси та поля, оселилися вони на сторінках цієї книги. Чи потрібна природі така «любов», коли заради скороминучої втіхи, а буває і наживи, вигублюють люди цілі галявини рідкісних рослин. Потрібно виховувати у дітей дбайливе ставлення до природи.

При вивченні екологічних груп рослин, можна навести приклад, що світлолюбна берізка є прекрасним порадником для орієнтування навіть у густому лісі. Її кора завжди біліша і чистіша з південної сторони. Тріщини, нерівності, нарости утворюються, як правило, на північному боці. За багато віків у народному визначенні погоди зібралось чимало прикмет, пов’язаних з березою [11]. Хочете дізнатись, яке літо буде цього року? Пригляньтесь до берізок:

Літо буде дощовим, якщо навесні з берези тече багато соку.

Береза розів’ється швидше від клена – літо буде сухим; пізніше – дощовим.

При вивченні різних тем, з цікавістю всі діти люблять шукати народні прикмети, порівнюючи їх з календарем спостереження за природою кількох років.